Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї. Фото: Укрінформ
"Китай не зацікавлений у зближенні між РФ та США"
На вашу думку, чому до Москви вирушив також і голова МЗС Китаю Ван Ї?
Я не згодна з тією думкою, що візит Ван Ї був спланований, аби приїхати одночасно із Віткоффом і Кушнером. Тому що в політиці Китаю планування відбувається дещо інакше. Ван Ї поїхав із візитом, який був анонсований раніше, на зустріч щодо стратегічної координації питань безпеки. Це був їхній трек з росіянами. І просто так збіглося, що в цей момент відбувся візит Віткоффа і Кушнера. Тож це стало певною інтригою, яку багато обговорюють. Є різні версії, наприклад, що Китай поїхав підтримувати ідею зупинки війни. Проте сам візит ― це збіг обставин. Хоча ми, звісно, погоджуємося, що Китай дуже активно й ретельно стежить за тим, що відбувається на переговорному треку. І Китаю це важливо з різних причин. По-перше, він тісно взаємодіє з Росією і певним чином потерпає в тому, що його компанії потрапляють під вторинні санкції через цю взаємодію. Саме тому Китаю важливо, щоб на всіх етапах переговорів була зрозуміла ситуація, що планує Росія і куди вона рухається. По-друге, для Китаю важливо, наскільки глибоко розвиватимуться відносини між США та Росією. Тому що Китай дуже багато вклався у підтримку РФ під час війни, він серйозно віддалився від США, але насамперед від Євросоюзу. Адже взаємодія з Росією вбила дуже серйозний клин у відносини з ЄС, який є важливим джерелом інвестицій і технологій для Китаю. Саме тому Китай має розуміти, що його інвестиції не будуть якимось чином втрачені, бо раптом у США з Росією "зростеться" економічна співпраця і вони повернуться до повноцінного бізнесу. Тоді політика РФ щодо Китаю стане дещо іншою, бо вона отримає інші джерела коштів та можливість повернення на західні ринки. Китай усвідомлює, що Росія є настільки близьким партнером, наскільки й ненадійним, якому можна стовідсотково вірити. Отже, Китай не зацікавлений у глибокому зближенні, яке теоретично могло б відбутися між РФ та США.
"Не в інтересах Китаю підтримувати мирні зусилля Трампа"
Але ж бувають і невипадкові випадковості, адже Ван Ї перебував на переговорах Путіна, Віткоффа і Кушнера.
Особисто я такої інформації не бачила, що Ван Ї був присутній на цих переговорах. Тому я б не говорила, що Китай якимось чином втягнений у ці переговори. Так, Китай чув прохання з боку Дональда Трампа про підтримку його мирних зусиль. Але не в інтересах Китаю підтримувати мирні зусилля Трампа. Тому що це план саме Трампа, і повністю підкладати плече для того, щоб у США все вийшло, тобто у їхнього стратегічного конкурента, з яким непрості стосунки, Китай не буде. Я б не говорила, що Китай якимось чином тисне на Росію, для того щоб план Трампа спрацював.
"У переговорному треку між Росією та США ігноруються інтереси Європейського Союзу"
Складається враження, що Америка, Росія і Китай намагаються говорити про інтереси Європи без Європи та без України. Просто ― "тупо ділять". Як ви гадаєте?
Ви праві у тому, що названі країни не розглядають Європейський Союз як міжнародного гравця, як суб’єкта міжнародних відносин. І це дуже велика проблема для Євросоюзу. Якщо країни ЄС дуже швидко не відновлять свою суб’єктність, то справді вони стануть полем певного поділу та їхні інтереси будуть ігноровані у подальшому. Адже світ трансформується, рухається, вибудовується нова архітектура відносин. Отже, у переговорному треку між Росією та США ігноруються інтереси Європейського Союзу. У відносинах США-Китай і прагненні укласти торговельну угоду також ігнорується інтерес ЄС. Але коли США вводили якісь тарифи чи обмеження щодо Китаю, то вони завжди тиснули на Євросоюз, аби він підтримував дії США. Проте коли доходить справа до певної угоди, то на полі опиняються лише два гравці ― США і Китай.
"Візит Макрона до Китаю ― це певна спроба утвердити європейську автономію"
Сьогоднішній візит Емманюеля Макрона до Китаю ― це певна спроба утвердити європейську автономію. До речі, Франція загалом відома тим, що історично, ще багато років тому, вона закликала до стратегічної автономії Європи як такої, до меншої залежності від великих гравців. Саме тому Китай має досить близькі відносини з Францією, вони мають певну історичну близькість. Франція була однією з перших європейських країн, хто визнав свого часу Китайську народну республіку. Зараз це прагнення до стратегічної автономії імпонує Сі Цзіньпіну, тому що Китай завжди намагався розколоти євроатлантичну єдність. З огляду на те, що йому хочеться більше впливати на Європу, дуже важливо зіграти на цих настроях, коли Трамп ігнорує інтереси ЄС, і певним чином підігравати тому, що окремі важливі для Китаю європейські країни будуть вибудовувати свої відносини з Китаєм. А це вплине, що політика ЄС буде сприятливою і лояльною для Китаю.
Чергова заява Сі ― "це простір для маневру, всім сторонам це приємно почути"
Як заявив зараз Сі Цзіньпін, "Китай підтримує всі зусилля, спрямовані на досягнення миру, і сподівається, що всі сторони досягнуть справедливої та міцної мирної угоди, прийнятної для всіх сторін, шляхом діалогу та переговорів".
Мені здається, що ця заява не виходить за межі заяв, які ми з вами чули протягом війни. Це простір для маневру, всім сторонам має бути добре і всім сторонам це приємно почути. Коли Макрон поїхав говорити про Україну, європейську безпеку та підтримку Росії з боку Китаю, то, звісно, китайський лідер зробив таку заяву. Вона абсолютно прийнятна для всіх сторін. Але ми не почули акценту на нашому суверенітеті та територіальній цілісності, на дотриманні статуту ООН ― усього того, на чому має вибудовуватися справедливість миру. Водночас коли під час переговорів Росії та Китаю йдеться про "першопричини війни", то це абсолютно російська версія того, яку "мирну угоду" вони намагаються нам нав’язати.
"Китай намагається закріпити за собою претензію на острови, якими володіє Японія"
Є ще питання Тайваню. Китай останніми рішеннями намагається почати "звільняти" Тайвань від японської окупації, через 70 років після завершення Другої світової війни. Що там може відбуватися?
Китай разом із Росією намагаються переписати результати завершення Другої світової війни на свій лад, прагнучи погодитися на ті умови, які влаштовують Китай, але покладаючись на ті підписані документи, які Китай не влаштовують. Ми маємо усвідомлювати, що Китайської народної республіки на той час не було, вона не причетна до укладання і підписання жодних документів. І зараз Китай намагається переглянути ті документи, які були розглянуті та підписані Китайською Республікою під орудою лідера Чан Кайші. Більше того, Китай намагається закріпити за собою ще й претензію на острови, якими володіє Японія. Китай намагається сказати, що Японія погрожує їм, починає звертатися до статуту ООН і знаходить старі пункти, що Китай має право на захист у разі, якщо мілітаристська Японія буде йому погрожувати. Тобто зараз здійнялася дуже серйозна хвиля перегляду всього поствоєнного підходу, який був закріплений після Другої світової. Це дуже небезпечна річ, адже ми бачимо, як і Росія переглядає ухвалені тоді рішення, висуває історичні претензії, ігноруючи те, що сама вона й підписувала. Тож зараз Китай і Росія працюють у цьому напрямі спільно. До речі, Ван Ї під час цього візиту якраз і намагався заручитися підтримкою Росії щодо тиску Японії.
"У той час, коли авторитарна вісь дуже серйозно компонується, ми бачимо, як розпорошується західний табір"
Хочу сказати щодо візиту Макрона. У той час, коли авторитарна вісь дуже серйозно компонується, аби переглянути міжнародний порядок, ми з вами бачимо, як розпорошується західний табір. Насамперед це політика США, які ігнорують інтереси своїх союзників. А під час зустрічі з Макроном обговорювалося питання, що Японії не можна дозволяти піднімати свої мілітаристські плечі. Мені здається, що це дуже неправильна річ, коли західноєвропейські партнери дозволяють Китаю та Росії виступати єдиним табором проти нашого спільного партнера Японії. Адже Японія протягом цієї війни підставляла серйозне плече не лише Україні, але й іншим демократичним країнам Європи, надаючи різну допомогу. І зараз дуже важливо, щоб західні країни проявляли свою стійкість щодо Китаю та Росії. Бо в іншому разі буде дуже легко розпорошувати західну єдність і тиснути на кожну з країн окремо. А це дуже небезпечна ситуація для перспективи глобального порядку.
