Фото: Пресслужба Саші Чемерова
Я трошечки втомився від тієї прихованої агресії — і захотів її відкрити, відпустити
Альбом називається Dymna Sumish. Це флешбек до твого етапу з гуртом "Димна Суміш"? Чому така назва?
У цьому закладено багато сенсів. У першу чергу Dymna Sumish — тому що на альбомі така суміш жанрів і сенсів. Я її зробив доволі зрозумілою, але непрямою, тому вона трошки "димна". І тому я вирішив назвати альбом так. Плюс тут ще задача була — з'єднати аудиторії, які знають мене як Сашу Чемерова і знають "Димну Суміш", але як Саша Чемеров я, може, десь "пролетів". І тому хотілося б "поженити" ще аудиторії. І плюс — це провокація. Вже декілька людей написали гнівні хейтерські коментарі. Тобто все працює. Все, що було придумано — ця концепція, яку я придумав, — вона працює. І я цьому дуже радий.
Що чекає слухача? Це збірка пісень чи один концептуальний твір?
Це концептуальний твір, у якому "зашито" абсолютно різні пісні та жанри. Якщо їх слухати окремо, я думаю, ймовірно, слухач не вгадає, який буде жанр чи яка буде наступна пісня. Але якщо слухати повністю, то це — цілісна робота: там є початок, розвиток, пік і є розв'язка.
У пресрелізі ти сказав, що цей альбом — як вибухова хімічна реакція. А що взагалі тебе змусило відкрити цю скриньку Пандори й дістати всі свої почуття, які ніби дрімали на горищі?
Теж багато факторів. Я трошечки втомився, як ти кажеш, від тієї прихованої агресії — і захотів її відкрити, відпустити. Тобто це — самотерапія теж, але це така терапія, перевірена, яку я хотів передати далі. Альбом був написаний за місяць. І це — переживання, спостереження і така емпатична реакція на все, що сталося за останні роки. Я думав, що це — за останні 4 роки, а, скоріш за все, — за останні 10–15 років, тому що досвід оцієї емпатичної, нервової реакції у мене відбувається вже давно. І десь я намагався "запакувати" себе, а тут я себе "розпакував" і не захотів більше поміщати в якийсь боксик. І от я розкрився. Моя задача тут була — сказати те, що я не чую в медіа. Це можуть бути якісь маргінальні історії, але на кухнях і в коридорах люди розмовляють про речі, які я сказав вголос. Я взяв на себе таку відповідальність — по суті, сказати за тих, хто мовчить, і зробити це голосно.
Ти сказав, що написав альбом за місяць, але потім були 4 місяці болісної роботи над звуком. Чому болісної?
Тому що дуже багато жанрів. У куплеті — це хіп-хоп, реп, електроніка, вривається гранж чи метал, хаос і драм-н-бейс — і це треба зробити цілісним продуктом. Тому ми билися дуже довго над тим, щоб це все звучало так, як задумувалося. Воно має бути "сирим", має бути голосним, потужним і при цьому не "вбивати" ще вуха слухача. Тому багато перебрали варіантів людей, записували, переписували — там це все складається з дуже складних інструментів: по три партії барабанів, купа гітар, щось грає не свої партії. Тут складна робота.
Коли ти писав цей альбом, очевидно, якимось чином змінювався твій внутрішній баланс. Що було найважчим — стати жахливим чи бути таким гранично чесним?
Ой, я не можу сказати, що я кимось там став. У цьому альбомі — це я і є. Тут радше до того я намагався бути інтелігентом, зайти інтелігентно, перепросити й сказати: "Там на вулиці пожежа, я прошу вас вийти". Але в такому варіанті люди не чують, тому я просто повернувся до свого коріння — і таким чином я не заходжу в кімнату і не перепрошую, а просто вибиваю ногою двері й кажу: "На**р усі на вулицю вибігли, бо в нас пожежа!".
Останнім часом у мене настрій говорити по-різному, не так, як це було. І це є в альбомі.
Я не хочу пояснювати нічого з того що я написав, бо я написав дуже чітко і зрозуміло
У деяких піснях на цьому альбомі я почула концентрований біль, у деяких — злість, і мені здається, що в деяких композиціях є образа. Якщо це є вона, то до кого ця претензія?
Є образа, але це, скоріш, екзистенційна образа — її можна спрямовувати куди завгодно. І вона туди теж спрямована, але це не така образа, яка тебе їсть — це констатація факту. Там є такі рядки, що твою щирість сприймають як слабкість, тобто, по суті, і розп’яли твою щирість. Ми можемо згадати, як деякі процеси починались і на що вони перетворились. Тут про це. І це образа, що твою щирість просто розбили. Є різна правда, і кажуть, що в кожного вона своя. Я таку правду не люблю. Я люблю справедливість. Справедливість вища за правду, бо правда може бути чиясь, а справедливість — трошечки збалансована, вона ближче до абсолюту. І знову ж таки — в чому біль? — справедливості не існує.
У пісні "Згоривниз" є такі рядки: "Хтось живе, хтось вмирає, хтось робить гроші". Яку правду, окрім цієї, ти хотів найбільше донести через свій альбом?
Насправді там кожен рядок — це відображення якоїсь ситуації, відображення якогось почуття. Головне — я зробив це, видав, видихнув трошечки і подумав: "Я не хочу пояснювати нічого з того, що я написав, бо я написав дуже чітко і зрозуміло, навіть десь просто". І там стільки різних меседжів, стільки підтримки, бо я хочу підтримати кожного, хочу сказати: "Я знаю, про що ви думаєте. Я знаю, що вам болить — і мені так само це болить". Коли альбом був дороблений, я його слухав декілька разів спочатку до кінця — і завжди в кінці плакав. Тому що схема альбому така: він починається — незрозуміло, що відбувається, якийсь драм-н-бейс… Потім — друга пісня, ти починаєш розуміти: ага, то ось тут про що. Далі розкривається, розкривається, тебе починають просто бити в лице фактами, неприкритою емоцією, неприкритою агресією — і б’ють, доки ти це не приймаєш. І в кінці тобі кажуть: "Все буде добре. Засинай, котику. Все буде добре".
Як ти думаєш: буде все добре чи ні — при тому, що ти нам зараз розповів і при тому, що слухач почує в цьому альбомі?
Звичайно, все буде добре. У нас немає варіантів.
Повертаючись до альбому не як до послання, а до музичного твору — ти навмисно пішов на це змішування жанрів?
Так, звичайно, це взагалі моя музична задача. Колись я зрозумів: все, що я роблю в музиці — я намагаюся змішати жанри. Десь — навіть такі, які не змішуються взагалі. І, як я до цього сказав, я хочу "поженити" аудиторію, хочу розмити кордони жанрів. Я хочу зробити музику — музикою, а не музику, яка лежить на поличках. І мені здається, це дуже важливо. В нас уже й минули ті часи, коли "я слухаю реп" чи "я слухаю метал", чи "для мене це все не те, я слухаю попмузику". Хочеться, щоб люди слухали музику, а не жанри. Тому я змішую їх.
Цей альбом звучить як цілісне послання. Кому воно адресоване?
Це послання реально для всіх, і навіть не тільки для тих, хто перебуває в ситуації, в якій ми всі зараз — у війні. Це альбом для всіх тих, кого немає в країні. Це альбом для простих людей, для складних людей. Цей меседж — для всіх, хто може почути. Я знаю, що багато хто не захоче чути цей меседж, тому що це страшно. А ми тут зібралися, щоб із цим страхом поборотися — всі, кожен.
У цьому альбомі я граю роль України
Ти кажеш, що ти взяв на себе місію. Це можна прочитати в словах, і це навіть видно з обкладинки, тому що там зображено терновий вінок. Якби ти цей терновий вінок одягнув комусь іншому на голову, хто б це міг бути — і що б ти хотів, аби ця людина відчула?
По-перше, я б ніколи нікому нічого не одягнув, тому що терновий вінок — це насправді вибір. І я навіть більше скажу, що в цьому альбомі я граю роль України. Вийшов кліп на "Згоривниз", і там теж читається ця історія — у тому, що насправді нас неможливо вбити. А навіть якщо можливо вбити, то неможливо стерти. Все одно ми десь проростемо й воскреснемо. Це — про питання: чи все буде добре? Точно буде добре. Коли — невідомо. А те, що буде — точно.
Яка, на твою думку, в цей час роль музиканта у війні? Це більше терапія, це потрібно для підтримки, це гнів чи це для того, щоб дійсно говорити ті речі, про які всі мовчать?
Це питання і є відповіддю. Тому що все важливо, і багато цих "важливостей" музика просто закриває собою: це й психологічна підтримка, і виплеск агресії, і лікувальний ефект, просто слово, сказане якимось тоном, — багато чого вирішує. Плюс я вважаю, що музика як частина культури під час війни — надважлива. Тому що це може бути і документ, тобто ми закарбовуємо те, що ми відчуваємо. Ми допомагаємо одне одному музикою, підтримуємо, десь розважаємося — це все потрібно.
А що тобі дає сили залишатися сильним?
Дія. Тому що часто ми живемо в голові. Ми проживаємо в голові сценарії, не зробивши крок. Я вважаю, що треба робити крок. І цей крок має бути кожен день. Якщо сьогодні ти зробив один — зроби завтра два, потім три. Тобто — дія. Якщо всі будемо діяти з правильним наміром, ми все витримаємо. У кліпі є момент, коли головного героя (мене) викидають у смітник, з якого я вибираюся і міг би вже піти, але я там щось шукаю. Я шукаю там терновий вінок, який вдягаю на себе — і йду. Тому що вже стало комфортно страждати. І нам треба цей терновий вінок зняти.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
