Ілюстративне фото Укрінформ
Практика Європейського суду з прав людини
Думки щодо зареєстрованого законопроєкту – діаметрально протилежні. Ініціатори заявляють про захист прав людини, журналісти-розслідувачі – про потенційний тиск на медіа. Де істина?
Насправді законопроєкт і про те, і про інше одночасно, як це не дивно. Взагалі він змінює і розширює концепцію особистих прав людини, які визначені в Цивільному кодексі. Більшість з них закріплені в Конституції, значна частина міститься і в Цивільному кодексі. Оскільки Конституцію зараз змінювати проблематично, тому потрібно розширювати зміст прав людини, визначених в Цивільному кодексі. З одного боку, це правильно. Враховується практика Європейського суду з прав людини щодо сучасних підходів в Європейському Союзі тлумачення Європейської конвенції з прав людини і прав людини загалом: перелік прав і їхні межі.
Цифровий образ, захист від діпфеків, право на інформаційний спокій – нові права в новому законі
Додатково в законопроєкті визначаються ще цікаві нові права: право на цифровий образ, право на цифрову приватність, право на забуття, право на захист від діпфейків, право на інформаційний спокій. Проблема в тому, що в Європейському суді з прав людини ці права встановлювалися під час розгляду конкретних справ. Були дві сторони – обвинувачення і захисту. Суд знаходив певний баланс, і відповідно до цього визначав, які права є, і які ключові концепції входять до цих прав. Цікаво те, що законопроєкт враховує тільки одну сторону, яка визначає особисті права людини: право на приватне життя, на повагу до честі і гідності тощо. Це одна сторона конфлікту. Інша сторона – це медіа, розслідувачі, журналісти тощо, які представляють суспільний інтерес, які визначають, чому інформація має бути опублікована про людину, яка нібито порушує її права. Бо насправді ми не знаємо, порушені права чи ні. Це встановлює лише суд. По суті, законопроєкт просто нівелює цей баланс.
Законопроєкт нівелює баланс між сторонами конфлікту
Поглянемо на нього детальніше. Законопроєкт пропонує розширити зміст права на спростування недостовірної інформації та права на відповідь. І саме ця норма найбільше турбує журналістів-розслідувачів. Недостовірна інформація – це інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво. Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки провину особи не буде доведено у визначеному законодавством порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Презумпція невинуватості – це загальний термін, який суттєво деталізується у рішеннях Європейського Суду з прав людини. Самого посилання на цю презумпцію недостатньо для того, аби повністю визначити її суть і її зміст.
Будь-який матеріал, який містить фактаж, вже є підставою вважати, що можливо порушений принцип презумпції невинуватості
Пан Стефанчук на своїй сторінці у Фейсбуці писав, мовляв, вони закладали сенс, що посилання на презумпцію невинуватості означає, що інформація вважається недостовірною, якщо стверджується про однозначну винуватість особи. Насправді деталі трішки глибші, тому що презумпція невинуватості передбачає і створення враження у суспільства, яке читає цей матеріал про те, що особа винна. Тобто не обов'язкова наявність твердження про те, що особа винна. Але якщо, умовно, читач переконаний в чомусь, бо у нього складається таке враження, це вже, по суті, може означати, що презумпція невинуватості порушена. В результаті, будь-який матеріал, який містить якийсь фактаж, неважливо доведений чи не доведений, про те, наприклад, що особа приховує майно, статки, наводяться документи, які це підтверджують і робиться висновок про право говорити про кримінальне правопорушення, вже є підставою вважати, що можливо порушений оцей принцип презумпції невинуватості.
Моральна шкода і блокування інформації за враження, яке склалося у читачів
І особа може на підставі цього безпосередньо звертатися до суду для того, щоб визнати цю інформацію недостовірною. І сказати: дивіться, принцип широкий, медіа написало те і те, у читачів склалося певне враження. Отже, перед нами недостовірна інформація. І як наслідок, додаткові інструменти, які були розширені і визначені разом з цим правом на спростування недостовірної інформації – це моральна шкода, блокування інформації. Це може бути і підставно і безпідставно. Якщо ми говоримо про безпідставність, то це вже тиск на медіа. Це вже можливість різними судовими процесами перешкоджати законній діяльності медіа, наприклад, з висвітлення корупційних правопорушень або інших суспільно важливих тем. Це саме те, що я на початку розмови назвав знівельованим балансом. Якщо ми говоримо конкретно про спростування недостовірної інформації, воно здійснюється незалежно від вини особи.
Володимир Зеленчук. Фото зі сторінки Інституту масової інформації
Судовий позов за поширення матеріалів колег
Формулювання "незалежно від вини особи" означає – незалежно від того, чи сама особа мала намір поширити цю недостовірну інформацію. Наприклад, якесь медіа передрукувало матеріал, який підготувало інше медіа. Вини особи у тому, щоб поширити недостовірну інформацію, немає. Але судовий позов до неї може подаватися. Це може бути як судовий позов, так і заява про спростування. Щодо заяви про спростування. У нас існує Закон України "Про медіа", який чітко пояснює, як медіа має реагувати на цю заяву про спростування недостовірної інформації. Може й відмовити, особливо якщо йдеться про дослівне відтворення матеріалів, поширених іншим медіа. А в Цивільному кодексі у нас говориться про те, що незалежно від вини це спростування відбувається. Тобто бачимо вже певну суперечність.
Джерела, які не вважаються медіа
З іншого боку, така деталізація, яка міститься в Законі України "Про медіа" не стосується не медійних джерел, наприклад, поширених дописах у соціальних мережах чи на будь-яких веб-сайтах, які не вважаються медіа відповідно до Закону України "Про медіа". Яким чином їм реагувати? Де визначено порядок, яким чином вони мають реагувати на ці заяви? Тобто закон десь частково декларативний, в плані того, що не дає конкретних визначень, а передбачає розробку інших нормативних актів або внесення змін до інших законів, які б деталізували цей процес. З іншого боку, він містить певні норми, які досить суттєво розширюють можливості будь-яких осіб, незалежно від того, чи поширена щодо них достовірна чи недостовірна інформація. Це визначає тільки суд. Позовів до суду, спроб стягнути з медіа моральну шкоду може бути дуже багато. В результаті маємо таку ситуацію.
Процеси можуть розтягуватися на роки
Наша судова система готова до такої кількості позовів?
Якщо позовів буде багато, судова система не зможе впоратися належним чином. Але це проблема загальна. Вона вже існує. Значне навантаження на суди вже є. Проблема в тому, що ці процеси можуть надовго розтягуватися в часі. А це фінансові витрати. Деякі особи, щодо яких пишуть матеріали журналісти-розслідувачі, можуть дозволити собі вести судові процеси роками. Журналісти не можуть, тому що вони пишуть не про одну особу. Вони пишуть про багатьох. Вони виконують суспільно важливу місію. Проблема в тому, що для журналістів це буде надмірний тиск. І нині такого механізму, який би протидія процесам тиску на журналістів, немає. Він в розробці, але його немає. Будь-який закон має бути насамперед передбачуваним. Наслідки ухвалення цього закону нам невідомі. Однак журналісти-розслідувачі наголошують на тому, що наслідки будуть дуже негативними. І журналістика розслідування, як така, в Україні просто згасне.
Важливо не втрачати інтерес до цієї теми
Які механізми впливу, на вашу думку, існують для того, щоб закон в такій редакції не був ухвалений?
Зацікавленість громадськості, максимальне поширення. Ми розуміємо, що цей законопроект буде проходити доопрацювання. Народні депутати, які були ініціаторами цього законопроєкту, вже публікують у себе на сторінках дописи про те, що він потребує доопрацювання. Тому ця робота триватиме й надалі. Важливо просто не втрачати до неї інтерес. Щоб не було так, як трапилося із нещодавно ухваленим законом, який обмежує доступ до реєстрів. Резонанс відбувся взимку, всі говорили про те, що не можна його ухвалювати, люди не отримають доступ до реєстрів, в результаті, через пів року цей закон був ухвалений.
