"Виставка "Прекрасний Чорнобиль" вже трошки поїздила Польщею. Ми робили її для закордону. Це виставка про той Чорнобиль, який ми досліджуємо. Не про той страшний, який знімають у фільмах чи про який пишуть містичні історії, а про прекрасний Чорнобиль, який ми пізнали досліджуючи. Про тих людей, які жили на цій землі. Про їхні архаїчні традиції, наприклад бортництво. Про народне мистецтво, яке там є. І нам вдалося записати багато реліктових та традиційних явищ, які нас захопили. І ми знайшли багато прикрашених знарядь праці. У нас є експозиція у місті Чорнобиль, де можна подивитися все те, що ми вивчали. Вона триває з 1991 року", ─ зазначила Наталка Лещенко.
"На сьогодні ми можемо сказати, що культура Чорнобильського Полісся врятована і сконцентрована у величезному фонді. І ми сподіваємось, що зробимо музей Чорнобильського Полісся, де нащадки тих людей, які виїхали, які раптово втратили свою культуру, зможуть прийти і побачити навіть те, чим користувалася їхня бабуся. Тому що експедиція заходить з хати в хату, з села в село, все нотується і паспортизується. Тому я думаю, що це буде "мекка" для тих людей, які втратили свою батьківщину", ─ додала дослідниця.
Лещенко розповіла, що етнографом вдалося зібрати протягом експедиції.
"У нашому фонді 47 тисяч предметів зберігання матеріальної культури, від одягу до знарядь праці. У рамках експедиції було інвентаризовано понад 1000 нерухомих пам’яток, тобто церкви та типова архітектура давніх хат. Також було записано 6330 годин відео та аудіо, зроблено 145 тисяч наукових фотографій, які знадобляться для реконструкції, а також віднайдено 21 тисячу документів на паперовій основі. Ми вже маємо 30 видань, де цю інформацію можна прочитати", ─ сказала вона.
Етнограф зауважує, що все, що досліджують етнографи, зокрема, замовляння, просякнуте міфологією.
"На кожному кроці можна записати певне замовляння від всього: від укусу гадюки, коли хворіє корова, коли молода переступає поріг, входить до своєї свекрухи і проговорює слова, щоби її не ображали, тощо. Це поезія життя. І не лише в піснях, казках, музиці, а й у побуті", ─ розповіла Лещенко.
Дослідниця розповіла, як відбувалось спілкування з респондентами під час експедицій.
"Робота з респондентами є складною психологічно, оскільки вони мають певний сентимент навіть через понад 30 років. Їм сниться свій дім. Пейзаж, який вони бачать у своїх снах, завжди на Поліссі. Розповідаючи, вони переживають це переселення. Для сільського населення домашній локус є розширеним. Це не тільки хата, де чотири стіни, а й ліс, річка, луг, город, двір, садок, і тому спогади для них є болісними. Вони відчували себе винними, що покидають свої хати. І найбільшою трагедією для них було ще й те, що вони там залишили могили своїх близьких. Для них є важливим культ предків, і поминання там відбуваються круглий рік. Вони постійно контактували зі своїми померлими предками, і зараз вони стали розлучені", ─ сказала Лещенко.
Щодо пісень, то Лещенко зазначає, що "жителі Полісся співали весь час. І тим самим голосом, яким і розмовляли. Наприклад, весілля ─ це фактично опера, тому що все, що вони роблять, дублюється співом. До того ж, у них просто неймовірна лірика".
Дослідниця української етнографії розповіла, що жителі Поліського краю вірили в існування русалок.
"Я зустрічала бабусь, які розповідали про русалок: як вони ходять, де живуть, як лякають дітей. І те, що ці русальні пісні дійшли аж до нашого часу і нам вдалося їх записати, говорить про те, що русалки були для них актуальними, що вони існували. І з цим були пов’язані також і певні обряди, наприклад, русалкам вивішували полотно або одяг. Якщо цей одяг мокрий, значить, вони його носили. До того ж, русалками часом називали мертвих людей, і не лише тих, хто саме втопився. Тобто люди цього краю жили з домовиком, русалкою, блудом та багатьма іншими істотами", ─ повідомила вона.
Фото: facebook.com/pg/Прекрасний-ЧОРНОБИЛЬ
