Президент США Дональд Трамп. Фото: whitehouse.gov
"Ця ідея від самого початку здавалась сумнівною"
29 серпня в Нью-Йорку відбулася зустріч керівника Офісу президента Андрія Єрмака і першого заступника міністра закордонних справ України Сергія Кислиці із спецпосланником президента США Стівеном Віткоффом. Порядок денний – гарантії безпеки. Що можете сказати з приводу цього чергового треку – візиту українських високопосадовців і розмови з Віткоффом?
Я нічого особливого не чекаю від таких зустрічей, бо час, який пройшов після зустрічі американського і російського президентів на Алясці, потім зустрічі Трампа, Зеленського і низки європейських лідерів у Вашингтоні – фактично був для того, щоб подумати над загальними контурами угоди. Її, очевидно, висунув Трамп і обговорював з Путіним, потім поговорив про це з європейцями, і вона виглядала приблизно так, що Україна виходить із тих територій Донбасу, які перебувають під нашим контролем. В такий спосіб розв'язується найскладніше питання війни – територіальне. А Україна отримує якісь гарантії безпеки, в яких ключову роль грають європейські держави, а Сполучені Штати грають роль допоміжну. Ця ідея від початку здавалась сумнівною, бо вона надто багато вимагала від України, з одного боку, без підстав для цього. А з іншого – не було зрозуміло, чи готова на це піти Росія без якихось додаткових вимог. З'ясувалось, що не дуже готова. Зустріч Зеленського і Путіна від початку теж була дуже малореальною. І все вказувало на те, що війна триватиме далі в звичному форматі. І, власне, це й відбувається зараз. Тому на цьому тлі зустріч Єрмака і Віткоффа навряд чи може щось нового додати. Хіба що просто в черговий раз поставити на обговорення питання, які не вдається принципово розв'язати, зокрема питання гарантій безпеки для України.
Перший заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця, керівник Офісу президента Андрій Єрмак і спецпосланник президента США Стівен Віткофф. Нью-Йорк, 29 серпня 2025 року. Фото: t.me/ermaka2022
"Донбас – принципове для Путіна питання"
Чи знайшли ви раціональне пояснення вчорашньої інформації, яка цілий день тиражувалася ЗМІ про те, що Кремль нібито знімає свої претензії щодо передачі йому всього Донбасу, в тому числі й третини тієї території, яку контролюють ЗСУ? Багато хто з ваших колег кажуть, це виглядає достатньо дивно, оскільки ці території внесені в тіло російської конституції і це абсолютно непоєднувані речі. Яка ваша оцінка?
Я не бачив таких новин. Мені б теж вони виглядали дивно. І навіть не тому, що Росія включила окуповані і ще не окуповані території до свого законодавства як власні. Я припускаю, що Росія може відмовитись від тих частин Запорізької і Херсонської областей, наприклад, які теж внесені в її законодавство, але які вона не контролює. Я думаю, що це технічний момент, який росіяни знайдуть як розв'язати. Але Донбас – це інше. Донбас – це принципове для Путіна питання. Із нього починалось вторгнення. Напередодні вторгнення ставилось питання визнання ДНР/ЛНР і ключовим тобі було питання, в яких кордонах. І росіяни тоді наполягли на тому, що в кордонах, які відповідають українському адміністративному поділу, тобто в кордонах Донецької і Луганської областей. І через це значення повної окупацією Донбасу для Путіна більше, ніж значення всіх 4 областей. Мені здається, тут Путін на поступки не піде, бо якщо він погодиться залишити під українським контролем нинішні території, які ми контролюємо в Донецькій і Луганській областях, то йому важче буде "продати" всю цю історію як перемогу, власне, Росії. Це буде просто виглядати як захоплення низки територій, а не як нібито "боротьба за права ЛНР/ДНР", як це представлялось на початку, захист цих самопроголошених республік тощо. Тобто вся концепція війни тоді захитається. Тому мені здається, що навряд чи Росія відмовиться від претензій на території Донецької і Луганської областей.
"Те, що у глухому куті сама війна — не означає, що створені вже передумови для завершення війни"
Президент Володимир Зеленський на зустрічі з представниками ЗМІ сказав, що завершення війни можливе двома шляхами: військовим або дипломатичним. При цьому ані Росії, ані Україні не вистачає сил досягти перемоги лише військовим шляхом. На ваш погляд, це чергова очевидна констатація ситуації чи ця оцінка має прихований зміст?
Я думаю, що прихованого змісту немає. Час від часу президент озвучує речі, які зрозумілі і, мабуть, йому доводиться це говорити знов і знов. Тут питання дещо в іншому. Те, що у глухому куті сама війна, тобто бойові дії – і це не означає, на жаль, що створені вже передумови для завершення війни. Дуже багато війн в сучасній історії можуть тривати десятиліттями, коли сторони знаходяться в такому глухому куті. І попри те, що глухий кут зараз є, кожна із них може сподіватись на те, що ось раптом, незабаром, за місяць, рік чи два диво якесь трапиться, перелам на полі бою і можна буде перемогти. Тобто тут ми справді давно вже перебуваємо на етапі, коли значного якогось руху лінії фронту не відбувається, але війна триває. І вона в такому стані може тривати достатньо довго.
"Україна немає і навряд чи матиме після війни справжніх союзників"
Президент Зеленський також систематизував 3 ключові блоки гарантій безпеки для України. Перший блок – це армія, тобто збереження нинішньої чисельності військових та забезпечення їх зброєю завдяки українському, європейському та американському виробництву. Другий блок стосується НАТО і домовленостей з партнерами на рівні лідерів щодо їхньої готовності підтримати Україну в разі нової агресії. Третя складова – санкції проти ворога та використання заморожених російських активів для відновлення держави. Саме ці три ключові моменти, як сказав президент, мають стати предметом обговорення нашої делегації з командою Трампа в Нью-Йорку. Чи всі моменти тут враховані і які здобутки на цих напрямках?
З одного боку – знову речі очевидні, бо Україна немає на сьогоднішній день і навряд чи матиме після війни справжніх союзників. Тобто держав, які формально зобов'язані за нас воювати. Такого не буде ані у вигляді членства в НАТО, ані скоріше за все на двосторонньому рівні. І в цих умовах єдине, що для нас залишається – це так зване внутрішнє балансування. Тобто посилення власних Збройних сил, перерозподіл власної економіки в такий спосіб, щоб у нас був високий рівень оборонних видатків, щоб був розвиненим і великим сектор безпеки. Це очевидна гарантія безпеки, але вона пов'язана з нами, а не з зобов'язаннями інших держав. Це поставить проблему десь у майбутньому того, а яка саме частина економіки має витрачатись на оборонні потреби? Адже, якщо вона перевищує певний критичний рівень, то це вже відбувається ціною інших секторів життя суспільства і знайти правильний баланс буде окремою великою проблемою.
"Проблема в тому, що немає інституціалізації цих домовленостей"
Що ж стосується НАТО, то ми можемо домовитись із нинішніми політичними лідерами країн НАТО, що вони будуть нас підтримувати в якийсь спосіб. Наприклад, як це зафіксовано в безпекових угодах – надавати нам гроші, допомогу зброєю, тренуванням, розвідданими, підтримувати антиросійські санкції. Проблема в тому, що немає інституціалізації цих домовленостей. Зміняться завтра лідери, з якими ми домовляємось сьогодні, з якими нормальні персональні стосунки, прийдуть нові уряди і що буде з цими зобов'язаннями? Тому і цінність якихось нормальних підписаних угод про союзництво в тому, що вони дозволяють цей фактор подолати.
"Членства України в ЄС може бути чи не найефективнішою гарантією нашої безпеки"
Мені не вистачає в цій риториці питання членства України в ЄС. Бо, як на мене, це може бути чи не найефективнішою гарантією нашої безпеки, незважаючи на всі проблеми, які є в Євросоюзі в оборонній й безпековій сфері. Але тим не менш, в Лісабонському договорі є відповідна стаття, яка не слабше сформульована, ніж Стаття 5 Вашингтонського договору про НАТО. Вона зобов'язує держави-члени ЄС допомагати тому, на кого напали. Але це, звичайно, в випадку, якщо нам вдасться вступити в Євросоюз. Це окрема велика складна тема. Але наголосити на тому, що вступ до ЄС – важлива частина нашої завтрашньої безпеки теж варто.
"Санкції багато в чому вичерпали свій потенціал"
А на санкції я традиційно не дуже покладаюсь, бо вони багато в чому вичерпали свій потенціал. Вони послабили Росію, обмежили її можливості. Так, все це є. Але сподіватися на те, що санкції якось підірвуть ці можливості, ізолюють Росію чи змусять її змінити свою політику – мені здається, що в сучасному світі вони так не працюють, на жаль.
Микола Капітоненко. Фото: facebook/nickolay.kapitonenko
"У міжнародних відносинах немає чарівних документів, які б давали стовідсотковий захист"
Говорячи про гарантії безпеки для України президент Зеленський сказав: "Ми не хочемо другого Будапештського меморандуму, ми не хочемо Мінських угод. Ми хочемо серйозний документ". Що це має бути за документ, що він повинен обов'язково включати?
Жоден документ, на жаль, нас не врятує. Ми можемо говорити, що нам не подобається Будапештський меморандум, не подобаються Мінські угоди, але в міжнародних відносинах немає чарівних документів, які б давали стовідсотковий захист або навіть 70-відсотковий захист. Будь-які документи, навіть найкращим чином укладені, порушуються. Гарантії безпеки у більшості випадків не працюють, до речі, навіть якщо вони існують, союзництво є, але союзники можуть не дотримуватись цього. Тому можна думати, чому нам не подобається, чому не спрацював Будапештський меморандум або Мінські угоди, чи можна було б щось кращим зробити. Але при цьому слід розуміти – щоб ми не підписали, якою б угодою не завершилась війна, гарантії безпеки будуть умовними і відносними. Усе буде залежати від контексту, від правильної оцінки ситуації, цілей і намірів інших, і розбудови власних спроможностей.
"Трамп переоцінив свої можливості і явно недооцінив складність проблеми"
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що зустрічі Зеленського і Путіна очевидно не буде. Водночас, The Atlantic із посиланням на власні джерелах пише, що Дональд Трамп останнім часом приватно обурювався тим, що його дипломатичні спроби покласти край російсько-українській війні не дали очікуваного результату. Що з цього випливає?
Випливає те, що Трамп переоцінив свої можливості ще навесні і явно недооцінив складність проблеми. Російсько-українська війна належить до тих конфліктів, які надзвичайно важко завершити. І, на жаль, можливості США в сучасному світі дуже обмежені. Нам треба це розуміти і розраховуючи не тільки на завершення війни, а й плануючи нашу наступну стратегію в тому випадку, дуже ймовірному, якщо війна продовжиться.
