Фото: Пресслужба Latexfauna
Поки ми були юніші, то любили надихатись й оспівувати щось екзотичне
Сьогодні ти презентуєш максісингл Nich. Що за історія чекає на слухача?
Тут кілька історій. Максісингл — тому що тут є дві пісні і вони про діаметрально протилежних ліричних героїв. Якщо в пісні Nich герой — це сім'янин, який прагне до своєї сім'ї, його розділяє величезна відстань, і він спонукає свого коника мчати чимдуж, то у пісні Bureviy ліричний герой — це якийсь, можливо, або розбійник, зірвиголова або якийсь махнівець, якийсь ось-ось загине, але його кінь виживає, і він просить коня не бути біля нього, а втікати від смерті й рятуватися, тому що він його любить. І взагалі в цих обох піснях їх об'єднує сакральна любов до коней.
У пісні Nich ліричний герой "іде до жони" — там навіть лексика така використана. Bureviy — більш такий розбишака. Хто з них двох — ти?
Я думаю, що і там, і там, але це гіперболізовані образи. Як люди, в нас є кілька різних іпостасей, і ми не живемо на 100% якоюсь однією, то я можу бути і розбишакою, і добропорядним сім'янином.
Цей максісингл звучить інакше й складається враження, що це несподіваний поворот у звучанні. Що спонукало до нього?
Я думаю, що в першу чергу лексика і взагалі ідея пісні. Їй не личило б якесь наше фанк чи синті звучання. Хотілося зберегти в ній акустичність і таку "дерев’яненьку" благородність.
Цей сингл ти написав під час акустичного туру, коли ви їздили до військових. Чи був там якийсь момент, який надихнув тебе на таку автентичність?
На це надихнуло те, що ми розбирали кілька народних пісень. Зокрема "Шабелина", щоб наприкінці грати її для військових. Також ми грали інші народні пісні і, думаю, що якось це мене скерувало до написання цієї пісні, хоча спочатку я просто награв мелодію на струнах так, як вона звучить, потім розклав її в гармонію — я в ній чую щось і від "Добрий вечір тобі, пане господарю", і думаю: вона наскільки ця мелодія знайома, але я так і не зміг зрозуміти, де ж я її вкрав. Та виходить, що начебто і не вкрав. Потім я моніторив, і друзі казали, що це така пісня — ніби вони її вже сто разів чули, але ніхто не може згадати, де саме. Куплети в ній такі досить української музичної традиції. А от приспів уже, я б сказав, що він більше в сторону гармонії Лани Дель Рей.
Можна сказати, що ви почали повертатися до рідного коріння?
Ну, просто, мабуть, поки ми були юніші, то любили надихатись й оспівувати щось екзотичне. А зараз, у зв'язку з тим лихом, яке ми маємо, найбільшу цінність для нас складає саме наше рідне, батьківське. І тому, напевно, цей пієтет і виливається в такій пісні.
Рідне і батьківське — що для тебе?
Для мене рідне і батьківське — це Макотерчик — район, на якому я виріс, в місті Тальному Черкаської області. А також село Гордашівка там неподалік.
Коли ти писав цю пісню, то це десь з Тального до Гордашівки цей вершник Чумацьким шляхом "проїжджав"?
Тут Чумацький шлях — не просто як шлях чумаків. Мається на увазі галактика. І мені найбільше подобається в цій пісні ця гіпербола, що він каже: "У дальніх рукавах Чумацького шляху", рукави — це спіральні утворення, які є в галактиці. Насправді наша Земля і сонячна система знаходяться далеко не в центрі нашої галактики, а десь там, за одвірками. І тут є така гіпербола, що він скаче не просто кудись, а на край галактики. Бо там його дім: його мама і його кохана дуже за нього переживають і чекають на нього.
Я став би дуже багатим власником рекламної агенції, але ця падлюча Latexfauna забирає у мене так багато часу
На цю пісню є кліп, і він знятий у такій дуже експериментальній формі. Розкажи про неї. Хто придумав цю ідею, цей ефект — "360 градусів душі"?
Взагалі, тут є прийом, але ідея цього кліпу полягає в тому, що коли ти кудись дуже сильно прагнеш, то час стоїть на місці. І тобі здається нескінченним той шлях, яким ти "скачеш" додому. І в мене ця ідея народилася, коли ми теж були в турі. Коли я написав цю пісню, я просто під гітару відосік скинув режисеру Indy Hait і кажу: "Дивись, я знаю, що ти вмієш так робити, такий прийом. Але я хочу на цьому прийомі побудувати весь кліп — щоб весь кліп кінь був застиглий в карколомних позах, а в мене був ліпсинг на цьому". Він каже: "Окей, ми можемо зробити, але це буде дуже дорого". Але потім виявилося, що не так це вже й дорого. Ми повернулися з туру, почали робити підготовку до цього кліпу. Взагалі цей прийом я підгледів у попередніх його роботах, але там це було просто як прийомчик, а тут це як центральна креативна ідея всього відео.
Якби у тебе був шанс покласти "у дальні рукави Чумацького шляху" якісь послання для Всесвіту, що б це було?
Це дуже цікава тема, тому що мені здається, що моя найбільша мрія взагалі — я хотів би дожити до контакту із позаземним розумом. Щоб це сталося. Це було б суперкруто. Але що їм туди вкласти? Там мислення може бути настільки не таке, як у нас, що я боюся навіть уявити, як вони можуть на це вийти.
Цього року гурту Latexfauna виповнюється 10 років. На цю десятирічку припав і ковід, і зараз війна. Як упродовж цих років реальність змінювала ваші сенси?
Я завжди порівнюю себе зі своїми старшими братами і думаю, що їхній процес становлення відбувався в набагато комфортніший період, ніж у мене зараз (вони старші за мене на 10 років).
А в нашій творчості спочатку нам було цікаво гратися в екзотизми всілякі, потім було багато експериментів із суржиком і без суржика, а зараз так повернув час, я думаю, війна теж повпливала таким чином, що в нашій ліриці з'явилося багато пієтету до рідного краю і до образів чогось такого рідного нашого, дуже близького. І наші наступні релізи теж будуть багато чим пов'язані з поверненням додому і з пієтетом до рідних образів: артефактів дитинства, рідного краю тощо.
А ти відчуваєш, що Latexfauna за ці роки — це вже не просто музичний проєкт, а культурний код?
Ми жартуємо з себе, що ми культова група, але це ще треба буде довести. А взагалі, для чого була і зараз є Latexfauna? Це музика, яка лікує, чи це втеча від реальності?
Для мене це просто найулюбленіше заняття. Якби я цим не займався, то я не знаю, як би склалось моє життя. Я, можливо, став би дуже багатим власником рекламної агенції, у мене були б успіхи, я мав би Каннських левів тощо, але ця падлюча Latexfauna забирає у мене так багато часу, що я просто весь в ній і дуже її люблю. І це — найулюбленіша справа мого життя. Я займаюся цим не заради грошей (це не такі сивочолі слова), а просто тому, що мені це дуже подобається, і хлопцям теж це дуже подобається. Ніхто з них не уявляє своє життя без Latexfauna.
А для слухачів, я думаю, що це такий момент ескапізму, віддушини. І це музика, яка людям дозволяє почуватися краще в тих умовах, які є. Тобто, вмикаєш Latexfauna — і трошечки стає краще. Їдеш в машині — і вже веселіше, вже приємніше. Вмикаєш десь там на тусовці — і починає качати. Біжиш на пробіжці — біжиться легше. Вона забарвлює життя в приємні фарби.
Нам подобається кепкувати з себе і бути самоіронічними
За час існування Latexfauna ви йшли на різні експерименти: якось оголосили, що продаватимете свої фотографії на OnlyFans на благодійні цілі, також ми пам'ятаємо кліпи. Це легкість, багатогранність чи бажання іронії?
Це абсолютно спонтанні речі. У нас ніколи не було якоїсь великої стратегії. Вона, можливо, буде з'являтися от зараз. Ми в усіх цих проявах максимально трушні, але, з іншого боку, нам подобається кепкувати з себе і бути самоіронічними. Мені здається, бути суперсерйозним артистом — це не дуже прикольно. Бути таким батечком сивочолим і розказувати всім, як треба жити — я особисто не хочу таким бути. І хлопці, думаю, теж.
А що залишається незмінним у вашому музичному ДНК?
Думаю, незмінними будуть залишатися викристалізовані ідеї пісень. Тобто завжди можна зрозуміти, про що ця пісня. Це не якісь розмазані образи, а у нас зазвичай дуже конкретний сторітелінг. Я думаю, він залишатиметься завжди, бо я люблю думати в такому ключі, щоб у будь-якого твору були концепт та ідея.
Можливо, за ці 10 років є якийсь спогад, який тримає?
Та всі спогади тримають. У нас дуже таке бурхливе життя, і в нашій групі було дуже багато пригод. Я не буду казати, що ми найрокенрольніший гурт України, але ми точно входимо в п'ятірку найрокенрольніших гуртів України, і в нас було дуже багато всіляких пригод. Дуже багато що не сказано і дуже багато чого я не можу розказати, але якби про це зняти серіал — це був би взагалі атас.
Про що ти мрієш як музикант і людина?
Чесно кажучи, як музикант я себе приймаю цілком і повністю. Мені просто подобається робити пісні. І хочеться робити все нові й нові, класні пісні. Бо все решта, всі ці "достигаторства" — це дуже круто, і мені хочеться їх, бо це такий, грубо кажучи, побічний ефект. Мені здається, що все-таки найголовніше — це писати гарні пісні.
А що тебе надихає?
Одночасно все і нічого, тому що все — в комплексі. Мене може надихнути те, що ми грали народні пісні, але вони б, наприклад, не надихнули мене, якби я не грав у гру Red Dead Redemption 2. Якби не та гра, я б точно цю пісню не написав. У неї я грав три роки тому, але воно все якось разом спрацювало. Тому окремо нічого не надихає, лише в комплексі. Мені здається що мої пісні — це такий колаж рандомних різних споминів, експірієнсів, мрій, вражень, травм, прочитаних або зовсім нечитаних книг, чи будь-якого попкультурного артефакту.
Де вас можна буде побачити й почути найближчим часом?
Залюбки можемо побачитися 7 червня під Одесою в Лавандії і наступного дня — 8 червня у Києві в Куренях. А потім — 21 червня у Львові та 22 червня в Івано-Франківську.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
