Мрія кожного, хто знімає кіно – почути овації глядачів після перегляду
Вийшов міжнародний трейлер нового документального фільму Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки". Це не розважальне кіно. Це кіно про війну. Це спільна робота режисера Мстислава Чернова і фотографа Associated Press Алекса Бабенка, котрі задокументували звільнення села Андріївка під Бахмутом в 2023 році. Це вже друга повнометражка Чернова. Перший фільм приніс митцю нагороду "Оскар" і зробив свій важливий внесок в інформаційну роботу. Я певен, що цей фільм не менш інформаційно важливий. Ви щойно повернулися з міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Ви презентували там свій фільм?
Оскільки прем'єра фільму відбулася на американському кінофестивалі "Санденс", ми не могли брати участь в основному конкурсі, адже в конкурсі представлені тільки прем'єри. Ми були в іншій категорії і змагалися тільки за приз глядацьких симпатій. І продовжуємо змагатися, бо фестиваль ще триває. Цей фестиваль – вкрай важливий для Європи. Тому ми дуже вдячні за те, що у нас є можливість показати фільм там. Нам було дуже цікаво подивитися, як сприйматиме фільм чеська публіка. До того я мав досвід сприйняття фільму в Данії і США, але Чехія набагато ближча до нас, і нам було вкрай важливо, як чехи сприймають контекст війни.
Наш глядач інший, бо в Україні війна торкнулася кожного
Нам теж цікаво про це почути. Чи відчутна різниця у сприйнятті фільму заокеанською аудиторією і фактично нашими сусідами?
Напевно, це мрія кожного, хто знімає кіно – почути овації глядачів після перегляду. Поки що так виходило, що на всіх показах, де я був, і в США, і в Данії, і в Чехії вони були. Також у нас була прем'єра фільму в Україні на фестивалі "Докудейз". І це було абсолютно по-особливому. Тому що різниця між українським глядачем і закордонним дуже велика. Бо у нас війна торкнулася кожного. І українські глядачі гостріше відчувають цей біль. Вони більше розуміють, через що проходять військові для того, щоб тримати наші кордони. Іноземний глядач реагує більш стримано, і це, як на мене, цілком нормально і зрозуміло.
Для багатьох глядачів було шоком бачити війну з перших вуст
Якщо говорити про різницю в закордонній аудиторії, то найбільш активно реагували в Данії. Мені здається, що це через те, що Данія дуже підтримує Україну. Там на центральній площі майорить український прапор, країна віддала всі F-16, які мала. Зі свого журналістського досвіду я бачу велику присутність данських медіа в Україні. І ця підтримка безумовно впливає на публіку. Але в кожній країні прийом був теплий. Для нас було важливо бачити, що люди починають краще розуміти, якою війна є насправді. В фільмі ми використовуємо багато кадрів про військових, які були зняті військовими безпосередньо під час штурмів в боях перед Андріївкою і в самій Андріївці. І для багатьох глядачів було шоком бачити війну з перших вуст.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей фільм, зокрема, про його подальшу долю. Чи буде він представлений в прокаті?
З 28 серпня починається прокат цього фільму в кінотеатрах України. Він буде представлений в усіх великих містах і багатьох невеликих. Я думаю, що його зможе побачити кожен охочий. Ближче до прем'єри в серпні у нас буде анонс самої прем'єри в Києві, і після цього фільм буде в прокаті. Я сподіваюся, якомога довше.
Спочатку це була журналістська робота для Аssociated Рress
Почнімо розмову про фільм з ідеї: як вона з'явилася, як ухвалилося рішення, чому саме Андріївка? Адже як журналіст, який сам часто бував на сході, я розумію, що ти можеш щось планувати про поїздку в зону бойових дій, але ніколи не знаєш, як все буде, що і де ексклюзивне ти знайдеш. Це весь час пошук, лотерея, удача. Як все відбувалося у вас?
Ви все правильно кажете. В таких подорожах вкрай важко щось спланувати. Ми не думали, що зробимо фільм про цю операцію. В той час ми працювали над завданням для Аssociated Рress, ми висвітлювали для новин контрнаступ.
Тобто спочатку це була звичайна робота?
Так. Спочатку це була звичайна робота. Я познайомився з хлопцями з Третьої Штурмової Бригади дещо раніше, десь в червні. І почав їх активно фотографувати, я фактично покроково знімав їхній контрнаступ. Починаючи з березня-квітня, вони поступово відвойовували землю. Андріївка була першим населеним пунктом і крайньою точкою всієї літньої операції. Так вийшло, що ми опинилися в правильний час в правильному місці. Десь за місяць разом з Мстиславом ми почали знімати роботу бригади. І на той момент ще не було розуміння, що це буде фільм. Це і далі було нашою роботою з висвітлення війни для Аssociated Рress.
Фільм розповідає історію одного дня
Але в процесі історії, в процесі розвитку подій з'являлося розуміння, що ми і надалі маємо бути тут, бо вкрай важливо все це задокументувати. І в якийсь момент Мстислав зрозумів, щось всього цього може вийти фільм. А далі був дуже важливий момент, коли ми змогли потрапити в село. І фільм розповідає, з іншими фрагментами, історію про один день, коли ми опиняємося в Андріївці. Все це стало можливим через збіг обставин, дуже якісну роботу Третьої штурмової бригади, якій ми дуже довіряли. І потім ще понад рік, приблизно півтора роки, ми знімали додатковий матеріал і вже збирали фільм по фрагментах, робили його цілісним.
Нам пощастило пройти з ними їхню місію
Працюючи в зоні бойових дій, ти ніколи не знаєш, коли і куди прилетить. І в принципі, жоден військовий не може гарантувати стовідсоткову безпеку. Більше того, мені здається, що іноді з нами, журналістами, кінематографістами, вони навіть більше ризикують. Тобто працюючи в зоні бойових дій, ти мусиш усвідомлювати, що є певна межа, за яку переходити не варто, бо це надто небезпечно. Можливо, і військові заради реклами своєї бригади, йдуть на ризик для того, щоб більше вдалося зняти і згодом показати?
Я вас розчарую. В фільмі ми працюємо разом з Третьою штурмовою бригадою, поки вони змінюють позиції, поки вони виконують свою постійну роботу. Конкретно заради нас вони нічого не робили. Додаткового ризику за рахунок нас там не було. Єдиний ризик полягав в тому, що військовий, котрий був біля нас, переміщався не наодинці, а в трійці. Але загалом вони не робили заради нас нічого, щоб, зокрема, нам щось показати. Просто у нас вийшло до них приєднатися і разом з ними пройти їхню місію. І повернутися.
Як загалом вдавалося працювати із відчуттям ризику?
Я висвітлюю велику війну з її початку. І на момент зйомок в Андріївці я вже зняв багато Бахмута, в якому був до березня 2023 року. Тобто у мене був певний досвід доволі ризикових операцій. Для мене важлива глибинна мотивація: чи буду я задоволений своєю роботою, якщо, приміром, сьогоднішній день буде останнім. Тобто ризик померти завжди є, і він нині в Україні всюди. Зараз в Києві прильоти кожен тиждень, і у нас у всіх є ризик померти. Питання в тому, чим ти займаєшся під час війни. Звичайно, немає сенсу ризикувати додатково. Це дуже тонка межа, коли ти перестаєш відчувати, що цей ризик зайвий і не потрібний. І він справді може закінчити для тебе все.
Ніхто за тобою туди не пришле таксі і не забере тебе звідти
Але у випадку Андріївки я сказав про довіру до військових, бо, мені здається, що довіра до людей, з якими ти там – це найважливіше. Тому що справді, ніхто не застрахований, і завжди може прилетіти. Але коли ти розумієш, що після прильоту я стану 300, людина поряд надасть мені кваліфіковану допомогу, це надає набагато більшу віру в те, що все буде добре. В Андріївку ми змогли зайти і вийти неушкодженими. Наш головний герой Федя постійно повторював, що він тримає Бога за бороду. Саме з ним ми провели більшу частину того дня. Насправді були такі моменти, коли ми заходили в укриття, і починався обстріл. А поки ми туди йшли, все було добре. Можливо це удача, щасливий збіг обставин. Поки ти йдеш, питання, чи йти туди, не виникає. Найстрашніший момент, коли ти їдеш в бронетранспорті на позиції, а коли ти вже вийшов, у тебе одна дорога. Ніхто за тобою туди не пришле таксі і не забере тебе звідти.
Чим відрізняється робота над фільмом від польової журналістики?
Насамперед, зв'язком з героями. І глибиною можливостей розповісти історію. Оскільки фільм знімався майже два роки, і в мої обов'язки входила комунікація з героями, то для мене це дуже персональна історія. Тому що з багатьма хлопцями я спілкуюся досі. Ми також продовжуємо спілкування з сім'ями загиблих під час операції. В цьому для мене і полягає ключова відмінність. Документальне кіно дозволяє більше розповісти про героїв і сфокусуватися на їхньому житті. Новинна журналістика, в якій я працюю – це про висвітлення подій і про матеріали в моменті.
За ці роки мій особистий погляд на військових не змінився
Як за роки роботи під час війни змінився ваш погляд на військових? Після того, як ви супроводжуєте їх не лише в бою, а й в побуті, на ротації? А ще хотілося почути трішки про героїв цієї стрічки.
За ці роки мій особистий погляд на військових не змінився. В 2022 році, коли почалася велика війна, дуже багато військових прийшли з цивільного життя. Це були звичайні люди, такі, як ми з вами, які обрали в той момент захищати країну. А щодо героїв, я б не хотів говорити спойлери. Але я з радістю розповім про Федю. Це командир роти 3-го армійського корпусу. Це наш центральний герой. Він також був цивільним перед початком великої війни. Коли ми з ним були в Андріївці, він був командиром взводу, зараз він вже командир роти. За цей час роботи над фільмом хлопці, з якими ми були в окопах на позиціях, продовжують розвиватися. За цим дуже класно спостерігати.
Моменти, які врізалися в пам'ять, на жаль, пов'язані з хлопцями, які загинули
Чи з'явилися у вас за час роботи над фільмом якісь особисті історії, які справили на вас дуже глибокі враження? Можливо, якийсь епізод чи момент зйомок живе найглибше в пам'яті?
Як я вже казав, фільм розповідає історію одного дня. І цей день є дуже великим флешбеком для мене. І через фільм я можу згадати його в найменших деталях. Із важливих спогадів є момент, коли ми сиділи в окопі з військовим, котрий вперше опинився на такому виході. Його позивний Шева, він вже загинув. Ми сидимо в окопі, я скручую йому самокрутку, ми разом куримо. Він підмічає, що самокрутки інші, ніж цигарки, які він курить. І каже, що коли повернеться з позиції, теж купить собі тютюн. Раніше ця людина була на абсолютно спокійній позиції в тилу, але добровольцем пішла в Третю штурмову бригаду. І він дуже соромився, коли його знімали чи фотографували. Знайомство з ним в той день для мене назавжди залишиться дуже приємним теплим спогадом, бо він неймовірно чиста людина. Моменти, які врізалися в пам'ять, на жаль, пов'язані з хлопцями, які загинули. Під час роботи над фільмом кілька людей, яких ми знімали, загинули в інших операціях. І це було доволі сильним ударом.
Світ на іншій півкулі повинен розуміти, через що нині проходить український народ
Як ти особисто змінився після досвіду роботи на війні? Як він тебе змінював і шліфував і як людину, і як журналіста?
Він точно впливає і залишається в пам'яті. Але важко робити аналіз, поки війна триває. Я намагаюся залишатися в тому ж настрої, в якому був, коли велика війна починалася. Боротьба триває, і я обрав роль документаліста. Моя задача – якомога повніше все задокументувати. Для того, щоб показати війну, наблизити до неї глядача і показати йому реальність такою, якою вона є, потрібно бути настільки близько до війни, наскільки це можливо. Важливо показувати війну так близько, як ми можемо її показати. Світ на нулі і світ за 20 км від нього – це два різні світи. І для того, щоб продовжувати розповідати історію цієї війни, для того, щоб світ продовжував за нею слідкувати, ми повинні її знімати. Для того щоб світ на іншій півкулі розумів, через що нині проходить український народ.
