Що хронологічно зустрічали першим: Різдво чи Новий рік
Олександр Кучерук: За тогочасним календарем 25 грудня відзначали Різдво Христове, а через тиждень — день Нового року. У той час Новому року не надавали такого значення і масштабу, як це було пізніше у радянський час, коли заборонили Різдво і залишився один Новий рік. Тоді у Новий рік вкладали все, що могли з’їсти, випити і заспівати. Крім того, на початку 20 століття, коли почало розвиватися підприємництво, досить швидко до будь-яких свят та подій почали додавати бізнес-складову. І люди прагнули купити речі, про які, зокрема, писали у тогочасних газетах та повідомленнях.
У минулому столітті Різдво було головним святом, оскільки люди були віруючі. Церква передчабає і налаштовує людей, що до дня народження Ісуса Христа треба готуватися. Саме у цей час йде піст, тобто не можна обїдатися і певні харчі заборонені. Відповідно не бажано вдаватися до якихось розваг. Тому, зустрівши Різдво, яке було з певними церковними та родинними ритуалами, люди вже вільніше себе почували. Для них Новий рік був просто календарним днем.
Яка дата у давнину вважалася офіційним початком нового року
Для певних категорій населення 1 вересня було початком нового року. До цього часу церква живе за календарем, згідно з яким новий рік починається 1 вересня. Так само це стосується і сфери освіти. Для решти новий рік починається з 1 січня.
У давнину всі святкування зміни року удосконалювалися і змінювався початок підрахунку першого дня нового року. У селі це було пов'язано з аграрними культами. Березневі початки нового року були пов'язані з відродженням землі після зими, а осінні — зі збором урожаю.
Міста були ремісничо-виробничими, і там по-іншому визначали початок року. Так, у Києві жінки та чоловіки окремо зустрічали Новий рік 1 вересня. Чоловіки збиралися у своїх ремісничих майстернях, підводили підсумки і приймали підмайстрів у майстри. Центром відзначень для жінок був Житній ринок, де вони складалися грошима і ставили тогочасну "ялинку". Це був будяк чортополоху, оскільки у вересні мало що цвіло, а будяки цвіли гарними червоними і синіми квітами. Їх прикрашали стрічками та фруктами. Жінки ж вітали одна одну, запалювали свічки і святкували. А потім обов'язково співали пісень. Але поступово ця традиція згасала і все зосереджувалося навколо нового року 1 січня.
Читайте також: Різдво і Новий рік. Звідки взялись колядники та до чого тут гімни сонцю?
Коли почали ставити ялинку, зокрема на вулицях
Спочатку ялинку на вулицях взагалі не ставили. Це була інтер’єрна річ. Поява ялинки — це переосмислення німецької традиції. Колись російський цар Петро І був у Європі, і коли повернувся, сказав всім поставити ялинки. Причому насаджувалося, що потрібно ставити ялинку і святкувати. І це було, швидше, сімейним та домашнім святкуванням, а не на державному рівні.
Фото: novadoba.com.ua
Ставити ялинку в центрі якихось площ почали ставити значно пізніше. У Києві її ставили у різних місцях: на Софійському майдані, на Думській площі, на сучасній Європейській Площі. У 1926-27 рр., за часів радянської влади, у календарі Новий рік та Різдво були записані як особливі дні, які були неробочими. Потім ялинку заборонили, оскільки вона називалася "різдвяною". Згодом встановлення ялинки поновили для дітей, зокрема у будинках піонерів та державних закладах. Але ідеологія проникла туди настільки, що досить швидко ялинка із "різдвяної" стала "новорічною". Мінялися іграшки, їх форма та персонажі.
У наш час ялинка знову називається "різдвяною", тому що Новий рік — це принципово менше свято, ніж Різдво. Ялинки тепер стоять і в церквах, і в громадських установах, і в домівках, і на вулицях.
Сучасна ялинка у Києві, фото: MoeMisto
Читайте також: Дідух, павук і кутя. Чому традиційне Різдво святкують зі збіжжям?
Чим прикрашали різдвяну ялинку у минулому столітті
Людмила Гладун: Жодну ялинку не можна уявити без традиційної кулі. Куля — перший штучно створений предмет, прототипом якого були яблука, які і прикрашали ялинку. Сюжетні, формові іграшки у вигляді птахів, тварин, персонажів з’явилися пізніше. Окрім кулі, класикою можна вважати скляні сюжетні іграшки, а також гірлянду з різних матеріалів. Обов'язково має бути верхівка у вигляді іграшки. Але, звісно, є стиль на мода ялинки. Впродовж сторіч ялинка зазнавала змін.
Дореволюційна ялинка була різною залежно від матеріальних статків, матеріального статусу тієї родини, де цю ялинку прикрашали. Класична ялинка, яка прийшла до нас із Заходу, була пишно вбрана. На ній були картонні, воскові, дерев’яні, металеві, скляні іграшки та намиста, а також їстівні речі, зокрема пряники. У заможних родинах на ялинку навіть вішали золоті ювелірні прикраси. Тобто на ялинку вішали все найдорожче у буквальному сенсі.
Фото: іgrashka.kiev.ua
Після Жовтневого перевороту, коли ялинку повернули після скасування у якості емблеми світського Нового року, яка мала бути доступна всім, її почали прикрашати звичайними іграшками, качечками, а також такими їстівними речами, як горішки. Коли в Україні почали налагоджувати виробництво новорічних іграшок, вона ставала багатшою, проте наповненою іншим змістом та ідеологічними сенсами. Але від цього ялинка не стала менш святковою.
Фото: іgrashka.kiev.ua
На цю тему: Страви та традиції українського різдвяного столу. Розповідає фольклористка
Якими є атрибути традиційних українських новорічно-різдвяних свят
Олена Щербань: Основний атрибут на Різдво — це шана до наших предків, пам’ять про нашу традицію та культурні цінності. Наші предки на Різдво обов'язково відвідували своїх дідусів та бабусь, а також батьків. Всі збиралися за святковим, багатим і уже не пісним столом. Самому святкувати було не гоже. Тому ходили від хати до хати і "гостилися", оскільки кожна господиня виставляла все найкраще саме на різдвяний та на великодній стіл.
Щодо матеріальних речей, то одним з символів Різдва є червона зірка, оброблена золотом та з дзвониками, та коляда, яка віншує рід та знайомих, кого ми вітаємо зі святом та кому висловлюємо свою повагу та любов. Обов'язково є дідух, який стоїть на покуті. Біля нього є кутя, зварена у новому горщику, а також узвар. Крім того, ми маємо різдвяного солом'яного павука, якого зараз практично не зустрічаємо.
Фото: pexels.com
