Фотоколаж: Instagram/ukrainskyi_dim
Передусім цікаво поговорити про сенси цьогорічного фестивалю. Цьогорічна його фокус-тема – історії про подорож. Подорож в Україні, де з 2014 року триває війна. Якою є подорож у 2025 році?
Анастасія Євдокимова: Подорож – це дуже багатогранне поняття. Ми розглядаємо подорож не лише як якесь фізичне переміщення з точки А в точку В. Читання книжок – це теж подорож. Адже "Фундамент" – це фестиваль книжок про культуру. Тому ми маємо можливість подорожувати і в такий спосіб теж. Ми говоримо про подорож, як про якусь гранд-метафору пошуків, досліджень, пізнання. І ми можемо нашаровувати власні сенси щоразу, коли ми говоримо про подорож.
Богдана Неборак: Для нас вкрай важливо розуміти потенціал, який дарує подорож. Навіть у найскладніші часи. Це може бути подорож на сусідню вулицю чи навіть у іншу кімнату. Це може бути зміна, яка змінить життя. Насправді хороші книжки теж мають цей потенціал. Потенціал змінити життя. І так само нам хочеться говорити про найширшу категорію подорожей. Ми будемо розкривати це у наших виставкових проєктах та спеціальних проєктах. Для нас дуже важливо говорити про подорож, як про те, що не покидає нас, допоки життя триває.
Цікаво, що фестиваль "Фундамент", який відбувається в рамках літературної програми "Українського дому", має свою особливість – це фестиваль книжок про культуру. Що це означає?
Анастасія Євдокимова: Що ми зосереджуємося лише на non-fiction.
Тобто на нехудожній літературі.
Анастасія Євдокимова: Так. Це вся нехудожня література. Нехудожня література з фокусом на культуру. Це історія, це філософія, це гуманітаристика, це перекладна література. Це той набір книжок, який дозволяє нам пояснювати власну культуру, пояснювати ті об'єкти, які будуть на виставці, пояснювати те, що відбувається сьогодні. І ми до цього повсякчас повертаємося.
Богдана Неборак: Мені здається, що ми дуже довго недооцінювали non-fiction як такий. Цієї категорії бракувало на українському ринку. І зрозуміло чому. Це дуже конкретний набір жанрів, які потребують експертизи, росту ринку, певних знань, які можна переодягати у книжки. І для нас великий привілей підсвічувати саме ці книжки. Тим паче, що коли іноді ми говоримо про якісь великі універсальні видавництва, то вони часто звертають увагу насамперед на романи, на художню літературу. А тут у них є можливість показати геть відмінний портфель, який також може бути неймовірно багатим. І головним тут є читач. Адже він зрештою приходить на фестиваль і отримує цей дуже багатий вибір.
Наскільки ця література нині є затребуваною, адже non-fiction – це традиційно не найбільший книговидавничий ринок?
Анастасія Євдокимова: Але ж тому й існує багато різних фестивалів. Є фестивалі, які спеціалізуються, приміром, на коміксах або фантастичній літературі. Є фестивалі, які можуть собі дозволити зосередитися на локальній ідентичності, наприклад, як порт в Одесі. А ми маємо можливість говорити про non-fiction і підсвічувати саме його. Оскільки Український дім - це інституція, яка системно працює з українським мистецтвом, зокрема візуальним мистецтвом. Тому вкрай важливі і самі виставкові проєкти, і пояснення того, про що ці виставкові проєкти промовляють.
Анастасія Євдокимова. Автор фото: Олександр Вансович
Я в жодному випадку не кидала камінець в бік non-fiction. Детальніше хотіла поговорити про цю нішу.
Анастасія Євдокимова: Це ніша, і ми бачимо, як вона змінюється. Як багато з'являється все нових і нових книжок з різних специфічних вузькопрофільних галузей. І головне, що з'являються українські автори, які це пояснюють. Тобто це не лише перекладний non-fiction. Чи достатньо нам буде колись книжок про українських художників? Ні! Ми все одно будемо шукати ще і ще варіанти біографій, варіанти альбомів, варіанти пояснень та інтерпретацій. Тому я вважаю, що ця ніша буде в Україні завжди розростатися, і буде завжди поповнюватися.
Богдана Неборак: Насправді я можу лише підтримати Анастасію. Коли ми окинемо оком останнє десятиліття, період після Революції Гідності і період після початку повномасштабного вторгнення, побачимо дуже цікаві ринкові зміни. І однією з таких змін є поява ширшого якісного україномовного non-fiction. Промовистий приклад – це видавництво "Віхола", які одразу заявили, що хочуть працювати з українським non-fiction. Бо спочатку наш ринок намагався наїстися цих перекладних книжок, які стосувалися ефективності, успіху, тайм-менеджменту тощо. Але нам потрібен був час, щоб здобути довіру, яка формується до своєї експертизи. І потрібен був читацький досвід людей, які зрозуміли, що своїх експертів теж можна читати. Тож сьогодні видавати український non-fiction – це вже не революція. Але 10 років тому все було геть інакше.
Богдана Неборак. Фото: prjctr
Поговорімо про візуальну складову фестивалю. Адже Український дім – це великий виставковий зал, в якому відбувається дуже багато великих яскравих виставок. В рамках фестивалю "Фундамент" відбудеться три виставкових проєкти. Один з них – "Полиця інтелектуальних подорожей". Про що ця виставка?
Анастасія Євдокимова: Це умовна полиця, яку ми спробували з Богданою скласти. І насправді ми її змінювали багато разів: прибирали і додавали книжки. Це полиця наших книжок про культуру. На нашу думку, ці книжки дуже класно скеровують в роздумах про подорож. Наприклад, книжка Юрія Андруховича "Лексикон інтимних міст" буквально про переміщення людини в просторі і про автора, який фіксує в щоденниковій і мемуарній формі свої спогади, свої спостереження. Але це й інші форми подорожей. Наприклад, ми починаємо з Данила паломника, ігумена Києво-Печерського монастиря, котрий у XII столітті рушив у Палестину. І це перший український тревелог. Тож і така книжка є на нашій полиці інтелектуальних книжок про культуру. Ми її розширювали і шукали дуже різні тексти, які ми супроводжуємо різним візуальним мистецтвом. Для того, щоб пояснити про них ще більше. Кожна книжка - це розгорт, який ми коментуємо. Це буквально спостереження за тим, як ми мислимо, і що нам цікаво в книжках. Це дуже приватна історія, і ми, як кураторки, прагнемо нею поділитися.
Коли ми говоримо про такі старіші видання, як "Лексикон інтимних міст" Андруховича, я мимоволі замислююся, а чи можна ці книжки ще десь купити.
Анастасія Євдокимова: Її точно можна купити в онлайн форматі. Щонайменше доступна її електронна версія. Але для нас важлива не стільки сама книжка, як матеріальний об'єкт, а насамперед розмова, яку вона провокує. Як зачіпка. Як точка відправлення. Як перший крок.
Богдана Неборак: Нам важливо тут говорити про рух думки. Про який ми міркуємо, як про подорож. Ми дуже хочемо, щоб ця виставка стала компаньйоном для гостей, які прийдуть, потраплять на ярмарок, а пізніше завітають на виставку і побачать, що з книжкою можна ще й ось так. Можна щось підкреслити, щось надписати, побудувати дуже різні культурно-мистецькі асоціації. Адже це ще одна надбудова: навколо кожної книжки буде багато арт-об'єктів різних періодів і різних митців, які теж дозволятимуть порухати своєю уявою трохи активніше. І я не виключаю, що ті люди, яким виставка сподобається, згодом повернуться на ярмарок і придбають, наприклад, "Транзитну культуру" Тамари Гундорової або "Провідник" Федора Ернста.
А яка точка на карті в цій подорожі крізь полицю в різні міста і місця для вас особисто найдорожча, найцінніша?
Богдана Неборак: Мені здається, що наша полиця цьогоріч відображає загальний інтелектуальний тренд, нині для нас актуальний. Це тема колоніалізму і деколонізації. Ці розмови все одно тривають. І в них ми знаходимо нові больові точки. Так склалося, що книжки, які ми відбираємо, так чи інакше відповідають на ці запитання. Чи ми перечитуємо "Криваві землі" Тімоті Снайдера і дізнаємося, що про нас думають інші, чи ми дивимося на Юрія Андруховича і на його мандри, давніші і новіші, чи ми дивимося на унікальні фотографії знищених церков у 30-ті роки, які включені Федором Ернстом до його "Провідника". Все це має складову колоніальної теорії, яку нам дуже хотілося показати намацально. Тому що всі ці теорії не мають сенсу, якщо ми не можемо прикласти їх до свого життя. І я переконана, що дуже багато книжок дозволяють нам знайти цю дуже реальну точку дотику і можливо навіть накласти її на своє життя, на свій освітній інтелектуальний досвід.
Для вас особисто яка книжка там найбільше резонує? Яка з них найближча до серця?
Анастасія Євдокимова: Розумієш, є правила експонування, правила побудови експозиції. Тому в підсумку цих книжок залишилось лише шість. Хоча, наприклад, в першій версії їх було 20. Ми постійно збільшували і зменшували ці переліки. Думали навіть про переліки додаткової літератури. Тому кожна книжка особлива. Кожна допомагає щось підкреслити. Особисто мені найбільше подобається "Лексикон інтимних міст" з однієї єдиної причини. Це перша з книжок, до якої я спробувала написати тексти і зрозуміти, чи працює той формат, який ми обрали. Чи для мене спрацює взагалі цей діалог. І оскільки я найдовше про неї думала, то саме через ці причини ця книжка могла би бути для мене найважливішою. А насправді, якби ми починали формувати перелік сьогодні, можливо він був би іншим.
Богдана Неборак: Я перебрала всіх у голові, поки ти запитувала. Але все ж я зупинюся на книжці вже згаданій сьогодні "Провідник" Федора Ернста. Абсолютно культова книжка про Київ, в якій зафіксовано справді дуже багато втраченого. З іншого боку, мені дуже подобається, як у форматі провідника, здавалося б, доволі сухої книжки, Ернсту і його колегам, які писали з ним ці тексти, вдалося написати іноді дуже глибокі щемкі матеріали. І, наприклад, не оминути увагою факт існування козацького бароко як такого. Можливо, це була остання можливість про це сказати. І він це робить. Зрештою глядачі, які відвідають цю виставку побачать, що саме на цій темі козацького бароко і тих церков, які постали за підтримки Гетьмана Мазепи, ми і зупинилися, коли обирали розгорт.
