— Для вас перемога не була величезною несподіванкою, чи була?
Звісно була. Було те, що ми туди потрапили, на Венеційський кінофестиваль. Це вже був для мене приз. Це вже для мене визнання — що нас відібрали в досить невелику обмежену програму. Мені вже було приємно, що старання нашої групи вже оцінені на найвищому рівні. А те, що ми отримали приз — ну так, це було несподівано. Правду кажу, несподівано. Я навіть не хвилювався, тому що, я кажу, я вже все отримав до призу. Я був щасливою людиною, я мав там багато зустрічей із журналістами, індустріальних зустрічей. Скажімо так, для моєї кар'єри подальшої я багато отримав.
— Реакції були різні. У вас на сторінці можна зустріти різні дописи, інтерв'ю, інформацію багатьох видань про фільм, у тому числі зарубіжних, не лише українських. Кілька днів тому ви запостили уривок однієї із російських пропагандистських, м'яко кажучи, програм, де обговорювали це кіно так само.
Ну так. РосТБ "зробило наш вечір" у Венеції. Ми раділи, веселилися, розуміючи, що на це не треба якось реагувати дуже емоційно. Але нам було приємно, що ми зробили саме такий інформпривід, що його дуже болюче сприйняли наші агресивні сусіди. І ми вважаємо: це один з успіхів фільму. І найголовніший успіх — це те, що ми на міжнародному рівні, на дуже величезному майданчику проартикулювали те, що в Україні відбувається війна. Це був наш головний меседж і наше головне завдання. І показали, чим війни закінчуються, нагадали просто. Що це випалена земля, це трупи, це багато горя.
— Ваше кіно —це і політичний жест зараз. Ну тобто як не крути.
А як не крути, це тема..
Фото Facebook Валентин Васянович
— Хоча я десь читав, здається, в одному з ваших інтерв'ю, ще до Венеції, що ви намагалися уникнути такої прямої плакатної прив’язки і через це події фільму відбуваються в 2025-му році.
Так, ми зробили спеціально. Для чого? Мені подобається конструювати історію, де, скажімо, немає чітко виражених антагоністів і протагоністів. Бо вони мусять мати певні ознаки і характери, а це часто використовується, весь час у жанровому кіно, в інтертейменті. А оскільки мені ця стилістика не дуже близька, я хотів просто вирватися з того, що от є наш боєць — він молодець, і є там сєпар чи російський солдат — він поганий герой. Тобто я все ж таки такого антагоніста зробив — результат війни, це оточення — він виконує цю роль. І це було зроблено спеціально.
— Це антиутопія?
Так, антиутопія. Антиутопія щодо результатів війни. Але те, що у мене в фільмі на 2025-й рік війна вже закінчена, я розумію, що тут я занадто оптимістичний прогноз запропонував глядачу, бо я зараз розумію, що, на жаль, вона так скоро не закінчиться.
Фото Facebook Валентин Васянович
— Прем'єра фільму відбулася у Венеції. Вочевидь, що в Україні ми його ще цього року не побачимо?
На жаль. Бо світ артхаусного, фестивального кіно саме так влаштований, що спочатку йдуть міжнародні фестивалі. Це займає приблизно рік. Після цього прем'єра в країні-походження фільму і тоді прокат широкий.
— Ви десь сказали в інтерв’ю про те, що "я не впевнений, що українські глядачі будуть масово відвідувати фільм про війну та її наслідки". Чому?
Тому що, це авторське кіно, артхаусне. Воно досить складне по формі. І витримати такий фільм може людина, котра підготовлена до цього, котра готова сприймати досить складні форми, некомфортні форми.
— А в чому некомфортність?
Некомфортність в тому, що я дуже повільно, дуже великими шматками життя розповідаю цю історію. Тобто в мене немає укрупнення, в мене нема динаміки, немає яскраво виражених атракціонів, які б людину розважали. Оскільки основна українська аудиторія кіно-театральна — це є виключно атракціон, або комедія, або екшн. Тому я знаю можливості українського ринку глядацького, кінопрокату. І подібне кіно найвдаліше, найтитулованіше, воно все одно не збере більш 7–8 тисяч глядачів по всій Україні. Максимум 10 тисяч.
Фото Facebook Валентин Васянович
— Те, що війна закінчена, чи відомо з яким результатом? Чи артикулюєте ви це у фільмі?
Так, звісно, я це артикулюю. І всі війни закінчуються приблизно однаково. Вони закінчуються руйнацією інфраструктури, руйнацією психіки, руйнацією доль людей, які брали участь, ексгумацією полеглих солдат. Вони однаково всі закінчуються. Але в моєму випадку все ж таки ми перемогли. Я на цьому наголошую.
— Тобто це розлютило російські медіа?
Так, саме так. Вони ж на цьому й сфокусувалися і їх це не відпускало дуже довго.
Валентин Васянович. Фото Facebook
