– За фахом ви історик-екскурсознавець. Розкажіть про свій шлях до архіву?
– Мабуть, моя історія – це приклад того, як із нагромадження навіюваних стереотипів про архів він може перетворитися на справу твого життя. Я бачила себе в туристичному бізнесі, але, оскільки це був кінець 90-х років, потрібно було з чогось починати – отримувати перший досвід, щоб тебе взяли на будь-яку іншу роботу. Я вирішила, що перші рік-два попрацюю в архівах, а далі буду шукати роботу за спеціальністю. Цей рік-два перетворився на те, що до квітня цього року я працювала в Центральному державному кінофотофоно архіві України.
– Чому ви вирішили подаватися на конкурс на посаду заступника голови Державної архівної служби?
– Тому що вже за досвідом роботи і за віком, і за тим командним потенціалом, який є навколо тебе, ти розумієш, що можеш не тільки знати, як правильно робити речі для того, щоб покращити архівну справу, але й спробувати їх робити. Щоб потім не було думки, що ти усього лише думала про це, а не скористалася шансом і не спробувала втілити ті мрії і сподівання, які є і у тебе, і в голови архівної служби. З його виступу ще у листопаді минулого року на кафедрі архівознавства в Київському національному університеті я зрозуміла, що наші думки та погляди є близькими, тому я вирішила, що варто спробувати попрацювати разом.
– Чи були ви знайомі з Анатолієм Хромовим до того?
– Ні, особисто ми з ним не були знайомі. Вперше я пана Анатолія Хромова прочитала. Я читала одну із його статей з оцифрування архівних документів і розуміла, що це ті речі, які я роблю в специфіці аудіовізуальної архівістики, але вони є загальними і уніфікованими для всіх архівів. Познайомилася я з ним два роки тому, коли у нас був круглий стіл в архівній службі з приводу доступу до архівів та роботи користувачів. Він там як заступник директора галузевого архіву Служби безпеки України виступав із доповіддю. Я почула слушні думки, актуальні на той час і зараз для архівної справи.
– Чи усвідомлювали ви глобальність усіх проблем, які є в архівній справі на сьогодні, коли подавали документи на конкурс?
– Я думаю, що це було б самообнадійливо говорити, що я усвідомлювала всю глибину тих проблем, які на сьогодні існують в архівній галузі. Дійсно, багато проблем, які обговорювалися і на різних архівних форумах, конференціях, зібраннях озвучувалися. Але було багато проблем, про які ми знаємо, але вони ще не були озвучені з тих чи інших причин. Зараз, коли в мене є досвід двох тижнів роботи на моїй посаді, я розумію, що це не "розважальна прогулянка", а великі труд та відповідальність. Часто навіть це сізіфова праця, коли потрібно знову і знову рухатися, навіть якщо на якомусь етапі нічого не вдалося. Кадрова політика, яку зараз проводить голова Державної архівної служби, показує, що набирається команда молодих, компетентних і досвідчених фахівців, які прагнуть змінити архівну галузь. Я сподіваюся, що їм вистачить сил, духу та затятості для того, щоб не бути диванним експертом, а зробити ті зрушення, які на сьогодні потрібні нашій професії.
– Які найбільші проблеми, з якими потрібно боротися вже зараз, має архівна галузь?
– Проблем багато, але я би виділила те, що за своїм фахом я намагатимусь робити і курувати. Це, перш за все, посилення архівного напряму роботи. Основні напрями, за якими працюють архівні установи – комплектування, забезпечення збереженості, використання – мають бути посилені не лише з точки зору людського і технічного ресурсу, а й в науково-методичному забезпеченні. Ми розуміємо, що без галузевих науки, стандартів, методики просуватися далі буде надзвичайно важко. Навіть якщо взяти оцифрування архівних документів, то тут сьогодні методика і методичні розробки відіграватимуть важливу роль хоча б з точки зору того, як правильно створити цифровий фонд користування, які формати довготривалого зберігання обрати, які уніфіковані підходи потрібно випрацювати архівам.
Другий напрям – це посилення внутрішньої комунікації, яка на сьогодні трішки кульгає в самій архівній спільноті – на рівні директорського корпусу та працівників апарату державної архівної служби.
Третє, на що я звернула б увагу, – це повернення до етичного кодексу архівістів, тому що там є принципи, традиції та цінності, які на сьогодні архівісти повинні уособлювати і втілювати, як це роблять архівісти в усьому світі.
– Як працюють архіви під час карантину та як довго готові працювати в таких умовах?
– Архівам не звикати працювати в обмежених умовах. Але я розумію, що це зовсім інший виклик для архівів і сьогодні ми нічим не відрізняємося від архівістів у світі, які шукають шляхи подолання розгубленості у зв’язку з тим, що вони знали лише, як працювати у звичайних умовах та забезпечувати збереженість документів. Державна архівна служба не залишається осторонь від цього процесу і вже, розуміючи, що ми підходимо до послаблення карантину та виходу з нього, розробила методичні рекомендації для архівів, направила їх в МОЗ та санітарному лікарю на опрацювання, щоб нам надали рекомендації в частині роботи з користувачами. Зараз архівам були надіслані ці рекомендації та попередження, що додатково ми їх будемо інформувати по кожному кроці.
– Керівники музеїв говорять, що можливості дотримуватися усіх передбачених протиепідеміологічними заходами, немає. Чи така ж ситуація в архівах?
– Ми як і музеї не можемо дезінфікувати документи. Втім, ми прописували і рекомендували певні години карантину для документів, які будуть у тимчасовому користуванні. Треба ще мати на увазі, кількість користувачів, яких ми зможемо обслуговувати залежно від площі приміщення, від того, наскільки архів буде забезпечений засобами індивідуального захисту. Архіви повинні переходити до віддаленого доступу. Їм доведеться посилювати свою роботу у напрямах оцифровки, створення каталогів, виставляння описів у відкритому доступі. Пандемія підкреслила той правильний напрям, в якому рухалися архіви, та показала, що потрібно працювати над цим більше.
– Чи є у вас команда, яка готова працювати над оцифруванням?
– У кожному архіві є така команда, яка займається оцифруванням документів. Крім людських і технічних ресурсів потрібно посилити складову, яка не дає нам рухатися вперед, методики та методичного забезпечення цього напряму роботи. Посилення уніфікованих підходів дозволить мати стандарти по форматам постійного зберігання цифрових копій, по метаданим, які дозволять легко шукати документи. Ці підходи зрештою дадуть змогу будувати спільну архівну платформу, на якій в майбутньому користувач зможе заходити через одне вікно і отримувати всі документи з різних архівів за однією темою. Така система вже працює закордоном.
– А як бути із творами мистецтва, які зберігаються в архівах, адже Закон України "Про авторське право і суміжні права" суттєво обмежує можливість архівів щодо організації дистанційного доступу користувачів до таких документів, і навіть оцифрування та тривалого зберігання?
– Це не є проблемою лише України – це світова проблема. Архіви обмежують доступ в силу того, що в їх фондах зберігаються документи, які підпадають під законодавство про авторські і суміжні права. До нашого законодавства потрібно вносити зміни, які надали би архівам можливість створювати цифрові копії, прописавши норму для архівів, музеїв та бібліотек. Тоді ми б не балансували на межі, з одного боку, потреби надання доступу архівів, а, з іншого боку, дотримання авторського законодавства.
– Що ще необхідно вдосконалити в українському законодавстві щодо архівної справи?
– Наш галузевий закон "Про Національний архівний фонд і архівні установи" потрібно повністю переглядати. Втім, навіть підійти до цього питання заважає інша проблема – архівна термінологія. Останній стандарт із архівної справи та діловодства вийшов в 2004 році – він морально застарів на сьогодні. Щоб в законі були прописані актуальні терміни, потрібно негайно вносити зміни і приймати новий стандарт.
– На які зразки архівної справи закордоном ви орієнтуєтеся?
– Я би не виділяла серед них одну країну, хоча в багатьох аспектах ми орієнтуємося на країни найближчого зарубіжжя – Польщу і Литву, адже ми постійно маємо змогу їх відвідувати і ознайомлюватися із їх практикою і нормативними документами. З точки зору законодавства я би дивилася на Великобританію чи Швецію.
– Що нам потрібно, щоб їх наздогнати?
– Я би не говорила про фінанси та технічне забезпечення. Натомість, я б говорила про речі, які повинні об’єднувати архівістів – це спільне розуміння, що нам потрібно, та підтримка користувачів. Вони мають бути тим рупором, який надасть гучності голосу самих архівістів, щоб їх почули у високих кабінетах на високих пагорбах. Якщо ми будемо поодинці намагатися вирішувати архівні проблеми, але без кроку назустріч одне одному, нам буде складніше. Також хотілося б сказати, що актуальною сьогодні є кооперація між музеями, бібліотеками та архівами, тобто усіма закладами пам’яті.
Фото: особиста фейсбук-сторінка Тетяни Ємельянової
