Гоня
.jpg)
Гоня / Скріншот відео Радіо Промінь
Гоня: "Коли люди брешуть у своїх треках, мені це не дуже подобається"
Привіт тобі! Яке запитання від журналістів, що тобі найчастіше ставлять, бісить тебе найбільше?
Гоня: Хто такий Гоня.
І ти завжди відповідаєш однаково?
Гоня: Ні, що я граю в різних гуртах, можу бути Паліндромом, можу бути OTOY, як коли.
Твоя улюблена відповідь на це запитання?
Гоня: Іди на***.
Якби всі твої пісні грали на Радіо Промінь, яку одну з них ти б хотів, щоб прибрали з ротації, і чому?
Гоня: Не хотів би, щоб прибирали з ротації. Хіба, якщо суперстарі, які ми колись-колись писали, то є пісня, не пам'ятаю, як вона називається, коротше, вона мені не подобається. А всі решта — клас, слухайте Гоню! І не питайте, хто такий Гоня.
А чому саме та пісня?
Гоня: Бо я був малий і не вмів читати, і я там мимо біта х****.
Але біт нормальний?
Гоня: Біт нормальний, його робив Паліндром.
Хто перший репер, якого ти почув і подумав, і я зможу?
Гоня: Емінем.
Ти пам'ятаєш, як це відбулось? Якщо є історія, розкажи її.
Гоня: Я щось там робив, якісь уроки, в мене було якесь нецифрове телебачення, ми в сусідів крали мережу, і був канал такий Enter Music. І там був його трек, де він з даху падає, я не пам'ятаю, "The Way I Am". Я повертаюсь і думаю, що це таке? Це не реп, це якийсь рокєшнік, щось дуже непонятне. Я віддивився цей кліп, послухав до кінця, дочекався, поки напишуть, хто це, і пішов шукати диски, касети. Й такий, я теж так хочу!
Скільки тобі було приблизно?
Гоня: Дванадцять, десять, не пам'ятаю, може, вісім.
А свій перший текст ти в якому віці написав?
Гоня: Дванадцять-тринадцять років.
Одразу під Емінема?
Гоня: Ні. В мене якісь мікстейпи були на касетах, і там в кінці дуже багато біта лишалось, може, по півхвилини. І я ставив касету (в мене був бумбокс Sony, класний, до речі, там можна було записувати на диск) і різав тільки оці кусочки, записував тільки кінцівку, залупляв її, і все. Ну не так залупляв, це лупами називають.
А що краще, панч чи правдиве зізнання?
Гоня: Панч у правдивому зізнанні.
Приклад?
Гоня: Треба сісти написати.
Можливо, вже з написаного?
Гоня: Та багато написаних зізнань із панчами. Слухайте Гоню і знайдіть панчі з правдивими зізнаннями!
Тебе не бентежить, що тебе знають за одним текстом, саме про "я громадянин суверенної держави"?
Гоня: Ні, не бісить, бо всі думають, що це Лебіга написав або Кузьма Скрябін. Я бачив якось уривочок інтерв'ю, якась журналістка брала інтерв'ю в Карася, і вона каже: "Як казав класик, царство йому небесне, покійний Кузьма, "я громадянин суверенної держави"".
З яким відчуттям ти живеш, коли бачиш цитати зі своєї пісні на картонках під час мітингів, коли звертаються до влади з серйозною критикою?
Гоня: Я перестаю вірити в випадковості і думаю, що, блін, люди починають думати, думають так само, як я. Це, типу, важливо. Багато людей проговорювали цю думку в себе в голові і просто не могли її сформулювати. А в мене, напевно, вийшло це зробити.
Ти зараз живеш з відчуттям, що ти громадянин суверенної держави і що з тебе тільки що поржали?
Гоня: Кожен день.
Нічого не змінилось?
Гоня: Ні.
Звучало печально, але чесно. Ми ж за чесність. Які слова в репі вважаєш забороненими не через цензуру, а якраз через совість?
Гоня: Брехню. Коли люди брешуть у своїх треках, мені це не дуже подобається. Можна щось прикрасити, але щоб повністю видумувати… Хіба що це якісь сторітелінги, видумана історія, як аудіокнижка або просто якась художня двіжуха.
Можеш пояснити, що означає брехня в артиста?
Гоня: Давай на реперах подивимось, коли йому 16-15 років, а він читає про сук, про тачки, бабки, наркотики, потім просить у мами на таксі пару гривень і десь там з кентами купує якесь півко, бо їм не продають нічого міцнішого за безалкогольне пиво, і от вони в треках читають таку фігню.
Якби фестиваль був містом, ти ким би в ньому був: мером, барбером, поліцейським? Яка це була б роль, статус?
Гоня: Барбером я вже є. Мером занадто велика відповідальність. Тому я навіть не знаю, оператором FPV-дрона.
Тобто ти одразу уявляєш, що це місто у війні?
Гоня: А чим погані навички пілота FPV-дрона? Його ж можна приміняти і в цивільному житті.
Ти багато говориш про чесність у репі, а як виглядає брехня у трьох тактах?
Гоня: Не знаю, що таке "три такти", я за безтактність. Я просто чотири такти завжди маю, це квадрат і це реп.
Тобі взагалі притаманно фрістайлити?
Гоня: Так, коли ми накурюємось, можем фрістайлити.
Тобто зараз немає сенсу пробувати з тебе витиснути якийсь один парт про "Faine Misto"?
Гоня: Можна, але це буде дуже вс*ато.
"Йо, я прийшов на "Faine Misto" і забув всі слова,
але потім мене хтось підтримує, я вже таке десь казав.
Треба попадати в біт, але я мажу мимо,
тому налийте мені, будь ласка, це прекрасне пиво".
Раунд.
Гоня: Drop the mike.
Ні, дорого, не можна так робити.
Даніела Заюшкіна ("Vivienne Mort")
Лідерка інді-рок-гурту "Vivienne Mort" Даніела Заюшкіна / Скріншот відео Радіо Промінь
Даніела Заюшкіна: "Не хочеться вганяти в рамки мою аудиторію, тому що це люди, які люблять чесність, які люблять почуватись відверто, чесно, щиро і не погоджуються на менше"
Даніело, привіт! Яке запитання журналістів тобі набридло найбільше?
Даніела Заюшкіна: Мені здається, з роками вже зникла якась моя негативна реакція на запитання від журналістів. Тому що чим старшою я ставала, тим більше я брала відповідальність за події в своєму житті на саму себе. Навіщо мені злитись на дощ, який падає? Він мусить. І журналіст мусить питати те, що він придумав. Я не можу на нього злитись, що він щось не те запитав. Я, зі свого боку, можу відповісти так, щоб ми подружились і розмова вилилась у щось цікавіше, ніж питання по списку.
Але з такого найбанальнішого? Ми сьогодні спілкувались із Павлом Гоцом із NAZVA, і він такий: "творчі плани, звісно ж".
Даніела Заюшкіна: Про творчі плани мене взагалі не бісить. Є люди, в них творчі плани. Якщо вони є, ти або вирішуєш розповісти, або тримаєш їх в секреті, або не хочеш розповідати, якщо не впевнений, що виконаєш. Щось таке.
А який стан складніший для виступу: екзистенційна криза чи виступ у 30-градусну спеку?
Даніела Заюшкіна: Я дуже люблю такі питання в форматі бліцу, коли тобі треба вибрати щось одне. Ми пам'ятаємо, для чого ми виходимо, а ми виходимо, щоб дати людям те, що задумали, що вони потребують, тобто заради чого все. Заради того, щоб те, що ти вмієш, подарувати в найкращому вигляді. І я думаю, що в спеку не така проблема це зробити, ніж коли в тебе немає енергії на себе, а не те, щоб підтримувати своїх людей. Тому в спеку легше.
Який взагалі вигляд має ідеальний момент для написання пісні?
Даніела Заюшкіна: Нема такого. Можна написати і десь у дорозі, і на диктофон наспівати, і встати вночі, коли ти мусив спати, а тобі пісня прийшла, — й ти встав і щось записуєш. Думаю, основне — це не дуже занурюватись у щось надто прозаїчне, надто побутове, щоб це не вбивало, не засмічувало канал, через який ти все приймаєш. А він тебе знайде, де завгодно, якщо ти з ним на зв'язку.
Якби пісні гурту можна було передавати тактильно, яка б це була текстура: шовк, можливо, наждачка чи туман?
Даніела Заюшкіна: Хотілося б вірити, що це котяча шорстка. Не сфінкс, не равлик, не тасманійський диявол, а пухнастий котик.
Як би ти могла описати свою аудиторію, якби це був ліс? Якою твариною або рослиною була б твоя аудиторія?
Даніела Заюшкіна: Не хочеться, напевно, вганяти в рамки мою аудиторію, тому що це люди, які люблять чесність, які люблять почуватись відверто, чесно, щиро і не погоджуються на менше. Я так їх відчуваю.
Павло Варениця ("Epolets")
.jpg)
Вокаліст рок-гурту "Epolets" Павло Варениця / Скріншот відео Радіо Промінь
Павло Варениця: "Я і є той герой, який додзвонився до психологічного центру "Гармонія хаосу""
Привіт! Ми розпочали розмову поза зйомкою з того, що ти не любиш давати інтерв'ю.
Павло Варениця: Просто ненавиджу.
Але чому?
Павло Варениця: Я люблю спілкуватись десь на кухні, знаєте, спокійно, в атмосфері зосередженості. Не знаю, але коли я даю інтерв'ю, мені дуже складно зосередитись.
З усіх запитань, які тобі ставлять журналісти, яке бісить найбільше, або ти вже просто втомився відповідати на одне й те саме, тому що це завжди якась банальна річ?
Павло Варениця: Там все стандартно: назва гурту й про що пісня "Зраджуй". Це два питання, які мене харять максимально.
Гаразд. То що з назвою гурту і про що пісня "Зраджуй"?
Павло Варениця: Гурт називається Metallica. А пісня "Зраджуй" — це перекладена пісня "Nothing Else Matters". [Сміється — ред.]
Якби ваш сет сьогодні був стравою, що б це було?
Павло Варениця: Смажені кальмари з цибулею, бо я дуже люблю кальмари. Насправді будь-які смажені морепродукти.
Якби абсолютно всі пісні гурту "Epolets" грали на Радіо Промінь, яку з пісень ти б попросив прибрати?
Павло Варениця: "Зраджуй". Будь ласка, приберіть "Зраджуй", якщо вона є у вас в ефірі. [Сміється — ред.]
Чому?
Павло Варениця: Послухайте інші пісні. Поставте, будь ласка, "Спали ікони".
Якщо говорити про аудиторію гурту "Epolets", ти можеш сказати, що вона змінилась за роки вашої діяльності? Бо ти точно проходиш свої внутрішні й зовнішні трансформації, і ми це помічаємо кожного разу.
Павло Варениця: Люди на концертах постійно оновлюються, я це відчуваю, бачу по соцмережах. Коли гурту за 10 років, це нормально, що через гурт проходить декілька поколінь. Вони потім іноді приходять зі своїми дітьми, іноді ці діти приходять на концерти й кажуть, що моя мама ваша фанатка.
Тобі таке казали?
Павло Варениця: Так, мені це казали й мені це дуже лестить. Я сказав: "А чому ти без мами? І познайом зі своєю мамою".
Спеціально для наших глядачів, скільки тобі років?
[Не відповів — ред.]
Можна сказати, що гурт "Epolets" уже всього досягнув, чи для вас все ще існують виклики?
Павло Варениця: Мені здається, що конкретно гурт "Epolets" перестав займатися якимось досяганнями. Ми просто пишемо музику і зараз випустили альбом. ["Гармонія хаосу" — ред.] Я дуже щасливий, що в цьому році вдалось його зібрати. Сподіваюсь, наступний альбом принесе мені стільки ж задоволення, скільки й останній.
Особисто для тебе цей альбом чим особливий?
Павло Варениця: Він якраз про мої трансформації. Бо я і є той герой, який додзвонився до психологічного центру "Гармонія хаосу".
Що змінилося в психологічному стані?
Павло Варениця: Мені здається, що як і будь-яка людина, протягом всього життя я займаюсь тим, як зробити кращу версію себе. І здається, що з цим альбомом я прийняв більше, як колись мені здавалось, моїх недоліків, а зараз я зрозумів, що в якійсь мірі це навіть мої переваги.
Можемо сказати, про що конкретно ти говориш?
Павло Варениця: Та не знаю… Я дислексик [розлад читання — ред.], в мене ADHD [розлад дефіциту уваги й гіперактивності — ред.]. В мене багато, знаєте, таких, ну, це не діагноз, який поставлений конкретно лікарем, але це мої спостереження за собою.
Але ти звертався до спеціалістів?
Павло Варениця: Періодично я звертаюсь до спеціалістів. Та я ще не знайшов спеціаліста, який би став моїм постійним лікарем.
Ти реалізований? Ти сказав, що гурт "Epolets" вже не займається досяганнями, але чи можна сказати, що він такий, як ти прагнув? Чи, можливо, хотіли б більше аудиторії, більше прослуховувань?
Павло Варениця: Трохи більше аудиторії, напевно, хотів би, але мені зараз достатньо комфортно в тих клубах, в яких ми граємо. Я б не хотів, напевно, збирати більші (в Палаці спорту мені було б некомфортно). Чи реалізувались ми? Це можна буде сказати, коли я помру, типу, це ж шлях всього життя. Але в гурті "Epolets" я максимально реалізовуюсь.
Якщо говорити про фестивалі, наскільки ти їх любиш? Чому тобі подобаються виступи на "Faine Misto"? Чи навпаки, тобі більше до вподоби сольники?
Павло Варениця: Я фестивальна людина, я безмежно залежний від фестивалів. Із закриттям кордонів я лишився змоги їздити на закордонні фестивалі, це теж той досвід, якого мені зараз просто не вистачає. А "Faine Misto" і ряд київських фестивалів мені оцю порожнечу заповнюють. Я дуже люблю фестивалі, прям трушні фестивалі, і це не про розпусту, алкоголь і наркоманію. Це про традиції, які є в глибині кожного з нас. Бо фестиваль — це карнавал, який проходить у будь-якій країні і проводився в будь-які часи. Це не обов'язково про лайнап.
В тебе є фестивальні традиції?
Павло Варениця: Я продумую кожен образ на фестивалі. В мене з дружиною є традиції на фестивалі, певний чекпоінт, який ми маємо пройти.
Можна пару пунктів?
Павло Варениця: Там є, типу, поплакати на якомусь артисті, зайнятися сексом спонтанно. Бажано не на якомусь артисті, може з якимось артистом. [Сміється — ред.]
