Ілюстративне фото: pixabay.com
"Усі ми живемо за "скляними стінами"
Чи реально взагалі в сучасному світі з розвитком технологій сховати своє приватне життя від зовнішнього світу?
Це дуже непросте питання. Я думаю, що всі ми живемо за "скляними стінами" – інтернет і сучасне життя зробили, напевно, приватне життя вже достатньо прозорим. Особливо, коли ми говоримо про державних службовців, там взагалі інші вимоги. Але приватне життя як юридична категорія – дуже широке поняття. І якщо ми говоримо в термінах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це 8 стаття Конвенції, яка включає дуже багато аспектів – і житло, і кореспонденція, і право на ім'я, на особисте зображення, і право, в принципі, на особисте життя і особисті стосунки, сімейне життя – це все підпадає під захист і називається правом на приватність. Таким коротким терміном, який охоплює дуже-дуже багато аспектів.
"Ці норми є в нашому законодавстві, але.."
Власне, Конституція України і національне законодавство прописує ці норми захисту. Тобто в нас є ці аспекти приватності?
У нас законодавство абсолютно чудове. І Конституція, і Цивільний кодекс повністю кореспондуються з європейськими стандартами. Усі ці норми є в нашому національному законодавстві. Питання в тому, наскільки вони дієві і чи є національна практика? Бо в юристів є таке поняття як "мертва норма". Тобто вона на папері є, але вона не використовується на практиці. Немає правозастосування, немає судових кейсів, судових справ для того, щоби подивитися, а як ця норма була застосована під конкретну якусь життєву ситуацію. Але всі ці норми, зокрема, право на особисте зображення, про яке ми спробуємо поговорити, бо це дуже складна і актуальна тема, в нас є, це все захищено і регулюється нашим законодавством.
"Перше правило – згода особи"
Сьогодні час від часу виникають дискусії про те, наскільки ми, маю на увазі, суспільство, ЗМІ, соцмережі, можемо демонструвати приватне життя людей, які в умовах війни, наприклад, страждають від обстрілів чи потрапляють у ситуації, коли вони не можуть в цю секунду захистити своє право на приватне життя. З одного боку, можна говорити про те, що світ бачить нашу трагедію. З іншого боку, можливо, постраждала людина не хотіла, щоб демонстрували її біль і горе. Де тут межі юридичні, моральні, етичні?
Це дуже непроста ситуація. Вона дійсна про межі, про баланс, про пошук якоїсь рівноваги між приватним життям і суспільним інтересом. По-перше, давайте домовимось, що ми звузимо визначення "приватне життя" до права на особисте зображення. Бо приватне життя – це дуже широке поняття. Право на особисте зображення – це складова права на приватне життя. Які тут можуть бути маркери? Я б виділила дві ситуації. Це, напевно, після обстрілу, коли показують людське горе, тобто коли розбирають завали і батьки чекають – відкопають ту дитину, сина, доньку, маму або тата, і буде він живий чи ні. І фотографи намагаються спіймати оцю емоцію, показати цей біль і потім ми все це бачимо. Ця фотографія може облетіти весь світ. Або похорон – це друга така найпоширеніша категорія, принаймні як я зауважила. Людина ховає рідну людину і цей увесь біль, цю всю трагедію на обличчі фіксують фотографи. І якщо ми повернемось в юридичну площину, то перше правило зафіксоване нашим законодавством – має бути згода особи. Все, крапка. Згода особи має бути. Звісно, під час таких ситуацій згода особи не отримується, скоріше за все. Потім і в соціальних мережах бувають такі дискусії, і я зі своїми знайомими обговорювала. Дуже різні погляди і дуже різне ставлення людей до цих ситуацій. Хтось каже: "Боронь Боже, щоби мене зафіксували в такому вигляді". Є люди, які не хочуть виносити це на загал, свої якісь внутрішні страждання. А хтось каже: "Якщо, не дай Боже, мене вб'є ракета, то я хочу, щоб це все оприлюднили. Я хочу, щоб всім показали в Європі, в Америці, всюди, що відбувається в нашій країні". І це доволі полярні підходи, насправді. Скільки людей, стільки й думок, почуттів і все це треба враховувати.
Якщо немає згоди, можу сказати вже як юрист, якими маркерами, наприклад, ми можемо вимірювати цю ситуацію з точки зору європейських стандартів захисту приватності. По-перше, це приватна чи це публічна особа? Або це відомий політик, або це просто невідома людина. Тут усі ці деталі матимуть значення. Тобто, якщо це, наприклад, відома актриса і їй важливо, як вона виглядає, який в неї зовнішній вигляд, а тут її в халаті, в бігудях на тлі розбитої квартири чи розваленого під'їзду десь фіксують не в тому вигляді, в якому вона хоче показуватися перед публікою. Це важливо.
"Це має робити внесок у суспільну дискусію"
Друге – який це робить внесок в суспільну дискусію? Це, напевно, найважливіше. Тобто для того, щоб все-таки втрутитись у приватність людини, оприлюднити ці знімки і щоб це було виправдано – це не має становити просто звичайну людську цікавість, а робити внесок в суспільну дискусію. Наприклад, після народження дитини з пологового виходить пара і її фотографують з дитиною. Це приватне життя? Приватне життя. Я, наприклад, пам'ятаю, як я виглядала після пологів і я точно не хочу, щоб ці знімки хтось колись бачив. Це приватне життя.
Інший відомий кейс. Зараз не згадаю, яка це саме країна, але в королівській сім'ї народилася дитина і їх теж сфотографували на виході з пологового будинку. І європейський суд не знайшов там порушення. Чому? Тому що це королівська родина. Народився спадкоємець престолу. Суспільство має знати і володіти цією інформацією. Врешті-решт усі сучасні королівства утримуються за рахунок податків, тому люди мають право це знати. Але якщо це невідома пара, яка живе своїм приватним тихим життям, то це зовсім інша ситуація. Відчуваєте цю різницю? Тобто має бути не проста цікавість, а розуміння для чого і який внесок це робить у суспільну дискусію.
Балансування і наслідки для людини
Масштаби охоплення мають значення теж. Якщо це невідома якась сторінка, наприклад, у Фейсбуці, якийсь невідомий фотограф з трьома підписниками сфотографував і виставив фотографію – це одна ситуація. Якщо це відома світова газета і ця фотографія облетіла весь світ, то це зовсім інші масштаби охоплення і, відповідно, це вищий рівень втручання в приватність людини. Це ми зараз про балансування говоримо, на які маркери ми спираємося.
Наслідки для людини. Когось, наприклад, це травмувало. Це теж наслідок. Людина побачила своє фото, яке травмувало її психічно, душевно, і вона може навіть до психолога потім звертатися. І таке може бути. Ці наслідки матимуть значення.
Катерина Котельва і Наталія Парака в студії Українського Радіо. Фото: facebook/kotelvae
"Коментарі теж мають значення"
У соцмережах ще можуть бути коментарі, які теж несуть позитив або негатив і це може вплинути на людину, яка їх читає.
Безумовно. Крім кількості підписників, масштабів охоплення, коментарі теж мають значення. Чи можна ідентифікувати цю особу? Людське обличчя – це теж персональні дані. Це певні особливості людини, за якими можна її ідентифікувати. Це прізвище, ім'я, по-батькові, місце роботи і в тому числі обличчя. Тобто це теж складова персональних даних. Але я не знаю, щоб в національній практиці були реальні кейси, щоб хтось поскаржився після обстрілу або з похорону, що була розповсюджена ця фотографія. Я абсолютно впевнена, що вони без згоди розповсюджувались, бо за законом має бути згода.
"Найкраще "продається" людська емоція"
Але такої практики немає, ви не знайшли її?
Під час війни ні. Я не знаю, щоб у когось в провадженні були такі кейси. Я знаю, що ця тема дискутується. Я розмовляла з правозахисниками на цю тему. І якраз правозахисники, адвокати, які практикують в Європейському суді з прав людини, вважають, що повідомлення світу, що відбувається в Україні, не є легітимною метою втручання в права на приватність. Бо і так зрозуміло, що відбувається в Україні, у нас війна і всі це знають. Можна просто руйнування зафіксувати, а не "полювати" на людське горе, людську емоцію. Ми ж всі знаємо, що найкраще "продається" людська емоція, особливо, коли це з трагедією пов'язано, зі смертю. Це те, що "продається" в широкому плані – не обов'язково за гроші, а те, що буде набирати "вподобайки", перегляди.
Тобто правозахисники вважають, що розповсюдження таких особистих зображень – нелегітимно?
Так, бо це не допомагає Україні настільки, щоби втручатися в приватність людини. Така є думка. Але немає кейсів в Європейському суді, принаймні в моєму колі спілкування, пов'язаних із війною і особистим зображенням, щоб зверталися в Європейський суд з прав людини.
Але від громадян інших країн Європейський суд має такі справи?
Так. Це абсолютно поширена категорія справ.
"Це маркер, який обов'язково буде враховувати суд"
А своє право на приватне життя захищають більше публічні особи чи звичайні прості люди?
Я думаю, що звертаються однаково і приватні особи, і публічні. Це просто той маркер, який обов'язково буде враховувати суд, наскільки особа відома. І, в принципі, як ви думаєте, межі втручання в приватність публічної особи, державного діяча – ширше чи вужче? Звісно, ширше. Тобто, якщо це публічна особа або працює на державній службі, то вона розуміє, що буде інтерес, цікавість суспільства, що вона має звітувати, якщо це людина на державній посаді, що вона робить і як вона живе. Але звертаються і публічні, і приватні особи. Вони однаково захищені.
Щодо нашої практики, я б хотіла уточнити, мені невідомо, може вона і є. Але практика пов'язана саме з людською трагедією, викликаною війною, мені невідома. І, можливо, наша розмова когось і надихне звернутися до суду, якщо людина відчуває, що її право порушено. Якщо людина відчуває, що вторглись в її приватне життя, то я вважаю, що треба захищати свої права. І це буде чудово, якщо почне формуватися ця практика. Бо судова практика буде впливати на суспільні відносини, на поведінку журналістів, фотографів і так далі. Тобто це обопільні процеси, які врешті-решт покращують якість життя, рівень життя і взагалі дотримання прав у нашому суспільстві.
"Ми можемо виправляти свої помилки"
У мене в голові зараз крутиться фотографія нещодавно вбитого Андрія Парубія, на якій демонстративно показали його тіло в калюжі крові. Тут можна говорити про етичні межі, а про юридичні?
Точна така справа була на розгляді в Європейському суді з прав людини. Зараз не згадаю проти якої країни, але була така справа. Було вбивство відомого політика і його потім так само показали мертвого в калюжі крові. І в якомусь відомому журналі прямо на розвороті, незаблюривши обличчя, виклали цю фотографію. Його родина потім звернулась до суду і суд зобов'язав видалити цю фотографію. Тобто вийшов потім наступний випуск цього видання, де було написано, що родичі проти цієї фотографії. По-суті, як спростування. Зараз, якщо це в інтернеті, то такий матеріал можна просто видалити. А якщо це друком вийшло, в паперовому вигляді, то вилучити ці екземпляри, звісно, складніше. Але якщо засіб масової інформації якимось чином відреагував, то суд може не знайти порушення. У цій справі Європейський суд не встановив порушення, тому що газета потім відреагувала. І це теж маркер – ми можемо виправляти свої помилки.
Катерина Котельва. Фото: facebook/kotelvae
"Фотографії в соцмережах можна використовувати"
Якщо людина бачить своє фото в соцмережах або ще десь. Що їй варто розуміти?
Тут діє таке правило – якщо людина викладає фотографію в соцмережах з відкритим доступом, де кожен підписник може читати, бачити, то вона тим самим надає вже згоду на оприлюднення цієї фотографії, бо вона це зробила своїми руками. Усі її фотографії в соцмережах можна використовувати.
А якщо це фото оприлюднили інші? У цьому випадку людина має право на захист і яка відповідальність може бути для тих, хто його оприлюднив?
Питання в тому, де було зроблено це фото – в публічному чи в приватному місці? Публічним місцем вважається вулиця. Конференція, до речі, теж вважається публічним місцем. Я, до речі, активно беру участь у конференціях, круглих столах і в мене всюди беруть згоду. Я підписую, що я надаю згоду на фотографування. Можна не давати згоди. Вас тоді одразу попереджають, якщо ви не надаєте згоду, то "Ок", вас просто не будуть фотографувати.
"Діти ще більше захищені"
У школах для фотографування дітей потрібна згода батьків, так?
Діти ще більше захищені. Діти – це взагалі вразлива вважається категорія, які максимально захищені і в тому числі їхня приватність захищена. Це повага до гідності. Це людська гідність. Мій син навчався 3 роки в приватній школі, там дуже велику увагу цьому приділяли. Думаю, в Європі в усіх школах так відбувається. І це говорить нам про певні тенденції в суспільстві. Бо в наших школах, я навіть не уявляю. Я в радянські часи починала навчання, в незалежній Україні закінчила школу, але тоді фотографували, як хотілось.
"Моральну шкоду треба доводити"
Подаючи до суду, людина може вимагати не просто відповідальності, а й відшкодування моральної шкоди. Тобто не просто видалення фото чи відео, а й компенсації.
Так, звісно. Але в основному – видалити. Моральну шкоду треба доводити. Просто так – опублікували моє фото, тому хочу стягнути моральну шкоду – воно не працює. Треба довести, які це були моральні страждання, яким чином це відобразилось на психічному чи фізичному здоров'ї, як це відобразилось на репутації, наприклад.
Але ж у звичайної люди теж є репутація.
Я з вами погоджуюсь. Але я кажу про те, якою логікою будуть йти суди. І Європейський суд з прав людини дуже буде зважати – це публічна, відома особа, чи це людина, яка живе "тихим життям". І вважається, що шкода репутації відомій людині буде в рази більша. Звісно, у всіх є репутація, є гідність – ми не ставимо це під сумнів. Але на це балансування буде зважати суд.
"Золоте правило" – без згоди оприлюднювати зображення людини не можна"
Якщо особа потрапляє в кадр, на відео і не хоче давати згоду, але її про це відразу не запитали, чи потім вона себе побачила. Як правильно їй діяти?
Напевно, до адвоката звернутися. Радити не буду, бо я, як суддя, потім цю справу буду розглядати. Це вже моя етика мені забороняє. Але "золоте правило", яке я ще раз хочу підкреслити – без згоди оприлюднювати зображення людини не можна. Зображення людини – це право на особисте. Це особисте немайнове право, яке захищене Конституцією і законами. І можна вимагати, принаймні боротися за це право і захищати всіма доступними способами.
І на це мають право як сама особа, так і її родичі?
Після смерті. Якщо людина загинула, то це право переходить до її родичів і вони можуть ініціювати ці процеси.
