— Ви у своїх книгах використовуєте дуже оригінальні ідеї й сюжети. Про що буде книжка "Доки світло не згасне назавжди"?
Почну з того, що ми про цю книгу говоримо досить давно. Така активна кампанія почалася понад місяць тому. Чому я про це згадую? Тому що раніше ми починали десь в цей період — початок серпня і до вересня ми книгу ніби як розкачували. Цього року в нас багато було, що я називаю "ніштяками": різні прикольні фішки, пов'язані з самою книгою, з усім, що навколо неї. І їх цих фішок так багато, що ми мусили відтягувати старт кампанії майже на півтора місяці.
Про що буде книга? Жанрово вона буде подібна до мого роману "Не озирайся і мовчи!. Тобто це буде така собі наполовину соціальна драма, коли є якась гостросоціальна проблема, яку я обігрую в своєму романі. А наполовину це буде наукова фантастика. І ось цей, як і завжди у моїх романах, це вже моя власна фішка, ось цей фантастичний елемент в романі "Доки світло не згасне назавжди" він матиме під собою дуже жорстке наукове підґрунтя. Значно більш детально про це я розповім на презентаціях.
— Хоча б яка тема наукового підґрунтя?
Це пов'язано з мозком. І, власне, в післямові до книги я згадую всі науково-популярні книги, які я прочитав про фізіологію мозку. На яких грунтувалася ось ця науково-фантастична ідея. І чому я наголошую, що саме фізіологію мозку? Тому що дуже часто книгами про мозок називають книги про психологію і я не хочу нікого ображати, але я вважаю психологію псевдонаукою.
— Чому псевдонаукою?
Тому що вона не дає… Що таке наука? Що таке науковий метод? Тобто він не просто пояснює якесь явище формулами чи якимось іншими речами, він також дає можливість робити перевірювані передбачення. В психології так, ми можемо говорити про якісь патерни поведінки, тощо. Але майже завжди, майже завжди найвідоміші психологічні експерименти — той самий Стенфордський тюремний експеримент — вони не повторювані. Тобто ти можеш провести експеримент з певною групою людей, можеш зробити на ньому певні висновки і я не кажу, що вони неправильні, але повторити їх буде важко. І саме тому строго наукою психологію назвати я не можу.
Тому коли я зазначаю наукпоп про мозок, то це дуже конкретно про нейрофізіологічні основи людської поведінки, взагалі людини. Тобто що в нейронних зв'язках, нейронних ланцюжках в нашій голові реалізує той чи той вид поведінки людини. Так ось, зародилася ця наукова складова після прочитання нобелівського лауреата з фізіології та медицини Еріка Кенделя….
І ось один цікавий факт, який власне і наштовхнув мене на початок цього довгого ланцюжка, який я застосував до роману, був про те, що мозок немовляти при народженні практично відповідає мозку дорослої людини. Тобто усі структури вони є сформованими, кількість нейронів приблизно такою є самою і вона майже не міняється впродовж життя... Виникає питання: чому тоді немовля відразу не розмовляє і не розв'язує диференціальні рівняння? Велика відмінність — відсутність зв'язків. Тобто у немовляти ті ж самі 80 мільярдів клітин практично між собою непов'язані. І ось від моменту народження і до 12-15 місяців відбувається спалах виробництва зв'язків між нейронами. На пікові процесу він сягає близько 15 тисяч зв'язків в секунду…І немовля в цей період активно навчається…
Цікава річ в тому, що після 15 місяців, після цього спалаху виробництва нейронних зв'язків, природа починає нещадно відсікати всі зв'язки, які непотрібні. І досі ми не маємо наукового пояснення: чому? Тобто природа дуже ощадна, дуже енергоощадна. І адекватного загальноприйнятого пояснення, чому природа аж так розтрачує ресурси, створюючи абсолютно непотрібних купу зв'язків після народження, а потім їх дуже швидко відсікає, немає. От це я й обігрую в своєму романі.
Макс Кідрук. Фото Facebook
