Фото: Alyona Konoval
Треба десь знаходити енергію спілкуватися і відновити питання, які ми так любили ставити у 2022 році: "Як ти? Чи все добре?"
"Люди для людей" — назва, яка звучить майже як гасло. Розкажи, будь ласка, передісторію. Чи гасло це для тебе?
Та гасло. Там вся пісня в тих гаслах, якщо чесно. Навіть не знаю, яка цитата моя улюблена з цієї пісні, бо там дуже багато фраз, які я за останній рік або бачив на стінах, що люди писали, причому в різних містах України, або що люди говорили просто зі мною в розмові, або випадково якось така гра слів ставалася. І в мене було, що я дуже довго не писав пісень, і по факту це перша мною написана пісня за пів року. Я вирішив, що її першою треба буде випустити, бо багато лежить у шухляді, а ця найбільш актуальна. Це просто пісня, написана з того, що люди говорили. І в ній виключно слова підтримки, тому вона й вийшла якась така тепла, ностальгічна. Інколи можна повеселитися під неї, можна поплакати — все, що ми любимо.
Що саме стало рушієм того, щоб припинити мовчати і коли записалося знову?
Рушієм стало те, що я сам себе почав "паяти". Такий у нас час зараз, коли не розумієш, що відбувається взагалі, починаєш сам себе копати і думати. А виявилося, що просто треба десь знаходити енергію спілкуватися з людьми, не самокопанням займатися, а спілкуватися і відновити питання, які ми так любили ставити у 2022 році: "Як ти? Що ти там? Чи все добре?". Після того виявляється, що і люди в тебе те саме запитують, і все — написалася нарешті пісня. Бо ми ж пишемо музику, щоб люди її слухали, а не ти сам. Тому музика для людей, і "Люди для людей".
Пісня звучить дуже світло і легко, але якщо вслухатися в цитати, про які ти говориш, — це слова підтримки, як ти вже зазначив, — то зрештою, там є і фльор важкості якоїсь кризи, якихось точок, які буває нелегко пройти. Це був свідомий прийом на контрастах попрацювати чи вийшло само собою?
А я зараз тільки так і працюю. Навіть танцювальні пісні, які в нас виходять, там завжди якийсь сумний текст. У мене подруга одна сказала, коли я скинув їй трек: "Та пісня прикидається легкою літньою піснею". Тому, так, вона прикидається дуже легкою. Там закладено щось уже прожите. Але і жартувати без чогось прожитого неможливо, тому вона така.
І знову до цитат: "Моє дно — то моя стеля". Поясни, будь ласка, більше.
Ну, знову ж таки, є таке, ніби щось недоговорено в тій пісні. "Моє дно — то моя стеля" для мене особисто то там, де я вперся вже і далі йти не можу, це кінець. Можна розвернутися і робити щось далі. Немає куда вже гірше. І це означає, що мені із цим норм. Я вже вперся в те найгірше, тому ще гірше не буде. Тобто знаходиться позитив ніби навіть і в найгіршому, в найгіршій ситуації. Що ми зараз постійно з вами і робимо — все одно знаходимо позитив у будь-чому: виходить сонце просто з-за хмар, ти думаєш: "Боже, слава Богу, як добре жити на тій землі".
Я не так уже й багато насправді знав, як будується армійська система
Тепер про "люди для людей" — ти завжди це розумів чи стало в якийсь момент щось відбулось таке в житті, що ти це почав цінувати або відкрив для себе з новою силою?
Саме так, воно змінюється все життя. Ніби ти це знаєш, а потім щось стається, і ти думаєш: "А-а-а, ні, все-таки ще є глибше щось у тій ситуації і в тому, як ми одне з одним спілкуємося". От я щороку перечитую книжку "Маленький принц" тому, що вона для мене щороку відкривається по-новому. Я ніби іншу книжку читаю відносно свого досвіду. І ось це "люди для людей" — щось є в цьому таке ж. Я думаю, що чим далі я живу, тим далі росту, і слава Богу. Можливо, і ця пісня якось інакше мені буде слухатися ще через рік-два залежно від того, що я ще проживу.
Взимку минулого року ти приєднався до лав Збройних сил України. І ти, який звик усе осмислювати, ставити запитання, опинився там, де точно є чимало наказів, які потрібно без запитань виконувати. Як тобі з такою армійською системою?
А воно не всюди так. Насправді справа в тому, як у кожній команді кожен організовує все під себе. Тому все залежить від того, до кого ти потрапив, з ким ти спілкуєшся, яке в тебе командування. Скільки я знаю підрозділів, де люди між собою просто як родина працюють, а інколи дехто родина в прямому сенсі. От нещодавно буквально відсвяткував весілля мій друг — комбат батальйону "Золоті ворота", і весь батальйон до нього приїхав на весілля (ну, наскільки це було можливо, щоб далі виконувати задачі). Всі приїхали і всі відчувають себе родиною. Здавалося б, комбат, людина з найвищим званням, людина з найвищою посадою, а всі любляться. Це нормально, тому як ти будуєш ту систему, керуєш людьми, як люди тебе люблять і слухають, — от від цього і будується далі довіреність і теплість навіть на війні.
А як ти думаєш, яка система сприяє кращій ефективності, потужності команди — де всі мають робити те, що кажуть? Чи все-таки по-іншому може працювати система, в якій є любов і повага, і кожен не тягне щось на себе, а просто розуміє частину своєї відповідальності?
Звичайно, що хотілось би відповісти, що друге, що коли любов і повага, але воно не всюди так є, на жаль. Для кожного своє, кожен будує це по-різному, і ти не знаєш, яка погода хороша, якщо не бачив поганої. Тому все має бути.
Повертаючись до Збройних сил України. Це рішення для тебе було раптовим, ти до нього йшов чи щось тебе підштовхнуло?
Та все дуже просто. У нас триває війна. Я був готовий, щоб до війська приєднатися. Коли наставало 25 років, розумів, що треба думати над цим уже. Так я опинився в Збройних силах України.
А що служба дала тобі такого, що цивільне життя не навчило? А ти зараз такий: "О, так можна було і так, виявляється!"
Виявилося, що я не так уже й багато насправді знав, як будується армійська система і як воно взагалі відбувається. Розширений світогляд — все, я тепер більше знаю, більше усвідомлюю. Мені самому легше тепер існувати, якось швидше виріс отак для самого себе, що навіть друзі кажуть: "Боже, Павло, стаєш чоловіком". Якісь такі банальні речі насправді, а воно дає свій відбиток. У мене стали серйозніші пісні, тож воно змінює щось у голові.
А що ще в гурті, наприклад, змінила сама війна і те, що ти в Збройних силах України?
Ми тепер працюємо виключно дистанційно. Люди репетирують без мене, я пишу пісні, скидаю їм і вони їх вчать. Ми здебільшого всі нові пісні, які граємо на концертах, репетируємо перед концертом на саундчеку, — тому що у нас немає шансу бачитися.
Я ще не збираюся нічого завершувати
Два тижні тому ви з дружиною публічно повідомили, що більше не пара, але залишаєтесь командою і разом робите NAZVA. Якщо можеш цим поділитися, розкажи, як ви до цього дійшли?
Ми щасливі дорослі люди, які довго-довго говорили. Талант, який, на жаль, не всі люди мають у собі — вміти поговорити одне з одним. Тому, можливо, в публічному просторі воно виглядає як щось раптове, але ми до цього йшли, говорили, пробували щось відчути, перебудувати і просто прийняли рішення, де змінився формат команди. І ми тепер пара партнерів, які роблять великий проєкт, але при тому не пара в романтичному сенсі.
Якщо зібрати все разом: служба, зміни, паузи, розставання. Що з тебе за час повномасштабної війни зникло, а що з'явилося?
У мене зникло, що я боюся десь бути невеселим, наприклад, бо мені було завжди комфортніше все на хі-хі, ха-ха. А зараз хі-хі, ха-ха може бути і сумне. Знову ж таки і цей формат змінився. Не так багато часу минуло, відколи почалося повномасштабне вторгнення, і не так багато часу для мене, відколи я в армії. І тому воно все ще змінюється поступово. Це насправді невеличкі зміни. Далі — більше. Я ще не збираюся нічого завершувати.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
