Ельміра Аблялімова про проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам'яті"

Ельміра Аблялімова про проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам'яті"

"Проєкт є можливістю зрозуміти витоки, таємні змісти, стародавні традиції за допомогою сучасних методів". Це розповіла Радіо Культура керівниця проєкту "Zincir/Ланцюг – ланки пам'яті" Ельміра Аблялімова. Вона також є project-менеджеркою Кримського інституту стратегічних досліджень, членкинею експертної ради при представництві президента України в Автономній республіці Крим. Цей проєкт популяризує історію та культуру корінних народів України – кримських татар, караїмів, кримчаків. Треба пам'ятати про багатокультурність Криму, і якщо ми говоримо про проблеми, маємо говорити про проблеми всіх народів півострова, наголошує Ельміра Аблялімова. І констатує: щодо Криму існує багато стереотипних уявлень. Вони століттями нав'язувалися російсько-імперською, потім радянською історіографією. І вони ще, на жаль, мають місце і в українській свідомості. 

0:00 0:00
10
1x

Ельміра Аблялімова. Фото: UATV


— Проєкт називається "Zincir/Ланцюг – ланки пам'яті". Ланцюг нагадує ДНК, зв'язок одного з іншим, символ єдності і тяглості водночас. Що ви вкладали в цю назву, коли створювався проєкт?

Ви дуже влучно описали саме те, що ми вкладали в цю назву: це і тяглість, і код ДНК нації, єднання корінних народів з Україною. Сьогодні ми живемо на етапі зміни парадигми. Громадяни України починають думати вже про політичну націю, яка може складатися з різних етносів, об'єднаних громадянством нашої прекрасної України. Починався проєкт дуже цікаво. На початку року Ахтем Сеітаблаєв запропонував нам із Гульнарою Абдулаєвою взяти участь у дуже цікавій конференції, яка проходила у Відні. Вона була присвячена різним вимірам війни в Україні, і окремий блок був присвячений саме Криму. Гульнара у своєму виступі розповідала про історичні паралелі анексії Криму 1783 року і окупації 2014 року. Моя доповідь була присвячена стану і захисту об'єктів культурної спадщини, зокрема Бахчисарайського Ханського палацу. Після наших доповідей слухачі у Віденському університеті сказали дуже цікаву фразу: мовляв, Крим у такому кримськотатарському вимірі абсолютно відсутній в їхній розмові. Так, вони говорять про Крим, але винятково про окупацію, про порушення прав людини. Але культурний, історичний вимір Криму абсолютно відсутній. І ми з Гульнарою, гуляючи Віднем, продумували, як же можна це змінити. І чи актуальні такі питання будуть також і для України. Приїхавши в Київ, ми зустрілися з Рустемом Скибіним, і отак за філіжанкою кави виник цей проєкт. Він має три великих напрямки, і ми їх теж пов'язуємо з ланками нашого Zincir/Ланцюга. Перша ланка – це КУЛЬТУРА, і цевиставковий проєкт. Друга ланка – це ОСВІТА, це, відповідно, освітній проєкт. Третя ланка – це ЗНАННЯ, усвідомлення.

— У вас досить зіркова команда...

Так, і я щаслива працювати з ними. Ахтем Сеітаблаєв – відомий режисер, актор, директор ДП "Кримський дім"; Рустем Скибін – відомий художник, унікальний кераміст, який відроджує старовинні кримськотатарські орнаменти і кримськотатарське гончарство загалом; Гульнара Абдулаєва – історикиня, дослідниця періоду Кримського ханства, вона в проєкті відповідає за аудіо-візуальний контент і освітній лекторій. Крім того, у нас є художник проєкту Дмитро Доценко, який, за його словами, від нашої команди "заразився" любов'ю до кримськотатарської культури. Дмитро – це в нашому проєкті погляд українця на кримськотатарську культуру. А сам проєкт – можливість зрозуміти витоки, таємні змісти, стародавні традиції за допомогою сучасних методів.

— Хочу повернутися до конференції у Відні. Чи тільки політичний аспект був зрозумілий учасникам заходу, без розуміння етнічного кримськотатарського аспекту?

Саме так. Крим сприймається як об'єкт політичних торгів. Те, що Росія анексувала Крим – це відомо, а от про корінні народи півострова – ні. Коли Гульнара розповідала про анексію 1783 року, яка навіть у свідомості українців до 2014 року сприймалася, як приєднання до Російської імперії, було очевидно, що саме так цю подію сприймали і наші європейські партнери. Вже тоді Російська імперія почала політику підміни понять: окупацію вони називають приєднанням. Коли Гульнара розповідала про те, що робила імперія після анексії 1783 року відносно кримських татар, і що Росія робить із ними зараз – це для них було шоком і відкриттям. І коли ми міркували над тим, чи потрібен такий проєкт в Україні, вкотре дійшли висновку, що й досі щодо Криму існує багато стереотипних уявлень, які стосуються історичного, культурного, політичного виміру. Вони століттями нав'язувалися російсько-імперською, потім радянською історіографією. І вони ще, на жаль, мають місце і в українській свідомості. Потрібно із цим щось робити.

Ельміра Аблялімова у студії Радіо Культура

— Чи не плануєте ви після показу проєкту в Україні, презентувати його в Європі, щоб розширити знання європейців, зокрема, і про корінні народи півострова?

Ми плануємо зробити 12 відеороликів про найбільш розповсюджені історичні міфи, які створювала Росія щодо Криму. Гульнара пропонує перекласти їх англійською і показувати їх нашим європейським партнерам. Адже ці міфи присутні й у європейській історіографії.

— В рамках вашого проєкту часто звучить теза, що ця війна – не за територію, це війна за ідентичність. Як знищувалася ця ідентичність ще починаючи з першої анексії?

Давайте проведемо паралелі й пригадаймо, що робила Російська імперія щодо українців. Вона базувала свою політику знищення української ідентичності, етнічної складової через міф про те, що ми однакові. Нам нав'язували думку про один народ, одну мову, одну культуру. В кіно українець завжди був представлений незграбою, товстуватим, простуватим. І цей штучно створений образ міцно вкоренився в російському суспільстві. Але хочу звернути увагу на важливий момент. Скільки років Росія намагається вичавити, придушити оцю етнічну складову, а результату це не дає. 

Що Російська імперія робила відносно кримських татар? Вона, навпаки, будувала політику на принципі інакшості: "вони не християни, не слов'яни", поширене в 19 столітті неправильне припущення про походження кримських татар від "монголо-татар" – все це створювало образ ворога, який ніколи не сприймався, як партнер. Насаджувалася думка, що між українцями та кримськими татарами завжди була конфронтація. Таким чином і вибудовувалася політична ідеологія, і все під неї підтасовувалося: історія, культура, релігія.

— Як вижили ці народи при такій агресивній політиці знищення і зберегли свою ідентичність?

Так, ми вижили і зберегли ідентичність, але втрат дуже багато. Ми втрачаємо свою мову, внаслідок депортації втрачалися традиції, які передавалися з покоління в покоління. Колись в середньовічному Бахчисараї була унікальна водопровідна система, вирублена в скелях, яка дозволяла збирати дощову воду. А потім вода роздавалася містянам через систему фонтанів. Історія цієї традиції нині втрачена. Ще один приклад – унікальна система вирощування садів – чаїр. Усі ці приклади свідчать про те, що нами втрачена тяглість навичок, традицій тощо. Те ж було і з депортацією українців. Все це робилося саме для того, щоб втратити цей зв'язок поколінь, своє коріння. Об'єднує кримських татар і українців те, що попри всі трагедії, ми зберегли свою внутрішню ідентичність і розуміння, хто ми є. І сьогодні ми чітко розуміємо, ким ми хочемо бути в майбутньому. І це надзвичайно важливо.

— Чи є розуміння, концепції відродження кримськотатарської мови?

Добре, що держава звернула увагу на це питання. Вже затверджена концепція розвитку кримськотатарської мови, затверджена латинська абетка. І це вже перший крок. Але ми повинні говорити про проблеми й інших народів, які жили на території Криму. В межах нашого проєкту ми будемо розповідати, зокрема, про урумів – тюркомовних греків України. Уруми – християни. Їхня мова – урумська – дуже наближена до кримськотатарської, бо вони жили в межах однієї держава в Криму. В 1778 році після першої анексії Катерина ІІ депортує урумів з Криму на територію Приазов'я. Саме уруми заснували місто Маріуполь. І вони привезли з собою і назви своїх населених пунктів. На Приазов'ї є і Ялта, є і Гурзуф, є і Маріуполь. Прикро те, що нащадки урумів справді думають, що Катерина їх врятувала, хоча, по суті, це була перша депортація з Криму саме кримських християн. Ситуація з урумською мовою – надзвичайно катастрофічна. Бо, приміром, кримськотатарська мова викладається в університетах, принаймні, затверджена концепція розвитку, держава намагається допомогти зберегти цю мову. А от урумська мова не вивчається взагалі. Так, вона близька до кримськотатарської, але певні відмінності є. Тож нині треба пам'ятати про багатокультурність Криму, і якщо ми говоримо про проблеми, маємо говорити про проблеми всіх народів Криму.

— Чи багато нині носіїв кримськотарської мови? 

Носіїв мови мало. Носіями мови, в моєму розумінні, є наші бабусі й дідусі, які говорять мовою в сім'ї. Але вони відходять. Слава богу, що багато чого було зроблено в Криму до 2014 року: видані посібники з вивчення мови тощо. Але цього все одно не достатньо. Бо мова живе тоді, коли нею розмовляють. Я зі своїм онуком намагаюся говорити кримськотатарською мовою, але навіть моїх знань недостатньо для вільного володіння нею.

— Повернімося до розмови про проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам'яті". Де можна побачити те, над чим ви працювали?

Зараз ми працюємо над виставковим проєктом. Наш художник Дмитро Даценко створює картини – життєві сюжети із життя кримських татар. Але ми хочемо об'єднати їх із кримськотатарськими піснями. Кожна картина буде називатися певною кримськотатарською піснею. Також для цього виставкового проєкту Рустем Скибін робить авторські копії, реконструкції предметів із приватної колекції – це старовинні гончарні вироби 15-19 століть. Ці роботи, в поєднанні з картинами, звуками і запахами будуть представлені на виставці. Проєкт ми робимо в партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, де і відбудеться в жовтні виставка. Ми хочемо, щоб люди, які прийдуть на виставку, спочатку заплющили очі й почули звуки та відчули запахи. А потім, відкривши очі, побачили все, що ми приготували. Ми хочемо, щоб відвідувачі відчули культуру простих людей, побачили звичайне життя кримськотатарської родини.

Крім цього в межах проєкту буде проведено кілька освітніх заходів, пов'язаних із темою кримськотатарської орнаменталістики. Зокрема, Рустем Скибін буде проводити майстер-класи фз кримськотатарського гончарства. А також, на сторінках наших партнерів, Кримськотатарського інституту стратегічних досліджень, будуть розміщені відеоролики щодо історичних міфів про Крим.

— Частина кримських татар лишилася в окупації. Чи чують вони нас, чи відомо їм, що ви робите? Чи є між вами бодай якась комунікація? 

Кримські татари в окупованому Криму живуть максимально закрито. Адже вони живуть у ворожому середовищі. І окупаційна влада чудово розуміє, що кримські татари дивляться українські канали, відслідковують новини. Тому вони максимально звузили коло спілкування тільки до тих людей, яким вони довіряють. Вони розуміють, що майбутнє у них є тільки з Україною. Так як і для мене найбільша мрія – повернення в Крим, так і для них найбільша мрія – повернення України. 

— Що вас мотивує вірити, працювати далі, не втрачати надію? 

У Бахчисарайському Ханському палаці росте райська яблуня, яка квітне навесні рожевим цвітом. А коли налітає вітер, ці рожеві пелюстки починають осипатися і літати в повітрі. Під яблунею є лавка. І найбільше я мрію знову опинитися на цій лавці, під цим деревом і вдихнути нарешті повітря своєї Батьківщини.