Журналіст Тетяна Даниленко під час дискусії сказала, що журналістській спільноті потрібно переглянути стандарти, інакше з антисистемними політиками, які приходять до влади в усьому світі, прийдуть до влади і антижурналісти. Що це за антижурналісти, на вашу думку?
Євген Глібовицький: Це, швидше, частина тої хвилі змін, яку ми спостерігаємо не тільки в Україні, коли професійна журналістика і медіа не встигають за розвитком технологій. Практично, в момент, коли замість професійного редактора, який відбирає інформацію, її почали відбирати друзі і знайомі у френд-стрічці, сама суть медіа як компілятора інформації, який може зберегти баланс і цілісність інформаційного потоку, було поставлено під сумнів.
Тепер потрібен набагато системніший і складніший крок у відповідь не з боку гравців на ринку медіа, а з боку самих споживачів. Потрібно, щоб ті, хто споживає інформацію, навчилися споживати її грамотно. Це навичка, подібна до того, як ми навчені мити руки перед їжею.
Давайте одразу уточнимо, що таке грамотне споживання інформації?
Євген Глібовицький: Це питання довіри до джерела. Це звертання уваги на те, чи є інша позиція. Це критичне перезваження тої інформації, яка надходить. І те, що в переважній більшості випадків вміють робити діти, наприклад, в тих школах, де медіа-грамотність є предметом, в переважній більшості випадків не вміють робити батьки, які не мають права голосу. Це новий виклик, якого раніше не було. Колись можна було брати і, не задумуючись пити воду з джерела, тепер не можна. Світ змінюється, умови змінюються і ми маємо адаптуватися.
А ми не встигаємо?
Олександра Бакланова: Я думаю, що дуже важливо, щоб вся ця історія не стала боротьбою журналістики самої за себе. Важливо, щоб глядачі, слухачі, громадяни і люди розуміли, що хороша журналістика потрібна їм. А для цього, щоб ситуації, як та, що була з Богданом (звільнений/ не звільнений), щоб коли професійні журналісти її обговорюють, це було не тільки биття головою об стіну на тему того, що нам сказали не правду чи дали неповну інформацію.
Керівник Офісу пан Богдан нещодавно сказав, що в принципі журналісти нам не потрібні, ми спілкуємося з народом напряму. Тобто, коли наступного разу буде якесь повідомлення, скажімо, про звільнення від Офісу президента, то народ буде ділити на шістнадцять і не вірити, а це може виявитися правдою. Я підозрюю, що може трапитися такий випадок, коли ця правда критично важлива.
Євген Глібовицький: Ці спрощення чи експерименти із викиданням якихось інститутів — до того моменту, поки не попечемося. Точно так само 10 років тому значна частина українців говорила: навіщо нам збройні сили в шестизначній кількості, якщо ми не збираємося ні з ким воювати? В даному випадку ми маємо приклад абсолютно короткозорої позиції, яку публічно озвучив, не знаю, подумавши чи не подумавши, керівник Офісу президента.
Я вважаю, що це до першої серйозної кризи. До того моменту, коли вперше влада похитнеться під ногами і довіра стане важливою. Власне, довіра, вона приходить не через заклинання, не через заяви. Вона приходить через спроможність слухати один одного. І зараз ми маємо величезний мандат довіри, величезний аванс, який суспільство дало "Слузі народу" і Зеленському, але цей аванс не є подарунком. Люди очікують змін взамін. І якщо не буде підзвітності в процесі його повернення, то ми побачимо, що сьогоднішній апломб, з яким значна частина коаліції виступає, завтра буде грати проти них.
Під час дискусії політолог Олег Саакян зазначив, що в ході виборів українська інтелігенція, яка мала б створювати порядок денний, фактично самоусунулася, і почала виказувати свої симпатії. В цей момент порядок денний сформувала більшість, а вона не малює картин майбутнього. Більшість реагує на проблеми сьогодення.
Євген Глібовицький: За великим рахунком, значна частина виборців загубилася в змінах, бо вони не бачать себе. Зміни їм здаються, власне, непідзвітними, бо раніше їх не питали або питали у спосіб, який вони не розуміли. Тут зараз немає простого рецепту, бо найбільш комфортна для значної частини суспільства — це модель продовження існування, при якому можна намагатися впливати на прийняття рішень і не нести за це жодної відповідальності. Тобто хотіти низьких цін і при цьому очікувати, що долар буде по 8. Хотіти високих доходів і при тому мати погану етику праці. Але також питання: якщо при реформах останніх 5 років і був найбільш недоглянутий компонент, то це було вимірювання того, яким чином реформи вплинуть на відчуття болю від цих реформ, власне, в суспільстві.
Олександра Бакланова: У нас немає окремого суспільства для інтелігенції і для всіх інших. Воно у нас одне. І це означає, що нам доведеться вчитися один одного потроху слухати. Якщо ті сенси, які творила одна частина суспільства, не проникали до інших людей, це означає, що ми маємо це робити краще. Немає сенсу казати, що хтось когось спеціально не чув. Якщо не було спроможності чути, то ми маємо разом подумати, що можна покращити в освіті. Якщо не було достатньо каналів, якими доставляти ці нові сенси, то значить ми маємо подумати (знову ж таки, назад до питань про журналістику), думати як зробити, щоб до людей потрапляла та інформація і сенси, що дозволяють творити спільне майбутнє.
Не буде якогось ідеального суспільства: більш ідеального, менш ідеального для різних груп. Нам врешті-решт доведеться домовлятися про спільні правила гри. Це, швидше за все, буде не одразу, складно, але просто немає іншого варіанту.
Спецпроект Українського радіо "Еволюція виборця" — це 20 аналітичних ефірів та 3 публічні заходи. Його основні завдання: аналізувати сучасні політтехнології та методи впливу, робити факт-чекінг заяв представників різних політичних сил, розвінчувати маніпуляції, міфи та фейки. Його мета: сприяти розвитку критичного мислення громадян, аби вони об'єктивно оцінювали те, що відбувається, та могли робити вільний, усвідомлений вибір.
Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження".
