Фото: пресслужба ТНМК
З багатьма артистами, з якими ми мали дуети, взагалі було б ідеально, якби ми їх не знали
Розкажи, як народилася ідея треку "Аплодуй"?
Це було десь рік тому. Фагот запропонував таку штуку. Ми створили чат, бо ніхто не бачив Krechet, вони тримають у секреті, хто це. Ось так у чаті й спілкувалися. Він запропонував якісь варіанти, і потім ми зупинилися на нарисі, який називався "Аплодуй", і я мав придумати, про що будуть наші куплети, адже в Krechet там така класична для хіп-хопу репрезентативна емоція, мовляв: давайте, всі мої, всі сюди. І треба було придумати, як, за можливості, органічно до того "приклеїтися", адже ми не репери, і алгоритми трохи інші. Тому я подумав, що якщо не знаєш, про що має бути пісня — пиши про любов. У цьому випадку — про любов до музики й про те відчуття меломана, коли ти не знаєш, про що пісня, але вона так тобі подобається, і період закоханості, коли ти слухаєш пісню по колу щодня. І я намагався це якось передати.
Що для тебе було найцікавішим у створенні цього треку?
Ми не так багато робили треків, які класично називаються G-funk, він був популярним на початку 90-х. Іноді ж синусоїдами все повертається. Тому для мене завданням було якось і сенс укласти, і реалізувати задуми, які я раніше не реалізував. Якщо з того щось вийшло й дійшло до слухача — значить, я молодець. Якщо не дійшло — значить, не дотягнув.
А як це — працювати з музикою з людиною, яку ти знаєш тільки через звук? Що це змінює?
Абсолютно нічого не змінює. З багатьма артистами, з якими ми мали дуети, а в нас їх понад 30, взагалі було б ідеально, якби ми їх не знали.
У цьому треку Krechet засемплував трек ВІА "Ватра" — "Як я спала на сені, на сені". Це композиція 1975 року. Коли ти вперше почув цей семпл, якою була твоя реакція?
Тут історія цікава, оскільки ми минулого року їздили з вертепними концертами по Європі, і був великий благодійний тур. І щоб, коли люди збиратимуться в залах або в церквах (це був вертеп, і нам давали в Європі церкви з гарною акустикою), прогрівалися, наш діджей ставив десь хвилин на 40 сет старого українського фанку. Ну й постійно, коли ти чуєш перед концертом, як воно лунає, починаєш уже щось у голові семплувати. Один із треків, які ми тоді слухали постійно перед концертами — з нього ми засемплували для пісні "По 50", а другий трек потім почули в Krechet і такі: а ми знаємо, звідки це. Тобто така хвиля зацікавленості в українській музиці 70-х не оминула і нас.
Не всі співали "І Лєнін такий молодий"
Це звучить не як іронія, а як повага до музики як до явища. Як ви знаходите цей баланс між щирістю та грайливістю?
Воно або передається в природний аудіоспосіб, або не передається. Ти хочеш провести якусь лінію, показати, що українська музика завжди була — в цьому завжди є і соціальне, і політичне підґрунтя. Ти показуєш: от воно було, воно звучало фірмово. Не всі співали "І Лєнін такий молодий". Тому в такий спосіб ти показуєш якусь звітність, ментальний зв'язок — що от, ми були завжди.
Трек "Аплодуй" — ніби короткий маніфест: "Неважливо, хто ти, якщо качає — аплодуй". Ну, це як на концерті ми кажемо: "Ми не бачимо ваших рук". Чи це щось від дитячого щастя — знаходити випадкову пісню і "зависати" в ній?
Так, це саме про те дитяче щастя. Я там і вкладав історію про те, як ми жили за 30 років до Shazam. Якісь сюжети накидав — коли ти не знаєш, що це, й просиш сусідку зробити гучніше, бо ти на вулиці, і лунає якась цікава пісня. Тобто захотілося пояснити, як ми жили.
Яка пісня чи трек у дитинстві перевернули тебе таким чином?
Ну, мабуть, Hard Day's Night — платівка The Beatles. Тато її слухав, і я її вже по мікронах вивчав.
У цій пісні в одному з куплетів є така фраза: "Музика щоразу робить навіть і мене красивим". І досі так буває, що музика змінює тебе?
Так, досі буває. Я іноді не можу втриматися й починаю пританцьовувати, коли в навушниках бігаю або йду вулицею. Люди думають, що я хворий. Я теж це вставляв. Іноді я не можу втриматися, коли чую щось нове, але дуже старе, і починаю на вулиці руками мотиляти, ніжками притоптувати. Бажано, щоб це відбувалося в темряві, щоб якомога менше людей зрозуміло, що я танцюю під час війни.
Це окрема метафора: "велика кухня, де ми всі інгредієнти". Якщо перенести цю ідею на українську музику зараз, що, на твій погляд, найсмачніше "готується" сьогодні?
Усі свіжі продукти — їх така кількість. Це як відкриття перших супермаркетів, коли ти ходив і бачив усе, що раніше бачив лише в кіно, а ось воно з'явилося на Оболоні. Так само й зараз багато "свіжих" артистів. Вони всі обирають такі імена, щоб мені було важко їх запам'ятовувати й розуміти, про що це. Такі загадки. Всі звучать сучасно, фірмово. Мені здається, якщо ми нарешті вийдемо з "транзитного сервера", коли музика ставала популярною через те, що якісь стилі з'являлися в москві, — діти звертатимуться до першоджерела і в такий спосіб просто не витрачатимуть час на "транзит". Молоді артисти чудово звучать, їх така кількість, що просто встигай лайкати.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
