Без медиків виграти цю війну неможливо
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять медичних працівників, які загинули під час повномасштабного російського вторгнення. Рівно о 14.00 в усіх медичних закладах відбулася хвилина мовчання на честь загиблих медиків. Розкажіть, будь ласка, детальніше про ініціативу "Посвіт пам’яті".
Наш проєкт ми почали інтенсивно розвивати, коли медики стали затребувані найбільше, коли суспільство зрозуміло, що є медична спільнота, яка рятує життя. Багато медиків загинуло під час пандемії Ковід-19, але найбільше – під час повномасштабного вторгнення. Хоча війна у нас триває вже 11 років. Вже відтоді ми знаємо багато історій, коли медики проявляли героїзм. Ми почали проводити заходи в кожній області на підтримку медицини.
Сьогодні вночі під час цієї страшної масованої ворожої атаки ми всі дивилися на небо. Дивилися на те, як наші хлопці і дівчата захищають це небо. Це наші рятівники. І коли у них також трапляються скрутні ситуації або поранення, вони теж звертаються до медиків. Тому роль лікарів, медиків під час війни дуже важлива. І без їхнього статусу, рівня і допомоги виграти цю війну неможливо.
Пам’ять про загиблих медиків треба перевести в активну площину і створити потужний рух
Цього року ми в кожній області провели Пантелеймонівські слухання, які проходили в бомбосховищах. Ми збиралися, спілкувалися, створювали позитивну ауру навколо нашої роботи. Ідея визріла в 2022 році, коли все частіше почали під час бойових дій чи обстрілів гинути медики. Почали надходити ці трагічні вісті з фронту. Гинули лікарі і під час атак на цивільні об'єкти. Також ви знаєте, що тисячі лікарень у нас знищено. Вперше ідея цього проєкту виникла в Хмельницькому. Там на одному із заходів були виставлені портрети медиків, які загибли. А другий поштовх до створення цього проєкту трапився у Вінниці, коли на наших Пантелеймонівських слуханнях зібралися родини загиблих медиків. Прийшли їхні діти, батьки. Це була емоційно дуже складна історія. І десь там і тоді зародилося рішення, що пам'ять про них треба перевести в правильну площину і створити більш потужний рух.
Хочу, щоб війна тривала, поки я виросту. Піду воювати за батька
Коли я спілкувався з 10-річним хлопчиком, який на екрані побачив свого батька, це викликало дуже багато емоцій. Ми, якщо чесно, думали, що люди не підуть на такі заходи. Закриються. Але процес пішов. Коли я запитав у цього хлопця, чого він найбільше хоче, він відповів: "Я хочу, щоб війна продовжувалася, поки я виросту. Я піду воювати за батька". Такі історії завжди складні. А один із заходів, який ми проводили на Київщині, організатор назвав "Посвіт пам’яті". І так з'явилися ця назва.
Які історії вас вражали найбільше? Можливо, якась з них теж стала поштовхом до цього проєкту?
Таких історій дуже багато. Адже я часто їжджу країною, зустрічаюся з медиками і багато з ними спілкуюся. І кожна історія драматична і фантастична. Вражали історії, коли гинула мама, а після цього її дочка добровільно йшла на фронт. І таких безпосередньо історій маса. Коли гинуть лікарі, це дуже відчутно. Адже лікар має надавати допомогу, рятувати життя. Скільки б він зробив в майбутньому, якби залишився жити! Скільки б життів врятував! Це і акушери-гінекологи, і дитячі лікарі, ціла палітра спеціалістів зі всіх напрямків медицини. Всі вони понесли втрати. Це дуже вражає. Де б ти не був.
Та кількість загиблих, яку ми сьогодні зібрали по всій країні, не остаточна
Щороку ми проводимо заходи в Херсоні, і бачимо, в яких умовах там працюють лікарі. Їх розстрілюють, коли вони їдуть на роботу. Ці люди не їдуть воювати, вони їдуть надавати допомогу. Медиків взагалі дуже багато розстріляли. Вони стали мішенню як на фронті, так і в тилу. Ми ухвалили рішення збирати дані не тільки про фахових лікарів, медсестер, фельдшерів. Дуже багато гине працівників швидкої допомоги, в тому числі, водії швидкої допомоги. У війську є посада – бойовий медик. Це не обов'язково людина з медичною освітою. Цих людей вчать надавати першу медичну допомогу. Про них ми також збираємо дані. Дуже складна була ситуація з тим, що ці дані закриті. І я думаю, що та кількість, яку ми сьогодні зібрали по всій країні, ще не остаточна.
У нас теж є свої святі, які мають відношення до медицини
Ви розповідали, що "посвіт" – це старовинне слово. А я подумав, що посвіт – це не лише про пам'ять. Це і про нашу ідентичність.
Ви абсолютно праві. Наш проєкт "Орден Святого Пантелеймона" цим займається. І хоча Святий Пантелеймон – не українського походження, ми повинні чітко розуміти свою історію. У нас теж є свої святі, які мають відношення до медицини. Наприклад, Агапіт (чернець Києво-Печерської лаври, відомий як цілитель тяжких захворювань, жив у другій половині XI століття – ред.). Ще один приклад – Войно-Ясенецький (хірург, доктор медицини, архієпископ Сімферопольський та Кримський – ред.). І їхні імена також треба піднімати. Ми маємо в історії потужний слід. І не лише в історії України, а й взагалі всього світу. Цим треба було зайнятися ще в 90-х роках.
Україна зараз дуже потужно стає українською
Чому Путін воює? Проти нашої ідентичності. Тому що самі вони невідомо хто. Якась солянка, якийсь збірний народ. За сценаріями, за якими проходять наші Пантелеймонівські заходи, у нас звучать і пісні, однаково популярні і на заході України, і в Харкові. Україна зараз дуже потужно стає українською. І в тому числі, знаходить свою ідентичність. У нас є такі нагороди, як "Поважна Рада", "Прослава". А тепер ще й з'явився "Посвіт пам'яті". Зараз ми обговорюємо ще 7 номінацій для конкурсу. Обговорюємо, сперечаємося, але також знаходимо цікаві назви, які виділяють нас.
Ми підписали угоду з Міністерством охорони здоров'я на 5 років про цей проєкт
Чи має вшанування медиків стати частиною нашого історичного наративу поруч з військовими, рятувальниками, волонтерами?
Ми повинні шанувати всіх. У нас, на мою думку, має бути як в Ізраїлі, коли в день вшанування зупиняється вся країна в певний час. У нас було ухвалене рішення вшановувати загиблих щодня о 9:00. І хоча, можливо, це не сприйняло все суспільство, водночас, я, коли їжджу Україною, дуже багато бачу, як люди зупиняються на заправках тощо. Ми повинні виховати цю культуру в нації і пам'ятати загиблих. Тому що ці цифри страшні. Де б я не був в Україні, я завжди намагаюся відвідати ті поховання, які зараз виникають внаслідок війни. Тисячі молодих людей. Невимовно боляче дивитися в їхні очі. І ми обов'язково мусимо закласти цю традицію пам'яті. І ми, як медики, маємо показати приклад. Медики – це про служіння. І як люди, які служать і віддають все, щоб допомогти іншому, ми маємо показати приклад. Ми підписали угоду з державою, з Міністерством охорони здоров'я на 5 років про цей проект. Що ми його будемо продовжувати. Дасть Бог, війна не буде тривати ще 5 років. Я сподіваюся, ми її завершимо швидше. І нам потрібна Перемога! Щоб ми залишилися країною, залишилися нацією і бачили свою перспективу на майбутнє.
Звук ритму серця
Розкажіть, будь ласка, про те, як буде втілена ця ідея.
Ми запропонували під час хвилини мовчання включати звук ритму серця, яке б'ється. Це близько до медиків. Ми всі зараз шукаємо варіант, як правильно заповнити хвилину мовчання. Можливо, там має бути молитва або якісь слова, або мелодія. Нам треба шукати щось своє. Зараз під час хвилини мовчання ми просто мовчимо. Можливо, нам справді потрібен якийсь звук, який буде зворушувати. Сьогодні також звучать молитви в храмах, відбуватимуться молебні за тих, хто загинув. Дуже багато медиків загинули на екстреній допомозі. Можливо, будуть додані ще їхні звукові сигнали.
А цією ініціативою ми показуємо, як ми ставимося до своїх колег
Ще один символ, який зародився – це порожній халат. Це халати тих медиків, які не повернулися. І біля них сьогодні в лікарнях стоять лампадки та їхні імена. І також ми збираємо родини. Ми їх слухаємо, ми з ними говоримо, ми їх підтримуємо. Це – не формальний виклик для вручення нагороди чи подарунка. Це душевна історія, яка дає надію. Дає світло. Дає перспективу. Ми пропонуємо ці символи заради вшанування людей, які віддали своє життя. І ця наша ініціатива – це про майбутнє. Про те, що ми маємо пам'ятати, розуміти і ніколи нічим не поступатися, зазнавши такі жертви.
Також ми обговорюємо питання створення фонду для підтримки дітей загиблих медиків. Ця історія буде розвиватися. Наш проект – про українську державу і її майбутнє. Також ми створюємо сайт, на якому буде зібрана інформація про кожного загиблого медика. Буде книга Пам'яті. Представництва Ордену Святого Пантелеймона є уже в 20 країнах світу. І ми активно просуваємо українські ідеї, наші цінності в світі. А цією ініціативою ми показуємо, як ми ставимося до своїх колег.
