Фото: Пресслужба Dima PROKOPOV
Творчість Миколи Мозгового є однією з ключових у моєму житті
Чому тобі захотілося звернутися саме до цієї пісні Миколи Мозгового?
Я пам’ятаю роки дитинства, коли ми дивилися по телевізору концерти Мозгового, і батько обожнював його пісні — вони завжди лунали ще на касетах у машині. Я знав кожну пісню Миколи Петровича. Мій батько — весільний музикант і також брав мене з собою в дитинстві на весілля. Пам’ятаю, що вже десь у 6–7 років я співав пісню "Край, мій рідний край", також Миколи Мозгового. Взагалі музика Маестро мене супроводжує все життя — це були вокальні конкурси, я співав його пісні "Грай, музико моя", "Материнська любов". У 2017 році у фіналі шоу "Караоке на Майдані" я став переможцем саме з піснею Миколи Мозгового "Минає день, минає ніч". Тому я думаю, що творчість Миколи Петровича є однією з ключових у моєму житті.
А чому саме ця пісня так тебе зачепила, і ти вирішив її представити у своїй версії?
Я співав дуже багато пісень, але ця пісня для мене чомусь була особлива. Завжди були мурахи. Я вирішив зробити кавер, випустив його в тікток. Ну, як випустив — просто фрагмент пісні виклав у тікток, і він завірусився. Дуже багато почали писати, що хочуть почути повну версію. І, звичайно ж, на це звернула увагу пані Олена Мозгова, яка й запросила мене на концерт пам’яті, де я виступив із цією піснею.
До речі, про цей концерт. Що залишилося за кадром? Можливо, те, що пам’ятаєш тільки ти?
За кадром залишилось те, що це був мій перший виступ у Палаці "Україна". Я, звичайно, хвилювався, налаштовувався, дуже готувався з командою. І за хвилину перед моїм виступом починається повітряна тривога — всіх випроваджують у метро. Я, звичайно, розгублений, тому що, уявіть, я просто вже був із мікрофоном у руках, налаштований виступати, і тут кажуть: усе, поки що тривога. Вона тривала годину-півтори, знову всіх повертають у зал, знову я йду на грим, готуюсь, залишилось тільки зробити крок до глядача — і знову вдруге лунає повітряна тривога. Я так розхвилювався, думаю: ну все, напевно, не доля мені виступити на цьому концерті. Я так чекав цього моменту. Це була мрія, напевно, всього мого життя, тому що Палац "Україна" — це найбільша й найпопулярніша концертна зала України, там виступали всі зірки, і виступити там для мене було мрією дитинства. Починається друга повітряна тривога. Я вже розхвильований, не знаю, буде цей виступ чи не буде, і з командою вирішую, що я беру свого гітариста — і ми йдемо до людей співати пісні в метро. І я дав концерт там.
У ногу з часом, зі штучним інтелектом, я точно не збираюсь іти
Твої версії ретро-пісень стають для нового слухача хітами. Ти відчуваєш себе всередині цього часу чи ти трохи осторонь?
Я не скажу, що я на 100% зараз у цьому часі. І можу аргументувати тим, що я не зовсім згоден із тим, що зараз відбувається з піснями ШІ. Я з тих людей, які б хотіли навіть, щоб був закон проти того, щоб випускались пісні штучного інтелекту. Це не те, що я боюсь конкуренції, — це те, що, мені здається, вбиває справжню творчість, убиває музикантів, які роблять аранжування. Те, що люди роблять своїм талантом, руками, — все починає знецінюватись. Тому я точно проти цього, тому що, мені здається, так, ми йдемо в ногу з часом, але ми втрачаємо саме душу. А для мене найголовніше — це душа музиканта, талант, праця.
І зараз я бачу, як швидко залітають у тіктоці пісні, які створює штучний інтелект. Ну, звичайно, мені це не те що неприємно — я це не можу прийняти, мені це не зрозуміло. Можу сказати, що я, напевно, і не йду в ногу з часом, тому що в мене немає і не буде жодної пісні, яку створив штучний інтелект. Тому що я втрачу себе, напевно.
Я ж пишу також пісні. Є кавери, у мене їх два, я не знаю, чи вони будуть ще випускатись, тому що є й мої хіти, які стали популярними — це "Кава з краплями дощу", "Доця". Але в ногу з часом, зі штучним інтелектом, я точно не збираюсь іти. Так, він може допомагати десь — тут я не можу сперечатися. Я кажу за те, щоб саме з нуля написати пісню. Мені здається, що це має писати людина, яка пережила емоції. Можливо, я колись це прийму — ніколи не можна зарікатись, але я кажу те, що зараз відчуваю.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
