Павло Гоц (NAZVA)
Павло Гоц / Скріншот відео Радіо Промінь
Павло Гоц: "Сцена для нас зараз рідкість. Тому що треба на сцену завжди відпрошуватись, писати заяви про відрядження, відпустки – це не так легко, як се здає. Для нас кожен день, коли ми на сцені – це свято"
Найгірше питання, яке тобі колись ставили журналісти?
Павло Гоц: "Які творчі плани?"
Так які?
Павло Гоц: Так і знав! Наступне питання має бути: "Чому така назва?". Це два найгірші питання, які ставлять. Які творчі плани? Їх немає, ми нічого не плануємо. Яка назва? Щоби була інакшою. Всьо!
Яке питання ти хотів би, щоб тобі поставили? Щоби на нього було цікаво відповідати?
Павло Гоц: "Яка твоя улюблена гра на PlayStation?"
То яка?
Павло Гоц: "Spiderman".
Якби Радіо Промінь транслювало тільки твої пісні, яку пісню ти попросив би ставити частіше?
Павло Гоц: Частіше? "Сігеле-мігеле", щоб всіх замахало ще більш.
Думаєш, ще недостатньо замахало?
Павло Гоц: Ні, звичайно, що ні (сміється). Там скільки в нас?... Тільки на Spotify декілька мільйонів. В сумі десь декілька десятків мільйонів – я думаю, що це замало.
Що зараз сцена для гурту NAZVA? Це місце, простір, це енергія – чи просто прийти і виступити?
Павло Гоц: Рідкість. Ну, це рідко. Тому що треба на сцену завжди відпрошуватись, писати заяви про відрядження, відпустки – це не так легко, як се здає. Тому це рідкість і унікальність. Для нас кожен день, коли ми на сцені – це свято. Ми такі типу: "Урааа! Можна щось поробити!".
Що гучніше у вашій творчості: звук, слово? Або навпаки – тиша після?
Павло Гоц: Так, найголосніше ми мовчимо. Ну, тобто, там, де ми мали би мовчати, ми зазвичай кричимо, бісимось і розносимо все. Я думаю, що то найгучніше.
Ми сьогодні на фестивалі. Що ти любиш найбфльше у цій атмосфері? Людей, фідбек аудиторії чи саме перебування на сцені?
Павло Гоц: Мені всьо подобається! Мені подобається, коли мене впізнають і фоткаються. Я питаюся в людей, чи вони не проти, що я з ними сфоткаюсь. Мені подобається, коли мене нафіг не впізнають і я можу чудити, що я хочу. Мені подобається, коли можна ходити де хочеш за сценою, перед сценою. Інколи тебе не пускають і ти вигадуєш усікі штуки-дрюки, щоб пролізти. Коли ти з собою протащив 50 грамів кока-коли втихаря, поки ніхто не знає – оце я люблю найбільше в фестивалях. Коли можна щось "поісполнять" – оце-от.
Скільки грамів ти сьогодні протащив кока-коли?
Павло Гоц: Та нуль, я тільки з поїзда, навіть нічого не з’їв ще. Це я теж люблю – поїсти піти.
Відчуваю, твій шлунковий сік вже бурлить…
Павло Гоц: Я зранку рідко снідаю, але оскільки сьогодні є шанс взяти і поснідати тут, на фестивалі, я буду потрошки зі всього хапати, рідкий хліб ще візьму, і з того фестиваль почнеться.
Якщо ваша музика це ліс, то хто слухач в цьому лісі?
Павло Гоц: Таке складне питання… Я вже відволікся, почав думати про їжу – і ти мене розводиш на філософію. Якщо наша музика це ліс, то хто слухач в цьому лісі? В цьому лісі? Тобто, хто слухає ліс? Та всі ті ж самі. В нас дуже нормальна публіка. Їм нормально нас слухати – і не слухати одночасно.
Ну, в лісі є тварини: вовк, ведмідь…
Павло Гоц: Це всьо наші слухачі: вовки, ведмеді, косулі, сови, ховрашки, равлики… хто там ще… дятли – то всьо наша публіка.
А якщо реально можна було якось персоніфікувати?
Павло Гоц: Якась одна тотемна тварина, хто наша публіка? Качкодзьоби і єноти. Чому? Бо… пояснення не буде, все, кінець! Мені просто подобаються качкодзьоби і єноти, кінець!
Ти знаєш, що ти схожий на качкодзьоба?
Павло Гоц: Я знаю, звичайно, що я схожий на качкодзьоба. Тому у мене така і публіка – всі свої.
Останнє й головне питання: які творчі плани?
Павло Гоц: В нас творчі плани дуже великі. Ми плануємо записати 72 альбоми по 4 години мінімум кожен. В цих альбомах ми будемо розповідати про буденність, як ми синкретизуємо її разом з реальністю і будемо розкривати все глибші і глибші екзистенційні теми. Це буде дуже цікаво слухачу. І ми обов’язково зможемо довго говорити про це на Радіо Промінь.
Юля Юріна
Юля Юріна / Скріншот відео Радіо Промінь
Юля Юріна: "Я не знаю, що таке стратегічно важлива людина! Я співаю, просуваю український фольклор і українську музику. Я вважаю, що цього має бути достатньо для того, щоби я була важливою людиною для України"
Запитання, які тобі ставлять журналісти, які бісять найбільше?
Юля Юріна: Про громадянство.
Що з громадянством?
Юля Юріна: Мінкульт, привіт! (сміється)
О, нове гасло. Я розумію, це болюча історія, це окрема тема. Але все-таки, поточний статус ми дізнаємось? Наразі нічого не змінилось?
Юля Юріна: Наразі пан Дмитро Гурін має дати депутатський запит на Міністерство культури, щоб вони зробили подання на Президента – для того щоб відзначити, що я є … зараз згадаю, як це сказати … стратегічно важлива для України людина.
Ти знаєш, які пункти стратегічно важливої людини в цій країні?
Юля Юріна: Я написала 9 листів-посилань з моєю творчою діяльністю. Тільки співочою, починаючи з 2016 року. Про всі свої фольклорні діяльності, про музичні виступи, інтерв’ю і так далі – напевно, це і є моя якась … не знаю, що таке стратегічно важлива людина! Я співаю, просуваю український фольклор і українську музику. Я вважаю, що цього має бути достатньо для того, щоби я була важливою людиною для України. Людиною, яка просуває українську творчість і музику.
Щоб закрити зараз цю тему – як ти вважаєш, потрібно було би, можливо, спростити цей процес для таких людей, як ти? Я маю на увазі отримання громадянства.
Юля Юріна: Ні! Я не вважаю! Я вважаю, що кожна людина має пройти поліграф, кожна людина має пройти тести, кожна людина має пройти певні співбесіди, для того щоби довести, чи норм все чи не норм. Бо були нюанси. Тому я відповідаю тільки за себе, за те, яка я людина, за свої вчинки і за те, що я роблю. Бо в країні війна і дуже багато може бути ДРГ, дуже багато може бути людей, які якимось чином можуть нашкодити країні. Тому я розумію всю складність цього питання і вже змирилася. Я тут живу, працюю, вчасно сплачую податки (не забувайте заплатити за квартал, він нещодавно закінчився). Тому… ну, бюрократія це вже моя подружка. Я з нею вже така: нормас!
Ти не думала зробити, можливо, окремий концептуальний альбом?
Юля Юріна: В мене є пісня (співає).
Про пісні. Якби твої пісні – і винятково вони – грали на Радіо Промінь, яку з них ти попросила би прибрати з ротації? І чому?
Юля Юріна: Прибрати з ротації я не попросила би – в мене всі прекрасні пісні! Немає такої, щоб не грала.
Немає відчуття крінжу за щось із творчості?
Юля Юріна: Ти про що саме? На що ти натякаєш?
Ні, ну все одно, знаєш, це дуже проста історія. Коли ти займаєшся творчістю, потім, через 10 років ти дивишся на свій перший доробок і така: "Еее, не знаю". Я кажу про багатьох різних артистів, це не лише питання до тебе. Немає такого?
Юля Юріна: Ну, дивись. Ти коли дивишся свої дитячі фотки, де ти птєнчик 14-річний – тобі як?
Крінжово дуже (сміється).
Юля Юріна: Ну от. Просто життя артиста – це щоденник, який знімається весь цей період. Як ти думаєш, Деніел Редкліф дивиться першого Гаррі Поттера і такий: "Ой, жах!". Ну, типу, ми всі зростаємо. Для того, щоб не крінжувати з першої твоєї творчої діяльності, треба дивитись на останню творчу діяльність. Це мій шлях. Як я можу себе засирати? Якщо б я не робила якусь крінжу попереду, то я би не дійшла до того, що я роблю зараз. Тому, весь творчий шлях просто фіксується на відео, на фото, на аудіо – і він існує. Але ти продовжуєш щось робити, розвиватися, і твій наступний етап стає більш кльовим. Просто треба порівнювати і дивитись: "Ммм, прикольно, мала! Виросла!".
А зараз який етап?
Юля Юріна: Зараз розквіт, новий альбом "Краля". В мене нещодавно було, я три дні не виходила з дому, ридала, народжувала нові пісні, зробила чотири нові проєкти і така: "Ну, тепер треба їх доробити і встигнути випустити їх до кінця цього року".
А чому до кінця цього року? Чому такі дедлайни?
Юля Юріна: До це етап, розумієш? Бо я ж не такий артист, який робить музику для того, щоби потім отримати. Я роблю музику, бо це відображення мого життя і відображення мого певного періоду в цьому часовому просторі. Наприклад, в мене щось сталося в житті, і я така: "Напишу пісню! Напишу дві пісні". І це треба випустити прямо зараз, бо через кілька місяців це вже може бути неактуальним для мене.
Який кадр з твого виступу і взагалі з перебування на "Файному місті" ти хотіла би закарбувати в себе у пам’яті назавжди?
Юля Юріна: В мене є з позаминулого року – там, де я виступала ще не на головній сцені, а на light-сцені, в мене отут було і одруження, і видача паспортів, і там була така табличка: "Видача паспортів". І я сумна така сиджу – без паспорта. Оце закарбувалося на все життя.
А можливо, щось зі сказаного фанатами ти пам’ятаєш? Якийсь найнеочевидніший для тебе фідбек?
Юля Юріна: Найнеочевидніший? Блін, такого не пам’ятаю. Мені дуже часто кажуть, що в період розлучень, в період розтавань альбом "Рефлексія" і "Дім брехливих дзеркал" дуже допомагають людям вивозити життя… Не знаю, що ще таке… Та не знаю, всі фідбеки якісь корисні і такі, що роблять мені приємно. А я радію, що моя музика робить комусь приємно.
Ти зараз конкуруєш з кимось – внутрішньо, зовнішньо? Ти відчуваєш, що з’явилося багато гравців на українській музичній сцені?
Юля Юріна: Я радію, навпаки. Ну, дивись. Коли я була ще в підлітковому періоді – десь там до 25-27 років, – в мене тоді було ще таке, що хтось з’являється і ти такий: "Я тебе переможу, я хочу бути кращим ніж ти!". Це було моєю рушійною силою. А зараз такий період часу, що нам треба, щоб українського контенту було набагато більше, ніж воно є. І чим більше на ринку гравців, чим більше артистів, тим більше йде розвиток. Бо ця негласна конкуренція породжує якісь сили в тобі. Я дуже багато ходжу дивитися концерти – прям овербагато. І я приходжу на концерт і дивлюся: "Ага, в них отак світло зробили. А вони отак звук зробили. Тут ось такий розвиток. А тут треба доробити. Тут погано. Тут добре". І потім я транслюю на себе, що мені треба доробити, щоб моє шоу було "вау", щоб моя музика була "вау". Здається, зараз треба не конкурувати, а колаборуватися – і це дасть набагато більший фідбек і плюс, ніж коли ти будеш всіх говнить.
Да, в нас є окремий чатік, де хтось видає крінжу, і ми потім такі "ахаха!". Але хто цього не робить? – киньте камінь в мене.
Чи часто в тебе зараз щось запитують про Івана Дорна?
Юля Юріна: До речі, ні! Взагалі забули. Взагалі забули, хто це.
А ти?
Юля Юріна: Теж. (сміється)
А якщо серйозно, ви підтримували якийсь зв’язок після…
Юля Юріна: Ні. Ми перестали спілкуватися наприкінці 2022 року. Чи 2023-го. Тому я не знаю, що у нього там. А! Нещодавно я побачила, що він зробив якийсь лейбл. Я ж була підписана на Майстерню, і виявилось так, що я підписана тепер на новий лейбл – і я швиденько від нього відписалась (сміється).
А як ти так лишилась?..
Юля Юріна: Ну дивись, в інстаграмі ти підписаний на Майстерню. Ну підписався і забувся. А вони потім взяли й перейменували цей акаунт в якийсь інший акаунт і там якась нова двіжуха відбувається. Але я не люблю весь цей двіж, який за кордоном, тому і відписалася, бо я тут зі своїми людьми.
Альберт Цукренко (Хамерман Знищує Віруси)
Альберт Цукренко / Скріншот відео Радіо Промінь
Альберт Цукренко: "Ми стали популярними вже після того, як Нацкомісія з моралі загнулася. Вони про нас не встигли дізнатися, на щастя"
Яке з запитань, які ставлять журналісти, тебе бісить найбільше?
Альберт Цукренко: Ну, звісно – "Чому Хамерман знищує віруси?"
А "творчі плани"?
Альберт Цукренко: Це вже люди вивчили, що не можна питати. Хіба що в дуже-дуже маленьких містах, в провінційних газетках. Але загалом – "Чому Хамерман знищує віруси?".
Якщо би всі пісні ХЗВ, і лише вони, грали на Радіо Промінь, яку з пісень ти хотів би, щоби прибрали з ротації – і чому?
Альберт Цукренко: Я думаю, що "Мені набридли п**си" – для Радіо Промінь це було би занадто. І решта всіх пісень теж. "Е**ся хочеться як вовку", "Хто не ї**ся, той не живе" – ну і так далі.
Гаразд, зараховано. Чи можна вважати ваші тіла вже окремою формою мистецтва?
Альберт Цукренко: Абсолютно. Бо вони є таким холстом, на якому відбуваються найактуальніші події.
Холсти бувають різні. Це який?
Альберт Цукренко: Один такий м’язистий, другий трошки пузатенький.
Це рівновага Всесвіту?
Альберт Цукренко: Ну, так, Вова хотів би, що я на його тлі виглядав менш ефектно, тому я відпустив пузо.
Ви коли-небудь отримували штраф від Нацкомісії з моралі?
Альберт Цукренко: Ні, ми стали популярними після того, як ця комісія загнулася. Вони про нас не встигли дізнатися, на щастя.
Взагалі, чи були у вас якісь заборони і які саме? Стосовно ваших виступів. Бо точно ж була ця історія – і, здається, не в одному з міст?
Альберт Цукренко: Так-так. Ну, нас не те що забороняють – просто закривають фестивалі зазвичай.
Тому сьогодні ви на Faine Misto?
Альберт Цукренко: Сьогодні ми на останньому Faine Misto (сміється).
Faine Misto-2025: побачимось ніколи. Нове гасло. Добре, чи є у вас план Б, якщо хтось із глядачів прийде більш роздягненим, ніж ви?
Альберт Цукренко: Такого ще жодного разу не було. На жаль. Ми дуже хочемо, ми постійно кажемо зі сцени, що давайте, роздягайтеся. Ну, буває. Але загалом ні. Тому люди й ходять, що ми не такі як всі.
А який з елементів одягу найчастіше опиняється у вас на сцені – якщо так буває?
Альберт Цукренко: Трусики, звісно. Жіночі трусики. Це приємно.
На дотик?
Альберт Цукренко: Ні, просто сам факт, що ми 30 років на сцені і нам досі кидають трусики.
Що було раніше: перформанс чи бажання його зробити?
Альберт Цукренко: Спочатку був перформанс, а потім ми зрозуміли, що це треба показувати на сцені.
Можливо, ти пам’ятаєш, як саме це було вперше? Я кажу саме про той перший перформанс.
Альберт Цукренко: Це були спочатку якісь репетиції в туалеті кінотеатру "Дружба" в Сумах. Люди, які це бачили, сказали, що це треба показувати. Я не можу переказати просто, правда – вас закриють, як і Faine Misto.
В якому віці найкраще починати слухати ХЗВ: в 16 чи після 30-ти? Або інші варіанти?
Альберт Цукренко: Я думаю, що раніше – десь після шести уже нормально.
Тобто, вже з садочка можна дітей?..
Альберт Цукренко: Так, так. На концерти до нас ходити дітям не слід, бо після цього закривають фестивалі.
Ви б виступили на дитячому фестивалі?
Альберт Цукренко: Якби батьки й організатори дали письмову згоду – то звісно.
Якби ваш звук став запахом, чим би він пахнув?
Альберт Цукренко: Я думаю, все-таки, пОтом. Таким чесним мистецьким пОтом.
Мистецький піт – мені здається, це назва ще однієї пісні ХЗВ.
Альберт Цукренко: Це назва для фестивалю, я думаю.
Чого боїться ХЗВ?
Альберт Цукренко: Що закінчаться ідеї для костюмів – але цього ніколи не буде.
Скільки зараз в розробці є ідей для костюмів?
Альберт Цукренко: Вони виникають … Тобто, ми їх не складуємо.
У вас бувають сварки з Володимиром (Пахалюком, іншим засновником ХЗВ, – прим. ред.)?
Альберт Цукренко: Дуже часто (сміється).
Ви сваритесь в костюмах?
Альберт Цукренко: Мені здається, це нормально. Ми сваримось і в костюмах, і без, і голі, і вдягнені. Ну, я думаю, що це просто про тертя між двома творчими особистостями.
Я впевнений, що на фестивалі будуть люди, які, можливо, вперше побачать ХЗВ. Як їм краще підготуватись для прослуховування гурту?
Альберт Цукренко: До цього неможливо бути готовими. Їм або сподобається, або ні.
Яку найдивнішу або найцікавішу реакцію глядачів на ваш виступ ти пам’ятаєш?
Альберт Цукренко: Мені подобається, коли люди реагують безпосередньо. І це не залежить від віку, від освіти, навіть від кругозору. Мені, наприклад, дуже сподобалось, коли до нас після концерту підійшла прибиральниця років 60, яка працювала в клубі, і сказала: "Ви такі класні! Ви такі класні!". Оце супер.
А з молодої аудиторії?
Альберт Цукренко: Ну, молода аудиторія вже шарить. У нас сильно омолодилася наша публіка, яка ходить на концерти. Тобто, з ними проблем не буде. Ну, ви бачили, що вони робили з картонками останні тижні. Тому це найкраще покоління станом на зараз.
А чи був зворотній зв’язок від героїв ваших пісень? Ми знаємо, що є певні яскраві особистості, які згадуються у ваших піснях. Можливо, вони щось казали? Мер міста Києва, наприклад…
Альберт Цукренко: Так, Кличко. Ми знаємо, що він чув – йому ставили. Але ж у нього такий покер-фейс – по обличчю неможливо зрозуміти, що він відчуває. Тобто, це лишилося загадкою.
А ви не боялися це робити?
Альберт Цукренко: А це не ми ставили. Нам переказали, що ставив йому якісь його асистент.
Я би хотів побачити, як ви це робили (сміється). Прийшли до нього: "Віталій Володимирович, є питання…".
Альберт Цукренко: Ага, я тримаю його за руки, а Вова ставить.
Ні, але чи не боялися ви взагалі записувати пісню про боксера?
Альберт Цукренко: Та ні. Ну, загалом, ці ж пісні писалися дуже давно – коли ми навіть не думали, що їх взагалі хтось може почути – в принципі, не лише Кличко.
Добре, про кого з сучасних політиків буде наступна пісня, і чи буде така?
Альберт Цукренко: Ми цього не любимо. Ми от писали про Кучму, в нас було про Януковича. Але це все такі неприємні приводи, що мені би просто не хотілося, щоби такі приводи виникали.
Чи може бути позитивна пісня про українського політика, яку ви могли би заспівати?
Альберт Цукренко: Навряд чи. Я спочатку хотів сказати "за дуже великі гроші", а потім зрозумів, що ні – навіть за великі гроші навряд чи!
