Фото: Андрій Харламов @andrew.kharlamov
Я — control freak, тому майже нікого не допускаю до своєї творчості
Пісня "Дівки-чарівниці" — це веснянка. Розкажи про неї.
Так, "Дівки-чарівниці" — це традиційна веснянка. Я співала її разом зі своїми учнями на курсах "Ґвара", а минулої весни вона так мені сподобалася, що я вирішила її записати. Згодом це переросло у створення цілого альбому, який я самостійно написала в GarageBand. Ця пісня стала однією з перших, доступних у передзамовленні майбутнього альбому "Краля".
"Дівки-чарівниці" — це якраз традиційна українська веснянка, яка оспівує магічні обряди привороту. У давнину навесні дівчата й хлопці виходили на вулицю на гуляння. Це було місце, де люди знайомляться. В українській традиційній культурі існує весняна, літня, зимова обрядовість, а восени всі одружувались, тому восени — це родинна обрядовість. Тому з весни до осені треба було познайомитися так, щоб потім було з ким одружитися.
У пісні співається: "На нашій на вулиці дівки-чарівниці закопали горщик каші посеред вулиці". Далі там ще багато тексту, який не повністю увійшов у мій трек, бо я все одно трошки оброблюю, скорочую і по-своєму перероблюю українську традиційну пісню в сучасному вигляді. А там ще є текст "Закопали горщик каші, ще й ракові клешні, щоб ходили парубочки далекі й тутешні". І вся ця веснянка оспівує традицію магічних обрядів, які робили дівчата, щоб привернути увагу не лише хлопців зі свого села, а й з інших сіл. Там був такий своєрідний "батл": "Вашими білявими — тини підпирати, а нашими чорнявими — до ранку гуляти". "Ваші, наші" — це таке своєрідне змагання між дівчатами з різних сіл.
Де ти знайшла цю композицію? Я так розумію, це щось дуже автентичне.
Так, це все теж з архівів гурту "Кралиця" Сінельнікова Івана Григоровича. Це викладач, професор і керівник ансамблю, з якого вийшла я, і з якого вийшли "ДахаБраха", Катя Павленко з Go_A, Тимофій Музичук з гурту Kalush Orchestra, Юлія Вітранюк зі "Згарди" і вся інша наша когорта фольклористів, які продовжили просувати українську творчість у сучасній обробці. Всі ми — вихідці з одного колективу "Кралиця", і як данину поваги я назвала свій альбом "Краля". Тобто я — краля з "Кралиці".
Ти знайшла веснянку, трохи її скоротила. Як далі проходила робота над нею?
Насправді, створення пісень — це не таке захоплююче дійство, як може здаватися збоку. Це копітка робота. Ти занурюєшся в процес, можеш сидіти за ноутбуком день, два, три — створювати музичні доріжки, вибудовувати форму, шукати потрібні звуки, щоб збагатити пісню. Також ти прописуєш всі вокальні партії та багатоголосся.
Я — control freak, тому майже нікого не допускаю до своєї творчості. Коли хтось пропонує змінити щось у моїх піснях, я ставлюся до цього дуже ревно. Наприклад, усі вокальні партії, які ви чуєте в пісні "Дівки-чарівниці", які звучать ніби співаються гуртом, — це теж я. Просто я трохи видозмінюю свої голоси, щоб створити ефект ансамблю. На концертах мої дівчата з "Ґвари" співають це наживо разом зі мною, але в студійному записі альбому і в пісні "Дівки-чарівниці", там, де звучить ансамбль, — це теж усі мої голоси.
Магія жінки — у її самостійності, незалежності та самореалізації
Ти також стала режисеркою кліпу на цю композицію. Візуальні образи в ньому мені нагадали візуальний ряд вистави "Конотопська відьма" режисера Івана Уривського…
До речі, ми з Уривським теж вчилися в університеті разом. Я вважаю, що той період, коли наші люди були студентами, став основою для майбутнього — тепер вони працюють у шоубізнесі, театрі, танцювальній сфері.
Так, я бачила уривки "Конотопської відьми", зокрема сцену, де всі сидять у білому, але це не стало основним кадром, бо моя концепція створювалася через чат GPT і застосунок Lexica Art. Я промальовувала в зошиті образи, які хочу бачити, а потім закинула промпти в Lexica Art і зробила декілька варіантів, що мені були потрібні. Щодо костюмів — я до кінця не знала, якими вони будуть, бо стилістка перестала виходити на зв’язок за тиждень до зйомок, і мені довелося збирати все самостійно, буквально "з миру по нитці". В нас дуже чудові майстрині, які мене підтримали, — Леся Патока, Гілена Романова, Маковія Троян, Оленка Гарная. Вони надали в допомогу свої зроблені власноруч прикраси. Леся Патока взагалі дуже чудова. Я прийшла до неї й сказала: "Лесю, потрібна допомога, виручай! Мені треба костюми на чотирьох людей." І вона разом зі своєю командою збирала їх по всіх куточках студії. У нас було декілька варіантів образів, які ми можемо зробити. Спочатку були такі з віночками традиційними високими громіздкими й прикрасами, це був такий "червоний" образ. Але я запропонувала зробити щось у стилі "української готики" — більш темне, містичне. І вона мені створила ці образи. Тому іноді це важко, коли сам усе продумуєш. Так було у кліпі "Церковка", який я теж сама режисувала, так і в кліпі "Дівки-чарівниці" — я повністю прописувала кожен дубль, кожен кадр, за допомогою штучного інтелекту малювала якими мають бути світло та декорації. До речі, декорації ночами робили батьки дівчинки, яка танцює в цьому кліпі. Це Дар'я Карапуз, яка є частиною гурту "Ґвара". Ми разом ходили барахолками на Почайній у пошуках маленьких деталей, щоб потім зробити те, що я напридумувала: покрити, зафарбувати.
Мені здалося, що в цій пісні йдеться про силу жінки. Це меседж про жіночу незалежність чи виклик патріархальним традиціям?
Я думаю, що в сучасній обробці це більше виклик патріархальним традиціям, бо патріархальна культура глибоко відображається у фольклорі, традиційних піснях: сирітських, а також піснях з весільної обрядовості. Тому, так, у сучасному вигляді це все треба трохи переробляти, бо змінилися часи і порядок денний теж змінився.
На твою думку, в чому полягає магія жінки сьогодні?
Я думаю, що магія жінки — у її самостійності, незалежності та самореалізації. Бо в деяких країнах жінкам досі не дозволяють водити авто, не видають водійські посвідчення. Насправді фемінізм і все, що розвивалося з розвитком і наданням більших прав жінкам — це потужна робота протягом останнього століття. Ще 50 років тому все було трохи по-іншому. Я думаю, що зараз жінки мають набагато більше прав і можливостей. Ми можемо працювати, можемо голосувати й виконувати роботу на рівні з чоловіками. Я сама собі можу бути режисеркою, продюсеркою — і за мною не стоїть якийсь "дядя", який вказує, як мені треба робити. А ще років 30 тому, навпаки, в шоубізнесі була дуже розвинена патріархальна схема, в якій продюсер веде свою артистку й каже їй, що робити, що одягати і як поводитися. Зараз такого я не помічаю.
Якщо стається так, що до вас хтось домагається в навчальному закладі, про це обов'язково треба говорити, щоб створити суспільний розголос
Мені здається, що в Україні жінки мають достатньо прав, адже сама країна — жіночого роду, а українки завжди були волелюбними. Зараз жінки все частіше піднімають свій голос. Ти, напевно, чула про історію з харасментом у театральному середовищі? Чи ти щось про це знаєш? Яке твоє ставлення?
Про ситуацію в Карпенка-Карого я чула достатньо багато, і не лише про цей університет. Насправді подібні історії є і в інших закладах, зокрема в Тараса Шевченка, навіть не у творчій сфері. Там також були дуже дивні викладачі, які займали високі посади. Не хочу називати імен, бо подробиць не пам’ятаю, але ставлення до студентів іноді було жахливим.
У театральному середовищі люблять дуже ламати психіку людям, щоб вони були гнучкими, щоб могли проживати будь-які моменти. Через відчуження свого й "одягання" іншого образу ламається психіка. Молоді люди, які приходять після школи і мріють стати театральними чи кіноакторами, думають, що це так і треба, що це нормально, і вчасно не помічають, як порушують їхні кордони і права. Вони просто не знають, кому заявити про такі випадки. Я стежила за ситуацією в тіктоці, бачила, як відбувалися обговорення між викладачами та студентами, і це було жахливо. Керівники, декани часто не могли дати раду ситуації й звинувачували дітей у тому, що до них хтось чіплявся або гладив по колінах. Я сама навчалася у Поплавського, і там завжди ходили чутки про те, що він зваблює студенток. У нього навіть була пісня, де він носив оголених дівчат на сцені. Але особисто я ніколи не стикалася з харасментом в університеті. Також не чула про подібні історії від своїх подруг. Але якщо стається так, що до вас хтось домагається в навчальному закладі, про це обов'язково треба говорити. Можна писати про це всюди: у тіктоці, твітері, щоб створити суспільний розголос.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
