Мобільний додаток

В’ячеслав Негода: "Фактично усі громади, які бажали утворитися з врахуванням національних, етнічних, культурних та інших особливостей, вже це зробили"

1.07.2020 р., 13:00

Вже 7-й рік триває реформа децентралізації, яку часто називають найуспішнішою в Україні. І до слова, цьому є підтвердження. Зокрема, про підтримку населенням України реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади свідчать і результати щорічних соціологічних досліджень, які проводяться Радою Європи у партнерстві з Мінрегіоном з 2016 року. Серед іншого, вони показують: чим більше поінформованість респондентів про сутність реформації, тим більше вони її підтримують. Але розібратися в цьому питанні насправді іноді буває непросто. Зовсім скоро має з'явитися постанова про утворення та ліквідацію районів. Якими вони будуть і для чого потрібні ці зміни? Питання яке часто ставлять люди. Водночас перспективні плани формування територій громад вже затверджені. Але знову ж таки, чи всі згодні з утворенням громад саме у тому вигляді, в якому це передбачено перспективними планами? Чи були враховані при цьому інтереси населення зокрема і національних спільнот? Чи всі тепер мають рівні права, чи всі можуть користуватися основними послугами? Про все це поговоримо із заступником міністра громад і територій В’ячеславом Негодою.

Сьогодні в Україні 490 районів, за планом має бути 129. Цей план, який міститься у проєкті постанови, він вже відомий, але все одно багатьом людям не зрозуміло, для чого це робиться, чому потрібно ліквідувати ті райони, які є і створювати нові? Які від цього переваги?

Концепція реформування місцевого самоврядування територіальної організації влади була ухвалена ще у 2014 році. Після прийняття, вже сьомий рік пішов з того часу. І дійсно, це вже тривалий достатньо проміжок часу для того, щоб не лише ми всі зрозуміли сутність реформи - мету, які цілі ми ставимо. Взагалі вже пора ухвалювати фінальне рішення. Тому що попереду у нас чергові місцеві вибори, які визначені відповідно до Конституції в жовтні місяці. І до того часу ми повинні фактично  сформувати нову територіальну основу і громад і районів. Звісно, про райони цікава розмова, але  хотів би зробити деякі акценти в тому, що зараз за дискусією про райони ми фактично забули, що основна мета реформи – це створення спроможних громад, створення спроможного місцевого самоврядування на базовому рівні. Де люди проживають, де народжуються? В селі, селищі, місті, тобто в громаді. А не в районі, не в області. Тобто наше основне завдання саме в цьому. Вже урядом відповідно до змін законодавства затверджено Адміністративні центри та території громад, яких передбачається у нас 1470. Саме цей рівень є фактично головний. І стосовно врахування особливостей поліетнічних громад. Тому що основні послуги, сутність децентралізації, як ми називаємо, насправді передача повноважень спроможним громадам, і переважна більшість повноважень буде надаватися там. А не в районах, як ми сьогодні звикли. Саме туди, в громади. І це основне.

Тому у людей і питання: чому треба змінювати межі районів?

Ми звикли, що до початку формування спроможних громад, у нас переважна більшість (крім міст обласного значення) послуги надавалися в районах. Тобто йшло все через районні структури - фінансування шкіл, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури - можна весь цей перелік продовжувати. Йшло через районні бюджети. І ми всі звикли, що всі питання треба вирішувати в районі. Така логіка самоврядування нікого не задовольняла, тому що в районі взагалі немає місцевого самоврядування. Є районна рада, але вона зразу делегує повноваження районній адміністрації. Тобто, виконавча влада виконує функції місцевого самоврядування. Від цього ми вирішили відійти, прийти, відповідно до Європейської Хартії, де повноцінне місцеве самоврядування має функціонувати в громадах. А що ж має залишитися на рівні районів? Вже за останні роки ми пересвідчилися, що у тих районах, де утворилися ОТГ, функції районної влади не тільки зменшилися, але й у деяких випадках взагалі зникли. Тому що, коли утворилася на рівні району одна або декілька ОТГ,  повноваження, ресурси і все інше перейшло фактично в громаду. Чим повинна займатися районна рада, чи районна адміністрація? Фактично нічим. Тобто, виконавча влада має певні функції - поліцейські функції, податкові функції, соціальний захист, ще такі освітні, охороні функції. Тоді як самоврядні перейшли в громади. Тому, звичайно, виникла необхідність, це, власне, передбачено концепцією реформи самоврядування, упорядкувати, чи оптимізувати, чи взагалі створити нову систему територіального устрою і на субрегіональному рівні. Сьогодні ми маємо  490 районів. Вони різні абсолютно за своїми параметрами. Коли їх утворювали ще у 1918 році взагалі під іншу політичну систему. Ще більшовики під гаслами "землю – селянам, а заводи – робітникам" утворювали райони під підставні партійні цілі. Сьогодні ці райони не відповідають тим потребам, які взагалі висуває розвиток територій. У нас є райони - 6 тисяч жителів, 7, 10. Є райони 180, і майже до 200 тисяч жителів – абсолютно різні за параметрами. Якщо під час децентралізації усі повноваження переходять в громаду, 80-90 відсотків самоврядних, то районний рівень створюється для системи організації виконавчої влади. Тобто, у нас система влади така: система місцевого самоврядування - місцева влада і система виконавчої влади. Тобто підрозділи органів виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, які виконують певні функції держави, система прокуратури, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади - усі вони мають функціонувати на субрегіональному рівні. І цей рівень має бути більш-менш рівний за своїми параметрами. Тому що вже багато років поспіль створюються міжрайонні, міськрайонні. Система настільки заплутана! Тому є необхідність упорядкувати цю систему. Це дасть можливість також оптимізувати і чисельність чиновників, які працюють у системі виконавчої влади. Тому що на 490 районів це певна армія людей, які у багатьох районах не виконують тих завдань, і функцій, які на них покладені, у зв'язку з формуванням громад.

Люди завжди переживають, що якщо район буде більший за кількістю населення, а центр один, а орган виконавчої влади один, їм доведеться довше їхати. Не виникне таких проблем?

Із формуванням 1470 громад у парламенті підготовлено проєкт Закону про створення центрів надання адміністративних послуг в кожній громаді. Це буде обов'язок кожної громади – створити такий ЦНАП, де мають надаватися адміністративні послуги. Тобто, послуги з району, навіть з рівня області переводимо ближче до людей. Необхідності їхати в район не буде. Система організації виконавчої влади буде така, що на певний перехідний період, поки не створяться центри надання адміністративних послуг, територіальні органи будуть діяти у межах нинішніх районів. Це не буде так миттєво, що завтра прокинулись – все зникло, немає ні влади, нічого.

Тобто в одному районі на перехідний період може бути кілька таких центрів?

Великий район, приміром, одна державна адміністрація, вона може мати підрозділи, які розміщені у теперішніх районних центрах, і можливо, навіть у містах обласного значення для того щоб забезпечити ці послуги, наприклад, у сфері соціального захисту. Але знову ж таки, ще раз підкреслюю: основне наше завдання створити спроможні громади і всі послуги мають прийти туди, тобто послуги наблизяться. Якщо потрібно буде якісь питання вирішувати в районі, то повинно районне керівництво приїжджати в громаду і там вирішувати. Нема необхідності людям за якимись дрібничками - посвідками, довідками - їхати в район. Ми вже сьогодні, за пару років створили систему центрів надання адміністративних послуг, навіть через старостинські округи, через робочі місця старост,  які взагалі наближені майже до кожного населеного пункту, плюс є мобільні ЦНАПи, які пересуваються на вимогу. І можна приїздити у те, чи інше  село. І надавати ці послуги. Тобто наше завдання - максимально покращити надання якості послуг, але через сучасну систему надання цих послуг. Зараз ми з Мінцифрою працюємо саме над тим, щоб створити систему ЦНАПів, щоб визначити, які основні послуги там будуть надаватися.

Мені буквально сьогодні родичі з Василькова написали: як же так - 1000 років місту, а району вже не буде Васильківського? За яким принципом обиралися районні центри?

В основі розселення ніколи не береться субрегіональний рівень. Васильків як був містом, так і залишиться на віки. І ніде не зникне. І наше завдання, щоб це місто, майбутня громада, що об'єднає у собі інші населені пункти, аби вона ефективно розвивалася. І бренд Василькова, у тому числі з історичними особливостями, сучасного розвитку економіки, культури, він залишиться. Що таке сьогодні район? Він є штучне утворення. Субрегіональний рівень в усіх країнах є штучним утворенням. Воно утворюється не для місцевого самоврядування, а для системи органів виконавчої влади. В основі ми повинні покласти громади. Тому що муніціпалітети, чи, як у деяких країнах, комуни, тощо, це є основа. Візьмемо будь-яку країну - Польщу, Німеччину, Францію. Ви коли їдете в якусь країну, що є в основі? Назва населеного пункту, а не назва департаменту якогось там повіту, чи будь-якої іншої назви. Тобто, ми все одно їдемо у міста, громади, населені пункти. Але не їдемо у район, чи область. Основа нашої сучасної політики саме у тому, щоб розвивалися громади. Ефективно розвивалися. Виконавчої влади має бути мінімум на цьому рівні. Максимум - повинна діяти система органів місцевого самоврядування. З відповідними повноваженнями, бюджетами, і під власну відповідальність вирішувати місцеві справи, а не звертатися десь там кожного разу чи до районного керівництва, чи до обласного, чи у міністерство. І вибивати якісь гроші, ресурси для того, щоб розвиватися. Самостійно повинні це робити. Зміна цієї психології йде найважче. Тобто, сучасні молоді люди ставлять це питання – а що буде з Васильковом? Та нічого не буде! Навпаки, буде краще. Йому не треба буде звертатися до виконавчої влади просити кошти. Він отримає бюджет, він отримає повноваження, і розвивайтеся на здоров'я!

Нам пишуть: кроки влади у Закарпатті - це відхід від поліетнічності у бік угорської моноетнічності. Не уточнили, що саме мається на увазі. Але пам'ятаємо, що у перших версіях проєкту Постанови на Закарпатті було передбачено 4 райони. Потім їх все ж з'явилося 5 - Берегівський, Мукачівський, Тячівський, Ужгородський і Хустський. Багато з'явилося різних реакцій - люди намагалися й зраду у цьому побачити. і все що завгодно. Розставимо крапки над «і» - чому саме такі райони на Закарпатті і як змінився етнічний склад?

Будуть райони, чи ні, етнічний склад не зміниться. Де люди проживають? У громадах. І я б більше говорив би про поліетнічні громади, які мають утворюватися відповідно до тих принципів, які ратифікувала Україна відповідно до Європейської Хартії, іншого законодавства, де повинні враховуватися ці особливості. Якщо брати по Закарпаттю, то фактично усі громади, які бажали утворитися з врахуванням національних, етнічних, культурних й інших особливостей, то вони це зробили. Не тільки на Закарпатті. Особливо дуже ефективно і якісно це відбулося у Чернівецькій області. Де можна назвати декілька громад, які просто показують клас, як потрібно розвиватися  поліетнічним громадам. В Одеській області те ж саме відбувається. Запорізькій, де теж є поліетнічні громади. Тобто, в основі у нас знову ж таки лежить громада. Ніхто не змінює національний склад. Хоч усі ми в першу чергу громадяни України. Тепер по Закарпатській області  - що стосується субрегіонального рівня. Сьогодні ми маємо найбільше дискусій навколо Берегівського району. У нас є сьогодні Берегівський район? Є. Його чисельність - трохи більше 50 тисяч жителів. Його етнічний склад - це понад 70% жителів угорського походження, менша частина - українці, і ще є інші національності. За параметрами він не проходить під ті рекомендації,  за якими ми формували інші райони, тобто 150 тисяч жителів. Ця територія не є гірська, де ми трохи зменшили цей показник. Тобто у нас вибір був дуже простий: або Берегівський район об'єднати з Мукачівським і зробити один великий, або об'єднати з Виноградівським. У Виноградівському районі десь понад 120 тисяч жителів. Там процентні співвідношення етнічні зовсім протилежні. Щодо об'єднання цих районів із центром у Береговому було голосування в комітеті Верховної Ради, і переважна більшість членів комітету підтримала рішення стосовно Берегівського району. Аналогічне рішення було і уряду України. Я за цим не бачу абсолютно ніякої зради. І сьогодні жителі і Берегівського і Виноградівського районів живуть поруч. І розвиваються. Але основне – громади так і залишилися і Виноградівська, і Берегівська, і вони розвиватимуться навіть з більшими ресурсами, ніж сьогодні. Там буде створена система виконавчої влади. Тому я не бачу тут ніяких речей, про які можна говорити, що українська влада щось зробила не так. Навпаки, тут може бути хтось інший незадоволений. Аналогічний приклад у нас і по Болградському району Одеської області. Навіть там були заяви Болгарії - їм не сподобалися деякі наші рішення. Але жителі Болградського району вирішили створити 5 громад самостійно. І ми їх підтримали. Ми пішли назустріч жителям цього району, створивши єдиний великий Болградський район. Думаю, від цього абсолютно не погіршиться функціонування самих територіальних громад. Знову ж таки, треба робити акценти на тому, що основне - громади.

Принципи формування громад - які чинники враховувалися і наскільки вагомим був чинник національного складу населення громад при створенні перспективних планів?

Ми мали період, вже більше 6 років, у 2015 році був ухвалений закон про добровільне об'єднання територіальних громад, і з того часу відкрилася можливість громад самим фактично визначати формат свого об'єднання. За той час утворилося дуже багато об'єднаних громад саме у тих регіонах, про які ми говоримо - Закарпаття, Чернівецька область, Одеська, де найбільша кількість у нас поліетнічних громад. Вони самостійно домовлялися зі своїми сусідами - територіальними громадами, і самостійно ухвалювали рішення щодо добровільного об'єднання. Тобто якогось тиску, примусу, не було. І ці громади починаючи з 2015 року, сьогодні показують свою дуже ефективну діяльність. Там абсолютно немає проблем з точки зору складу цих громад. Тобто основний критерій під час об'єднання - це спроможність, здатність громад розвиватися.

А усі вони – поліетнічні, які об’єднувалися за власної ініціативи, - визнані спроможними?

Фактично усі вони збереглися. І розвиваються. І вже на другому етапі, коли ми затверджували фінальні перспективні плани, а це відповідно до Закону роблять облдержадміністрації, ми досить жорстко ставили питання перед адміністраціями про те, щоб ці робочі групи, які працювали при облдержадміністраціях, до складу яких входили представники різних асоціацій, щоб вони враховували інтереси тих громад, які самі утворилися, і керувалися законодавством України, яке вимагає враховувати особливості поліетнічних громад. Більше того, це фінальне рішення, це не те, що намалювали такий формат і ухвалене адміністративне рішення. Такого не було, і ми такого не допускали.

А були якісь громадські слухання, обговорення?

Це обов'язкова умова. Тому що добровільне об'єднання, крім того, що мають бути обговорення, мають бути щонайменше два рішення сесій депутатів місцевих. Це абсолютно легітимне рішення. Це не те, що там хтось захотів і ми ухвалили таке рішення! Так от, перспективні плани формувалися під добровільне об'єднання. З грудня минулого року об'єднання, навіть якщо воно добровільне, має відбуватися лише за перспективними планами. І у нас вже 12 червня затверджені не просто перспективні плани, а адміністративні центри і території майбутніх громад. Всі ці рішення оприлюднені. Усі мали можливість із ними ознайомитися. Звичайно, що не усі цими рішеннями задоволені. І взагалі це реформа, в якій не може бути на 100% усіх задоволених. Але в цілому ми бачимо ситуацію по Україні, усіх областях, що ці рішення сприйняті в основному позитивно. В окремих областях залишаються певні конфлікти. І ми вважаємо, що тут якраз недопрацювали і обласні державні адміністрації, і ми на центральному рівні мало комунікували. У нас є у деяких областях точки, де потрібна ще додаткова робота. І ми від нашого міністерства звернулися до державних адміністрацій з вимогою, щоб кожна така точка, де жевріє, щоб там додатково проводити роз'яснювальні роботи, зустрічі, і з'ясувати у чому там причина. З іншого боку, якщо чесно, у нас через півроку вибори. Зараз багато політичних сил і політиків, щоб про себе заявити, будуть розхитувати ту ситуацію. Звичайно, якби ці рішення були затверджені набагато раніше, ми б сьогодні не мали такої ситуації. Зараз її будуть використовувати. Але я впевнений, що ці політичні сили, які ідуть на вибори, ці регіональні, місцеві лідери, які потраплять потім у ради, стануть селищними головами, ніхто з них вже не буде заперечувати правильності тих ухвалених рішень. А сьогодні це ще буде відбуватися. Тому що хтось звичайно мав якісь плани, комусь вигідно було - а таких майже 6 тисяч громад - яким вигідно було ходити на роботу і ні за що не відповідати, їх не цікавили бюджети, розвиток. І зараз, коли об'єднуються такі спроможні та потужні громади, багатьом це не подобається. Хоч я хотів би одразу зазначити, що у нас залишається система старостатів. Ті сільські, селищні голови, які, можливо, не підуть на вибори по великих громадах, вони можуть продовжувати працювати, виконувати свої функції саме у тих населених пунктах.

Коли ви обговорюєте перспективні плани, формування меж громад, що найбільше непокоїть представників різних спільнот національних? За що вони переживають при цих змінах?

Найбільше їх турбує, щоб під час формування нових громад вони не втратили культурні свої традиції, щоб у них були збережені умови для навчання у школах своєю рідною мовою. Але після певних зустрічей, роз'яснень, в основу лягає розвиток. Тому що і культура, і освіта, інші сфери, вони вимагають коштів у місцевих бюджетах. Я б назвав з кожної області хороші приклади розвитку. Для мене такий взірець громади, у якій проживає 57% населення молдовського походження, а 40% українців – це Новоселицька міська ОТГ у Чернівецькій області. Вона велика за розмірами, об'єднує 9 сіл, місто. І ця громада показує сьогодні приклад, як потрібно розвиватися, як потрібно підтримувати культуру і однієї частини громади, й іншої. Це єдина, цільна громада, де люди не надають значення, якою хто мовою говорить. Ця громада просто дуже ефективно розвивається. Більше того, її керівництво навіть було запрошене до Відня, до ОБСЄ. Тобто, це приклад того, коли поліетнічність дає громаді переваги. Тому що кожна складова цієї громади має певні контакти з іншими країнами, своїми партнерами. І ми бачимо, що ця громада просто налагодила контакти із сусідами, з іншими країнами, з іншими громадами. І ці проєкти, які вона сьогодні має, додають їй розвитку, залучають інвестиції. І громада дуже активно розвивається.

 

Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні".

В’ячеслав Негода: "Фактично усі громади, які бажали утворитися з врахуванням національних, етнічних, культурних та інших особливостей, вже це зробили"

Новини по темі