Фото: Анастасії Мантач
"Промінь — це та радіостанція, де українська музика звучала завжди, можливо, єдина радіостанція"
Одразу хочеться розпочати з твого зв'язку з Променем, тому що в тебе він давній. У 93-му ти встановила своєрідний рекорд у хіт-параді "12-2". Чотири твої пісні перемогли впродовж року. Як ти взагалі пригадуєш той етап?
Це такий сонячний, яскравий, дуже-дуже важливий етап. Я дуже добре пам'ятаю хіт-парад "12-2", я на той момент почала працювати з Миколою Павлівим, це був альбом "Лишається надія", і тоді почався цей хіт-парад, і пісні — вони перемагали. За перемогу в хід-параді тоді можна було піти в Будинок звукозапису і був такий, це називалося, наряд на запис пісні. І фантастичні, насправді, звукорежисери були: Ігор Прима, Ступка. Тобто це були дуже круті часи. Моя пісня перемагала, — й я знала, що ми можемо піти й записати наступну пісню з Миколою Павлівим, і це було насправді дуже-дуже-дуже круто. Звичайно, я пам'ятаю ті часи.
Вперше я прийшла на Промінь зі своїми піснями, коли мені було 18-19 років, а до того були програми "П'ять хвилин на роздуми", трошки пізніше "Гарячий компот", щось абсолютно нове, і це настільки було круто! І протягом всього свого життя я завжди приходила на Промінь, мене завжди зустрічали, і пісні мої завжди брали в ефір, це дуже важливо.
"Я була українською дитиною, мене так виростили батьки. Це була позиція їх, і була позиція не просто говорити українською, а українське захищати"
Ти завжди була амбасадоркою української пісні, попри те, що зростала в Харкові в російськомовному середовищі. Як взагалі це вдавалось?
У перші свої приїзди на Промінь я приїжджала з Харкова. До речі, тоді вперше був ланцюг Злуки, це, здається, був 90-й рік. Я в цьому фоє стою біля охорони, нічого ж не змінилось насправді, тобто змінилось, стало красивіше, але все одно це ті самі сходи, вивіска Хрещатик, 26. І я приїжджала з Харкова. Що сказати? В Харкові панувала російська мова. Я була українською дитиною на той момент, мене так виростили батьки. Це була позиція їх, і була позиція не просто говорити українською, а українське захищати. І я відразу почала писати пісні українською мовою. І це моя позиція все моє життя. І вже не так давно, коли я приїздила до Харкова й почула по радіо українську музику, я собі подумала, що це те, за що я боролась! Тому це, звісно, було непросто, але багато хто вам це розповість. Але Промінь — це та радіостанція, де українська музика звучала завжди, можливо, єдина радіостанція. Бо мені казали, що ця Бурмака, ця українська мова, й було насправді шалено складно пробитись до свого слухача. Тоді ж не було TikTok, YouTube і соціальних мереж. От зараз я зробила з Хасом колаборацію, пісню "Пробач". Або пісню "Розлюби", яку ми заспівали з Владом Дарвіним. Люди кажуть: "Яка фантастична пісня, ми вперше її почули!" Тому що це складно було десь почути, а на Промені — можна!
У тебе дуже послідовна громадянська позиція, що культура ніколи не буває поза політикою. Ти кажеш, що це йшло якраз від родини, від виховання, я правильно розумію?
Так, це йшло від родини. Пару слів про своїх батьків. Мій тато народився в Харкові, мама з Прилук на Чернігівщині. Батьки познайомились у симфонічному оркестрі Харківського університету. Тато був на другому курсі, він вчився на істфаку, мама на радіофізичному. Прийшла теж зі скрипочкою. Тато сказав: "Я закохався в твою маму, коли побачив, що вона водить смичком на сантиметр над струнами, вона боялась злажати".
Мама була в мене українська в побуті, тато російськомовний, але він почав вчити історію і що відбувалось у Харкові. Я пам'ятаю, маленькою він мене привів до Будинку "Слово" й сказав мені, що це наша місія, як те колечко в ланцюжку, ми повинні це втримати, принаймні, хоча б на прикладі нашої сім'ї. І я вчилась у школі, в якій вчився мій тато. Вчителька історії Світлана Михайлівна Заливадна вчила мого батька. Мій батько в 5 класі знайшов підручник історії українською мовою, забрав російський, я єдина в класі вчилась по україномовному підручнику. Але знаєте, коли ти протистоїш все своє життя, — це виробляє характер. І це виробляє підхід до музики. Мене завжди питали: "Ви з Харкова співаєте українською, чому?" Тому що я — українська співачка. Українська співачка з Харкова. Так, бо Харків — це Україна.
На сьогодні, на жаль, не у всіх культурних діячів є така свідома позиція. Як достукатись до тих, хто попри те, що в нас уже четвертий рік йде повномасштабна велика війна, каже "какая разніца"?
Це взагалі мені досить дивно, тому що це абсолютно безсовісні люди. Я можу зрозуміти людей, які зараз перекладають свої пісні українською, ті, які були хітами російською. З російськомовною музикою було значно простіше. Люди їздили в Росію, бо це був шалений величезний ринок, де зароблялись гроші, які потім вкладались в музику і кліпи. Так воно рухалось і конкурувати було просто неможливо. Я завжди намагалась записувати свої пісні якісно, а значить, дорого. Все, що я заробляла, йшло в музику, але конкурувати можливості не було. Але я рада, що всі мої пісні зараз звучать сучасно і класно. Насправді люди перекладають, тому що одумались: ну коли ж, якщо не зараз. А якщо якісь люди не одумались, то в мене немає, як їх називати насправді.
"Я була така 35 років тому, я зараз така, незважаючи на те, які нас чекають часи, я завжди буду така, при своїй позиції"
Можливо, тут питання не лише в тому, що хтось не одумався, а, навпаки, почався відкат. На початку повномасштабної війни люди почали розмовляти українською, слухати українське. А зараз ми переживаємо чергові кризи і люди такі: та вже можна слухати російську музику. Я чув нещодавно від деяких людей дуже дивне пояснення, мовляв, великі компанії почали повертатись в Росію, чому їм можна, а мені ні? І ти просто в ступорі стоїш, бо не знаєш, як ще аргументувати людині.
Знаєте, чим я відрізняюсь, зокрема, я і ще мої колеги з подібною позицією, від інших музикантів, про яких ви зараз говорили? Дійсно, коли почалось повномасштабне вторгнення, всі намагались перекладати пісні, писати про війну, бути більш українськими, ніж це взагалі можливо, і зараз йде відкат. Я була така 35 років тому, я зараз така, незважаючи на те, які нас чекають часи, я завжди буду така, при своїй позиції. Всі знають, що завжди моя мова була українська, завжди це було неагресивно, в якийсь момент я навіть вирішила писати українські пісні для дітей, щоб діти слухали українську музику, завжди це була мова аргументів і моя чітка внутрішня позиція. Вона така є і буде завжди. В цьому є стоїчність, тобто це і сталість. Мені немає за що вибачатись за якісь пісні російською й за поїздку в росію, тому що в мене немає пісень російською і в росію я не їздила.
Тебе ще вважають голосом українських революцій, а твоя пісня "Ми йдемо" стала одним із гімнів Майдану. В принципі, ти могла б продовжити свою кар'єру політиком, піти в Верховну Раду, але ти цього не зробила. Чому?
Я скажу, чому. Ви знаєте, я дуже ціную моменти, коли мене люблять люди і їм подобаються мої пісні. Можливо, хтось менше мене бачить, хтось більше. От я, наприклад, записую деколи під гітару свої пісні в TikTok. Люди пишуть: "Ой, а де ви були стільки років, де ви пропали?" Але все одно в мене є люди, які мене люблять, поважають і цінують за мою позицію. І мені не хотілося б, знаєте, йти на якісь компроміси внутрішні, а в політиці це неминуче. Люди йдуть на компроміси, це і є політика. Я людина не така і вважаю, що це величезна розкіш залишатись такою, як я є. Тобто я не думаю деколи над своїми словами, кажу, що думаю, я не повинна йти на якісь внутрішні поступки, тому я просто не розумію, для чого мені це було б потрібно. Хоча, насправді, я поважаю дуже людей, які займаються політичною діяльністю, тому що, а як ще міняти країну, як не так? Тому є люди, які на своєму місці. Але мені чомусь здається, що моє місце в студії Променя з гітарою разом з вами.
Нарешті потрібно виправдати присутність тут гітари, я вважаю. Ми, звісно, не TikTok, але відео теж можемо записати. Знаю, що ти підготувала для нас музичне привітання.
Це привітання я підготувала для особливих випадків.
Не для нас, так?
Абсолютно ні. Ви зараз почуєте, що це для вас. Я спеціально колись придумала цю пісню, називається "З Днем народження, сонце". І знаючи, що прийду сьогодні в ефір, я сказала, що це ж як прекрасно звучатиме: [Співає — ред.]
"З Днем народження, Промінь, з Днем народження, рідний.
Буде хай тобі завжди просто, буде хай тобі завжди світло.
З Днем народження, Промінь, з Днем народження, милий.
Щоб любов тебе вела світом, зберегла тебе і захистила.
Як тобі усе сказати, що на серці так багато теплих слів і почуттів?
Зустрічати, проводжати і завжди тебе чекати, бути поряд назавжди.
З Днем народження, Промінь! З Днем народження, рідний!
Буде хай тобі завжди просто, буде хай тобі завжди світло!
З Днем народження, Промінь, з Днем народження, милий.
Щоб любов тебе вела світом, зберегла тебе і захистила."
"Музиканти знають, що треба жити тут і тепер. Чому? Тому що коли ти співаєш і граєш, ти не можеш думати про те, що було, і переживати за те, що буде далі. Ти в цей момент береш саме ті акорди, ти співаєш ці слова і віддаєш свою енергію"
Ура! Як це геніально! Я подумав, а навіщо ми весь цей час тут говорили, треба було співати! Але дійсно хочеться наповнювати себе не лише музикою, а й продовженням цієї чудесної розмови. Я слухав текст і подумав, а що тобі допомагає жити, щоб тобі було просто?
Це складно сказати, але музиканти знають, що треба жити тут і тепер. Чому? Тому що коли ти співаєш і граєш, ти не можеш думати про те, що було, і переживати за те, що буде далі. Ти в цей момент береш саме ті акорди, ти співаєш ці слова і віддаєш свою енергію. Тому для мене дуже важливо це відчуття жити тут і тепер. Ми не знаємо, що взагалі на нас всіх чекає, ніхто цього не знає. В наш час, коли йдуть бомбардування, ракетні атаки, ми не знаємо, чи взагалі зустрінемо завтрашній день. Думати про те, що було, — воно теж уже минуло. Тому жити треба цим моментом.
Я їхала сьогодні до вас на ефір, і вже така яскрава соковита зелень, вже другий день повністю прийшло літо, таке відчуття, що ми пережили цю зиму. Це настільки важливо. Тому для мене ось ці відчуття задоволення від своєї роботи, — це теж відчуття життя тут і тепер. Можна, я скажу, що в суботу й неділю, будь ласка, приєднуйтесь з 11-ої до 15-ої до "Вікенду нової музики"?! Це прямий ефір, спілкування з друзями, коли у рідних все добре, навіть якщо раптом щось стається у когось, ти можеш бути поряд і допомогти людині, яка для тебе важлива. Це все насправді дуже-дуже сильно.
І ще такий момент, знаєте, — бути в своїй країні в цей час разом з усіма. Життя не таке просте в мене, як і в усіх нас. Мій брат служив, він воював, був артилеристом, і його портрет теж є тут на Майдані, зовсім поряд. І коли я почала працювати на Промені, я кожен раз їду на ефір і кажу йому: "Слава, привіт". І для мене щастя — це працювати в серці своєї країни, своєї столиці, в серці Хрещатика, куди вже центріше! І я відчуваю, що коли я роблю щось корисне і потрібне, то це насправді теж мені допомагає жити.
"Життя не таке просте в мене, як і в усіх нас. Мій брат служив, він воював, був артилеристом, і його портрет теж є тут на Майдані, зовсім поряд… Я написала пісню і дуже скоро буде її прем'єра. Пісня називається "Братику""
Це змушує затамувати подих, я тобі чесно скажу. Якщо можна про це говорити, я б хотів більше дізнатись про історію твого брата. А це не сприймається як ретравматизація, коли ти їдеш на роботу й бачиш людину, якої вже з тобою немає, але вона займала важливе місце в твоєму житті?
Я написала пісню і дуже скоро буде її прем'єра. Пісня називається "Братику". "Ти ангелом на плечі снитимешся вночі та берегтимеш радість. І в рисах своїх дітей житимеш ти тепер їхніх життів заради". Щоразу, коли співаю цю пісню, я плачу, я не можу стримати сліз. Ми зняли відео, де я співаю цю пісню, я її розповідаю моєму другу, людині, яка знала мого брата, знає мене, це Богдан Бенюк. І буде таке відео, бо для мене це теж важливо комусь розповісти. І коли я плачу постійно, мені дочка сказала: "Мама, для чого ти написала цю пісню? Ти ж постійно рвеш своє серце."Але для мене це дуже важливо, бо, по-перше, це як пам'ятник, який ми ставимо нашим рідним. По-друге, це важлива частина мого життя, яке не буде ніколи таким, як раніше. Всі люди, які переживають втрати, особливо під час цієї війни, і цих людей багато, вони розуміють, що вже не буде так, як раніше. І це завжди буде частиною мене. Ми перед Великоднем їдемо прибирати могили. Я завжди прибирала могили батьків з братом. Тепер я поїхала, а на Алеї Героїв похований він. І це теж життя. Життя — це не тільки сміятися, життя таке багатогранне. Тому це ретравматизація, але це я і є. Тобто з цього все складається.
Дуже важливо, що я завжди розумію тих людей, які переживають щось подібне. І знаєте, це мені в якійсь мірі допомагає. Коли загинуло багато людей у Сумах, у нас в ефірі був Дмитро Каднай. І ми з ним говорили про його пісні, і про втрату батька, про пісню "Тобі". Ми з ним говорили однією мовою. Ми з ним говорили в прямому ефірі музичної програми в той момент, коли розуміли, що день жалоби можна оголошувати прямо зараз. Тому зараз це дуже важливий момент для всіх нас. Ми деколи намагаємось бути такими веселими, сміятись, радіти, але наше життя зараз зіткане з різних емоцій. І такі емоції теж є. І люди, які переживають втрату, вони поряд із нами.
"Отець Іван Рибарук із Криворівні мені сказав таку річ, яка може комусь допомогти: "Коли в тебе немає сил і ти не знаєш, куди йти, просто стій і світи""
Зазвичай мені важко знайти слова, які можуть підтримати, бо коли ти кажеш "прийми мої співчуття", — це зрозуміла фраза, але вона не є настільки глибинно правильною, коли людина втрачає близьких і рідних. Знаю зі свого досвіду такі історії. А як ти вважаєш, які можуть бути правильні слова і чи потрібно взагалі лізти в цей особистий простір?
Ми ніколи не знаємо правильних слів, це єдине, що я можу сказати. І завжди дуже важко щось говорити людині, яка втрачає, бо всі слова здаються занадто дрібними для таких трагедій. Дуже важливо бути поряд з людиною, навіть якщо ти думаєш, що кажеш щось неправильно або не те. Тут немає жодних порад. Просто бути поряд і не дистанціюватися.
Я часто спілкуюсь із священиком. Дуже такий гарний священник, відомий, отець Іван Рибарук із Криворівні. Слава Вакарчук хрестив у нього своїх дітей. До нього багато хто їздить. Він мені вчора ввечері теж телефонував. Він мені сказав таку річ, яка може комусь допомогти: "Коли в тебе немає сил і ти не знаєш, куди йти, просто стій і світи". І ще він колись сказав таку річ, що найчастіше в Святому Письмі використовують слово "радуйся". Радуйся — не означає веселись. Тобто деколи треба розуміти, що почувають інші люди, деколи, знаєте, пів країни плаче, пів країни скаче, то це складно. А радуйся, — це означає живи своє життя, воно в тебе одне. І все одно треба намагатись проживати це життя. Все одно кожен день жити, радіти сонцю, радіти всьому і намагатись викликати посмішку в інших людей, бо це насправді дуже важливо. Ну а друга фраза, яка найчастіше теж у Святому Письмі вживається, — це "не бійся". В мене є пісня "Не бійся жити". Треба жити своє життя яскраво, не боятися, казати правду і жити так, щоб інші люди хотіли бути поряд з тобою, слухати твою думку, запрошувати в ефір, наприклад. Так що це дуже важливі й тонкі речі. І насправді на Промені піднімаються такі теми, і це важливо, що ці теми піднімаються і є де про це почути. Але це в радіо Промінь стандарти Суспільного.
Ти з 2014 року, навіть не з початку повномасштабки, їздиш із виступами у шпиталі, до військових, виступаєш у сховищах. Де ти знаходиш сили й натхнення, яке передаєш людям?
Насправді я, по-перше, не знаю, по-друге, мені деколи здається, що я тримаюсь аж надто добре. От коли був ефір і були Суми, в цей день насправді відразу після ефіру двоюрідний брат мене забрав і ми поїхали в Запоріжжя. Там 241 бригада, якій було три роки, і ми їздили в усі підрозділи, тому що солдати отримали нагороди. Ми домовились, що зробимо це в понеділок, тому я виїхала відразу після ефіру. І практично всю дорогу в мене лились сльози, бо я не могла нічого з собою зробити. Це почалося на ефірі. Суми, розмова з Дмитром Каднаєм про втрати, і мені здавалось, що я тримаюся насправді не дуже добре, як і всі, люди ж — не титани. Але ось цей момент — бути радістю для когось… Тобто от я з гітарою, насправді, ну здавалось би, — це недоречний момент, бо я виступала в бліндажах, наприклад. Але всі дуже раділи. І раділи дитячим пісням. Це теж такий момент.
Це пробуджує однозначно, бо це якісь дуже справжні емоції. І наостанок, якщо в тебе є актуальний збір, можеш закликати наших слухачів його підтримати.
Сама я зараз актуального збору не веду, але знаходьте в соціальних мережах 241 бригаду, там все написано, всі реквізити. 130-у бригаду ТРО, якій я теж допомагаю, там всі реквізити. Або ж заходьте, наприклад, на профіль Анжеліки Рудницької, вона зараз веде збір і каже, що він йде не досить швидко. В неї всі реквізити на сторінці.
Дякуємо тобі за щирість, за правду і за те, що ти з нами!
