Фото: пресслужба Atlas Festival
На четвертий рік війни всі втомилися, зборів дуже багато, тому ми мотивуємо всіх різними коштовними призами
Atlas Festival 2025 готували з урахуванням безпекових ризиків: команда передбачила ймовірність повітряних тривог, забезпечила роботу найбільшого в Україні сертифікованого укриття й перебудувала логістику так, щоб у разі небезпеки не зупиняти фестиваль повністю. Після торішнього фесту, що минув без повітряних тривог, цьогоріч організатори вперше реалізували підготовлену систему евакуації та роботи в умовах загрози з неба.
Дмитро Сидоренко: Минулого року пощастило, що взагалі в нас не було тривог. Цього року — це була перша така реальна історія. Трошечки неідеально все було відпрацьовано — у нас на вході були затори: люди як зайшли всередину, так і стали, і через це створили певний затор. Ми вже знайшли цьому рішення, і якщо, не дай Боже, знову будуть тривоги — ми вже розуміємо, як це робити правильно й, скажімо так, ідеально. Тобто перший краштест пройдений на "3 з плюсом" або "4 з мінусом", але далі буде на "5 з мінусом", "5 з плюсом".
Влад Яремчук: У якомусь сенсі — нарешті, в якомусь — на жаль, сталася наша перша повітряна тривога протягом фестивалю, адже минулого року в нас тривог не було. І з одного боку — це дуже добре, з іншого — нам важливо було отримати практичний досвід реалізації всієї тієї купи правил, усіх механізмів, які ми два роки тримали в теорії. І от нарешті мали практику й знаємо, як можна все зробити ще краще, швидше — і в цьому сенсі ми тепер тривогу боїмося не так сильно, адже ми вже нарешті мали з нею досвід і можемо зробити з хорошого — ідеальне.
Організувати подію — вже не головне. Справжній виклик — зібрати велику суму на ЗСУ, мотивувати людей і зробити благодійність дієвою. Команда фестивалю разом із Фондом "Повернись живим" створила кілька вірусних соціальних роликів на підтримку благодійного "Збору №13" — масштабної комунікаційної кампанії, що об’єднала культурну індустрію, медіа, громадськість і бізнес навколо спільної мети: зібрати 100 мільйонів гривень на дрони для ЗСУ та захист цивільного населення.
Дмитро Сидоренко: Саме організувати фестиваль — це не так важко, як може здаватися. Найважливіша частина тут — це дійсно благодійний складник. На четвертий рік війни зібрати гроші на армію, та ще й велику суму 100 мільйонів — це найважливіша наша мета. Ми від початку розуміли, що можуть бути різні обставини, і з різних причин фестиваль, як і минулого року, може й перенестися, і взагалі не відбутись. Але в першу чергу ми це робимо тому, що хочемо допомогти нашим військовим. Тому ми придумали й домовились з партнерами про розіграш машини та квартири, щоб люди донатили. Ми розуміємо, що на четвертий рік війни всі втомилися, зборів дуже багато, тому ми мотивуємо всіх різними коштовними призами.
Це дуже потужний збір від "Повернись живим". Зараз, особливо останні місяці, ми всі бачимо, що ворожих дронів усе більше й більше, і об'єми нереальні. А цей проєкт допомагає збивати дрони, тому зараз як ніколи актуально до нього долучитися, посилити його, щоб ми спокійніше спали вночі.
Щодо відеороликів — тут щирий низький уклін команді: Славі Кедру, Badstreet Boys, Курганам, Васі Байдаку, всім, хто робить ці неймовірні відео. Вони й минулого року нам дуже допомогли з тим першим відео, а зараз допомогли ще більше. У нас, слава Богу, було більше часу, щоб пропрацювати. І довге відео вийшло набагато довшим і більш пропрацьованим. Насправді ми тут просто дали ресурс, оплатили, залучили партнерів, а вони це все більшою мірою придумали. Ми, звісно, з креативом теж долучалися, але заслуга в першу чергу — їхня.
Ми любимо дивувати людей, любимо давати артистам можливість розкривати якісь свої амбіції, експериментувати, робити щось нове
Залучення міжнародних артистів під час війни — це десятки перемовин, безпекові ризики та складна логістика. Цього року до Києва вперше після початку повномасштабної війни приїхали The Rasmus. Як вдалося переконати їх виступити на фестивалі, який збирає кошти на дрони, автівки та технології для ЗСУ? Що було вирішальним у розмовах? І як відреагували самі музиканти — розповідають організатори.
Влад Яремчук: Стільки людей на Blockbuster Mall на Atlas Festival у воєнний час ще не було. Ми цим дуже втішені, й побачити це на практиці було дуже неочікувано — зрозуміти, скільки це насправді людей: повне поле, різні сцени… Також відбувся виступ The Rasmus — нашого закордонного хедлайнера цього року. Це було просто неймовірно! Величезна подяка самому гурту, а вони дуже дякують нам — для них це був досвід, який змінює життя. Виступ минув абсолютно феєрично, ми також мали з ними й автографсесію за донати. За день до цього гурт поїхав до ОХМАТДИТу, адже ми, Atlas Festival, Good Donations і ось The Rasmus, збирали, як і минулого року, на обладнання для цієї лікарні. Тому гурт також поїхав, щоб на власні очі побачити, які неймовірні речі там відбуваються, поспілкуватися з лікарями та підтримати самих дітей. Через повітряну тривогу гурт мусив ночувати в себе в готелі у шелтері, але попри все, попри втому, вони віддали себе сповна в кожній з історій, які були: і на пресконференції, і на виступі, і на автографах за донат. Тому — просто неймовірні враження.
В цілому, у залученні іноземних артистів ключовим було зрозуміти цей процес — виграти хоча б одного закордонного артиста. Цей шлях неймовірно довгий і складний. На це йдуть місяці й десятки діалогів з різними артистами. І причин, чому вони можуть відмовити, насправді дуже багато. Зрозуміло — це безпека і страх, але й логістика, і як це можна вписати в тур. І ще багато питань. Або просто хтось у родині боїться і не готовий відпускати артиста, чи хтось у команді не готовий. Тих причин дуже багато, це дуже серйозні перепони. І виходить так, що, умовно, з 50 перемовин ми можемо відсіятись до одного артиста, який пройде через всі ці челенджі. І зазвичай це артист, який не бере великий гонорар або взагалі готовий виступати безплатно — лише з покриттям усіх коштів. Таким чином ми мали Шарон ден Адель минулого року, цього року — це The Rasmus, гурт, який пройшов всі ці складні перемовини, наслухався про безпеку, про те, як все буде працювати, і сказав: "Ну, ми не можемо тут відмовити". Насправді було багато технічних питань, які гурт вирішував ще два тижні перед тим, як фінально сказати "так", але вони настільки загорілися ідеєю, що і ми зі свого боку, і вони здолали всі перешкоди, щоб це сталося. Це було варто — і для нас, і для них, і для всіх. І ті понад 50 перемовин теж були того варті, адже навіть один артист, який доїхав — це неймовірна подія. І вони тепер можуть розповідати своїй аудиторії зовсім по-іншому. Тепер це їхній особистий досвід, а не просто вибір підтримувати щось, що далеко від них.
Фото: пресслужба Atlas Festival
Фестиваль зібрав понад 100 артистів. Від популярних виконавців до андеграунд-сцени в укритті — з’явилося чимало сюрпризів і дебютів.
Влад Яремчук: У нас немає нічних сцен, ми не так сильно можемо розгорнутися по лайнапу, як це колись було на ВДНГ. Це впливає також і на лайнап, але ми намагаємося його тримати максимально цікавим, непередбачуваним, мати якомога більше жанрів, найулюбленіших артистів, яких всі люблять і які нам продають квитки, які стають хедлайнерами нашого Main Stage. Це і Бумбокс, і Артем Пивоваров, і Океан Ельзи. Але при цьому маємо також і дві безплатні сцени, де в нас молоді перспективні артисти, яких ми дуже хочемо відкрити ширшій аудиторії, і тому вони, зокрема, безплатні. Колись Atlas мав безплатний день — зараз це у форматі двох безоплатних сцен, доступних для всіх упродовж трьох днів. Класно, що є наша сцена-шелтер, яка не зупиняється грати навіть коли тривога, адже сцена вже в укритті — там у нас крутий український андеграунд. Тому в цілому намагаємось дивувати лайнапом, намагаємось, щоб велика його частина щороку змінювалася, щоб були улюблені, зрозумілі артисти, ті, яких давно на фестивалі не чули, чи ті, для яких це взагалі стало першим виступом такого масштабу. І хочеться сподіватися, що це їх надихне потім завойовувати більшу аудиторію, колись ми кликатимемо їх уже на більші сцени, а хтось взагалі доб'ється до Main Stage.
Було дуже багато особливих виступів. Наприклад, у неділю фестиваль на одній зі сцен відкривав "Вхід у змінному взутті" своїм першим виступом — навіть не знаю, за скільки років. Також був Yarmak, який закривав фестиваль і теж не виступав ще жодного разу повноцінно під час повномасштабного вторгнення, але загорілися ідеєю, захотіли підтримати нашу благодійну місію і створили теж нову програму — дуже багато провели репетицій, аби цей виступ на фестивалі став можливим. Також уперше виступила Monokate. Це Катя Павленко з Go_A, але тепер вже зі своїм сольним проєктом — і це був її перший повноцінний виступ із цим проєктом: зовсім інший склад музикантів, нова музика, яку ми з вами ще не чули. І таких речей на фестивалі дуже багато: ексклюзиви, сюрпризи. Ми любимо дивувати людей, любимо давати артистам можливість розкривати якісь свої амбіції, експериментувати, робити щось нове. І я думаю, що лайнап від цього стає набагато кращим, ніж він міг би бути.
Ми пожертвували нашим святом, будемо святкувати вже нормально якось після перемоги, а зараз весь фокус на допомозі
Цього року фестивалю виповнилось 10 років. Але організатори свідомо не робили акцент на святкуванні — фокус залишився на допомозі ЗСУ.
Дмитро Сидоренко: Ми майже про це не комунікуємо, тому що фокус на збір. Я розумію, якщо дуже багато комунікувати про наше 10-річчя, це все-таки зменшить ефективність збору. Тому ми пожертвували нашим святом, будемо святкувати вже нормально якось після перемоги, а зараз весь фокус на допомозі.
Я хотів би маленький флешбек зробити. Я починав з "Бумбоксом" разом ще до Atlas. Ось ми святкуємо 20 років "Бумбоксу" і 10 років Atlas. І ще концертна агенція PMK, яка у мене є, ми з Євгеном Красавцевим разом були, і якраз перші концерти робили ще навіть не "Бумбоксу", а гурту "Графіт" — це гурт Андрія Хливнюка ще до "Бумбоксу". Тому у нас таке ніби свято, але дійсно воно відійшло на другий план.
Фото: пресслужба Atlas Festival
Слоган Atlas — "Надихай, об’єднуй, допомагай" отримав у воєнний час нове, гостре значення. Організатори говорять про необхідність кожному бути дотичним до перемоги.
Дмитро Сидоренко: Наш слоган "Надихай, об'єднуй, допомагай" — він завжди таким був, просто в нього до війни були інші сенси. У нас завжди було об'єднання з іншими фестивалями, артистами, партнерами. Я завжди з першого фестивалю був за максимальні колаборації з усіма, з ким тільки можна, хто ціннісно нам підходить. Тобто, звісно, ми фільтрували людей за цінностями. Надихати — це само собою, а допомагати — цей сенс у нас був завжди. Наприклад, з першого фестивалю, з 2015 року, ще коли була АТО — це була все одно з 2014 року вже війна — ми безоплатно пускали і військових, яким було важко, і їхніх родин, і людей з інвалідністю. Також інклюзивна історія була максимальною з першого фестивалю. Ми завжди намагалися бути соціально активними, просто це була більше така гуманітарна, мабуть, частина. А зараз ми зрозуміли, що під час повномасштабного вторгнення стояти осторонь від військової історії не можна нікому, інакше наша країна просто перестане існувати. Всі мають у всіх сенсах мобілізуватися: хтось фізично, хтось по зборах, хтось по-іншому. Кожен має бути дотичним до допомоги в першу чергу армії. Без цього ми не переможемо, ми не виживаємо. Тому тут кожен має робити свій внесок.
Влад Яремчук: На мою думку, цей рік набагато складніший, ніж роки повномасштабної, які були до цього. І, мені здається, елемент, де ми всі зібралися разом, співаємо разом одні пісні, ми маємо стільки різних досвідів. Насправді ж фестиваль не тільки про лайнап. Кількість громадських організацій, бригад у нас в укритті розрослася у 2–3 рази. Там можна на один день повноцінно зависнути: вивчити такмед, щось дізнатися, політати на симуляторі FPV-дрона, здати тест і дізнатися, яка в тебе група крові. І от нам хочеться просто людям дати цей широкий простір, де вони на три дні, не забуваючи про те, що в нас відбувається — адже ми це завжди проговорюємо і всі розуміємо — цей фестиваль можливий лише завдяки нашим захисникам. Якби не вони, в нас би привілею проводити фестиваль у Києві не було. Він виборений кров'ю, і ми зі свого боку мусимо зробити все, тому маємо наш збір на 100 мільйонів. Хочеться просто, щоб у людей стало більше сил, і щоб ми мали сили йти далі й боротися. Адже зараз, мені здається, це потрібно більше, ніж будь-коли.
Донатити — це обов’язкова історія
Дмитро Сидоренко: Донатити — це обов’язкова історія, але навіть якщо ви просто купили квиток, ви все одно цим опосередковано допомогли. Тому що ми самі, як фестиваль, донатимо не один мільйон гривень, оплачуємо всі благодійні ролики, зарплати людей, які цим усім займаються. У нас два бари, виторг з яких на 100% йде на благодійність. Увесь мерч, який ми друкуємо, на 100% йде на благодійність, плюс багато тисяч безоплатних квитків людям, які так чи інакше потребують цієї допомоги. Тому навіть купуючи квиток, ви вже допомогли. А тим, у кого є можливість ще й задонатити, — окрема й щира подяка, тому що це теж посилює наші позиції перед ворогом. Тому в першу чергу давайте допомагати — останнє слово нашого слогана.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
