— Першим твором з циклу стала "Імпровізація", знята на даху багатоповерхівки на Троєщині...
— Це вже почали називати "музичним портретом Троєщини", хоча це не зовсім так, це скоріше є одним із фрагментів мого проекту, який ми робимо разом з еко-блогеркою Мар’яною Бойко "Музичний портрет міста". Це 12 частин — відео і музика, які ми запланували записати. Все записується наживо. Цей фрагмент записувався на висоті 70 метрів на верхівці шахти ліфта житлової висотки на Троєщині. Ця локація була фантастична — звідти на 360 градусів видно Київ, Київське море видно, це такий край Троєщини.
— Чи тебе це місце спонукало до якихось нових поєднань мелодій, чи мелодія змінювалася з тим, що ти бачив з даху цього будинку?
— Мелодія змінюється завжди, і при чому, по-різному. Імпровізація — це добре підготована річ, і чим більше ти попрацював вдома, будь-який джазовий музикант це підтвердить, тим воно потім краще виходить уже там, на місці. Тут музика просто модифікувалася, модифікувався настрій, тому що місце надихало надзвичайно. Коли в з одного боку сідає сонце, з іншого — сходить місяць, над тобою пролітають літаки, які сідають на Жуляни та Бориспіль — дах рве дуже сильно. Плюс поряд були кілька людей, які прийшли разом зі мною це послухати, і моя творча група, яка допомагала — Мар’яна та Андрій.
З трамваєм (це наступне відео) — вийшло взагалі інакше. Всі мої заготовки домашні пішли під три чорти.
— Ти вихованець Музичної академії імені Чайковського, ще й теоретичного відділу. І от в моєму розумінні, теоретик — це людина, яка знає всі правила, і намагається від цих правил не відходити...
— Отут помилка. Тому що я багато років намагаюся вибити зі своєї голови ці правила, і грати живу музику. Консерваторія зробила свою дуже прекрасну річ, і я дуже вдячний за ті роки, які там провів, але просто це інше. Це музика, яка народжується тут і зараз. Це музика, яка народжується безпосередньо з емоцій, іноді — повз голову взагалі. Це знаєш: така музична думка, яка із душі в руки приходить, а голова за цим тільки спостерігає, і здійснює загальну координацію процесу.
— Як правило, люди, які займаються професійною музикою і потрапляють в консерваторію, мають бути з музичної родини. В тебе так само?
— У мене мама з музичною освітою, я люблю розказувати це як фамільну легенду вже фактично, мама диригувала шкільним хором, коли була вагітна. Через те я фактично в музиці, в цьому космосі, жив ще до народження, і я думаю, що це точно позначилося на моїй долі.
— До речі, а хорову музику ти любиш?
— Хорову музику я люблю. Я дуже люблю акапельні звучання, вокальні ансамблі, камерні хори. Це стихія, в яку занурюєшся, і там пропадаєш.
— Вихованець музичної академії, маєш музичну освіту, і тут — ти очолюєш Радіо Промінь, до останніх часів, де не звучить академічна музика. Для тебе це було експериментом, викликом, що це було?
— Та ні, це не було викликом, я люблю сучасну музику, неакадемічні жанри. Я не вважаю, що є хороші і погані жанри, насправді є хороша і погана музика, є якісно зроблена музика і "галіма попса". Як правило, це з перших нот зрозуміло.
— Для тебе це питання важливе, щоб держава більше уваги приділяла серйозній музиці? Чи вже так історично якщо склалося, то вже нехай і йде так?
— Десь посередині істина. Тому що я не люблю "плачів Ярославни", що от все заполонила попса і так далі. Є якийсь природний розвиток речей, є таке поняття як маскульт. Але він теж повинен робитися на певному рівні — не має продукт масового споживання бути дешевим.
— "Океан Ельзи". "Бумбокс", "Друга Ріка" — вони теж увійдуть в історію?
— Впевнений у цьому. Буквально кожен з цих колектиів — на тому етапі, коли українська музика вийшла нарешті з маргінесу в мейн-стрім (в хорошому розумінні), вона почала ставати модною, збирати стадіони, продаватися, завойовувати авторитт у найширших масах, кожен з цих колективів зробив вличезний внесок в це.
Фото: Facebook
