Ілюстрація: facebook/Lusya Zoria
Часто українська культура позначена, як російська або взагалі відсутня в колекціях музеїв
Український інститут випустив посібник "Підтримка деколонізації в музеях: Україна у фокусі" із практичними інструментами та рекомендаціями міжнародним музеям щодо переосмислення представлення української історії та ідентичності. До створення цього посібника долучилися понад 100 культурних діячів і дослідників з усього світу. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей проєкт. Чому виникла потреба створити цей посібник саме зараз?
Тетяна Філевська: Нам би хотілося мати його й раніше. Тому що потреба працювати з українською спадщиною, особливо в світових музеях та університетах, існувала вже давно. Просто зараз через повномасштабне вторгнення ми зрозуміли, наскільки ця потреба є великою, і це не можна більше відкладати. Тому Український інститут ініціював цей проєкт, який підтримали наші партнери – Британська Рада та музейні британські асоціації. Ми не можемо далі дивитися на те, як Україна випадає з глобальної уваги, як вона втрачається десь між тріщинами. Адже дуже часто українська культура позначена, як російська або взагалі відсутня в колекціях музеїв та мистецтва. Настав час нам відстоювати свою суб'єктність і суверенність. На полі бою це робить наша армія. А нам настав час відстояти свою культуру і спадщину.
Російські наративи транслювали більшість музейників та академічних інституцій світу
Ви наголошуєте на тому, що українська культура часто неправильно атрибутована в світових музеях. Назвіть, будь ласка, найпоширеніші приклади таких помилок або спотворень.
Тетяна Філевська: Насправді їх досить багато. Але якщо зводити до якихось типових речей, то це справді невірна атрибутація українських явищ іншим культурам або іншим країнам. Також часто йдеться про неправильне тлумачення нашої географії; неправильну транслітерацію, яка почасти використовується з російської мови; російські наративи, які транслювали більшість музейників та академічних інституцій.
Тетяна Філевська. Фото: Image/The Ukrainians Media: Danylo Pavlov
Деякі експонати позначені під тегом #Росія, а лише в дужках написано "Україна"
Як Британська Рада долучилася до створення цього посібника? В чому полягала ваша ключова роль в цьому процесі? І чому, на вашу думку, саме зараз важлива підтримка музеїв і переосмислення України? Чому це стало важливою темою для Британської Ради?
Люся Зоря: До нас звернулися наші близькі й стратегічні партнери в Україні – Український інститут. Ми з ними працюємо з самого початку існування інституції. Можна сказати, що нас не потрібно було довго вмовляти. Адже ми також бачимо цю необхідність представлення української культури, насамперед в британських музеях, серед британських експертів та спеціалістів. Проблема не в тому, що української спадщини немає в світових фондах і колекціях музеїв. Проблема в тому, що її не бачать. Вона справді неправильно атрибутована. І ця проблема присутня не лише в західних країнах. Коли ми працювали з експертами із країн Балтії, бачили, що навіть вони, звертаючись до своїх архівів, бачать, що деякі експонати позначені під тегом #Росія, а лише в дужках написано "Україна". Або "Казахстан", або "Грузія".
Тобто, насправді це надзвичайно широка проблема важкого спадку таких країн, як Україна. І ми щиро віримо, що приклад України і кейс такого гіду може допомогти не лише нам. Він може допомогти вибудувати більш широке розуміння цієї проблеми. І це було для нас першочергове. Звісно, ми дуже хотіли підтримати наших партнерів, ми дійсно усвідомлювали проблему і хотіли підвищити компетентність експертів у Великій Британії у їхньому розумінні української спадщини і підтримки її видимості в культурній площині та публічній сфері. І також ми маємо сподівання, що цей діалог розшириться за межі України.
Музей Вікторії та Альберта й українська спадщина
Як ви оцінюєте готовність музейної спільноти у Великої Британії та в Європі працювати з темою деколонізації Східної Європи?
Люся Зоря: Насправді ми бачимо дуже позитивну динаміку. Порівняно з тим, як було ще років 5 тому, нині дуже змінився підхід до музейних позначок митців, які працювали і творили в Україні. Можливо, ці зміни відбуваються не на стільки швидко, як би нам всім хотілося, але ми бачимо, що навіть в досить складних умовах фінансування культури в Британії, все одно провідні мистецькі інституції виділяють час для цього проєкту.
Вперше ми побачили, що Музей Вікторії та Альберта делегував університетам людину, яка працювала з музейними фондами. Вперше в університети була призначена людина, котра працювала з архівами, з пошуком і коригуванням існуючої інформації, яка стосується української спадщини. І вперше це була людина, яка знала українську мову. Прикро, що це відбулося тільки зараз, але водночас, це дуже позитивна динаміка. І ми бачимо, що чим більше люди чують про цю проблематику, тим більше вони цікавляться Україною з точки зору деколонізації. Не можна сказати, що це нова проблема. В економічному секторі вона обговорюється з 50-х років минулого століття. Цей діалог продовжується, і ми раді, що він розширюється до нових секторів.
До проєкту було долучено понад 100 експертів
Чи вважаєте ви, що в дискусіях про деколонізацію Україна була не достатньо присутня в міжнародній мистецькій спільноті?
Люся Зоря: Це насправді дуже складна розмова. Україна не вперше намагається пристосувати цю оптику до Радянського Союзу. Як вже зазначали, до проєкту було долучено понад 100 експертів. І всі вони мали свій практичний досвід і академічний бекграунд. Це були дуже різні фахівці з архівного середовища, кіно, сучасного візуального мистецтва. Був охоплений надзвичайно широкий пласт культури. І ці фахівці почали працювати з новими для них темами. А взагалі з точки зору деколонізації України, то у нас були дискусії навіть серед українських експертів. Адже до цього проєкту були залучені не лише світові представники, а й українські експерти. Дискусія серед української спільноти, до речі, відрізнялася від дискусії серед міжнародних представників.
Ми наголошуємо на тому, що цей гід конкретно орієнтований на людей поза Україною, які можливо раніше навіть не стикалися з її культурою. І це така своєрідна пропозиція подивитися на українську спадщину дещо з іншої точки зору. І ми розуміємо, та такий посібник навіть для України повинен мати дещо іншу форму. Але ми сподіваємося, що він стане корисним інструментом для українських експертів та українських музеїв, які працюють з міжнародними партнерами. Щоб було трохи більше розуміння, адже ми свідомі того, що в цьому питанні є дуже багато поглядів. І можливо ми ще не виробили правильну термінологію або якесь спільне бачення української спадщини сьогодні.
Люся Зоря. Фото: facebook/Lusya Zoria
За приклад ми взяли британський посібник, який три країни прийняли на рівні політики
Як ви плануєте поширювати цей гід в міжнародному середовищі?
Люся Зоря: Ми створювали гід, беручи за приклад гід, створений для спадщини Великої Британії, який був виданий 5 років тому. Беручи його за приклад, ми можемо припустити, як гід український може далі розвиватися. У Британії є три країни, які прийняли цей гід на рівні політики. Вони слідують цим принципам, вони активно залучають ці підходи в своїй роботі. Водночас, цей гід не має на меті конкретно сказати, що і як є. В документі дуже багато фокусу саме на процесах і підходах. І ми дуже акцентуємо на тому, щоб в цьому обговоренні були присутні українські експерти. Не можна деколонізувати спадок, не працюючи з представниками цієї культури. І це теж одна зі складних проблем, які ми бачимо – українська експертність просто не присутня в цьому діалозі, вона не була до нього залучена. І в цьому є багато проблем, починаючи від браку ресурсів і завершуючи низькою залученістю української спільноти в міжнародні організації. Але зараз все дуже змінюється. Є динаміка, і є реальність, з якими ми працюємо.
Окремі активісти добивалися якихось точкових змін у музеях
І найгірше те, що іноді говорити про Україну залучають російських чи проросійських експертів. Яких Росія годує і добре фінансує для того, щоб просувати свої наративи. І Європа цього дуже часто не розуміє.
Тетяна Філевська: Однією з основних задач цього гіду є масштабування і втілення системних змін для інституцій, з якими ми працюємо. Тому що з початком повномасштабного вторгнення було дуже багато кейсів, коли окремі експерти та активісти добивалися якихось точкових змін в музеях, доводячи, наприклад, ідентичність митця чи назву картини. Але це був маленький результат при дуже великих зусиллях. І ми не можемо собі цього дозволити. Тому що нам знадоюляться десятки років, щоб переосмислити і переозначити всю цю спадщину. Тому мета цього гіду – запропонувати системні рішення та принципи, через які можна подивитися на колекції, на підходи, на позиціонуванні нашої спадщини, на її маркуванні, на те, як вона представлена регіонально. І таким чином подивитися інакше на історію мистецтва Східної Європи. І також ми дуже хочемо, щоб цей гід став прикладом для інших країн. Ми хочемо, щоб ті країни, чия спадщина так само зараз потребує уваги, теж розробили свої підходи і запропонували свої принципи. Щоб на власних кейсах вони запропонували міжнародній глобальній музейній спільноті механізми, як спадщину зробити видимою. Зробити системну зміну, яка буде сталою і не зміниться ні після завершення війни, ні через 10 років. Це щось, що залишиться назавжди. І структурно змінить підхід до бачення мистецтва Східної Європи і окремих країн.
