Чи правда, що до фестивалю цьогоріч увійшло 158 фільмів з 59 країн світу, які представлені в 11 програмах? Адже це справді неймовірні цифри! Дуже небагато фестивалів нині можуть похвалитися настільки потужною міжнародною підтримкою.
В цьому велика перевага кіно. Адже для його показу не потрібно везти декорації, костюми тощо. Ви абсолютно правильно назвали всі цифри. І які б не були події на фестивалі, головне в ньому – це програма. Тому мені дуже приємно, коли дзвонить моя колега з Карпенка-Карого і каже, що студенти від програми в захваті. Фестиваль – це та інтерактивність, яку ми даруємо нашому глядачеві. Ця робота тривала дуже довго. Адже відібрати фільми з тієї кількості робіт, які були представлені на конкурс і позаконкурсну програму, було непросто. Це складна робота, але ми її зробили. І які б не були складні умови, фестиваль триває успішно. Він переслідує багато цілей. І виховну, і терапевтичну. Ми представляли днями дуже важливий документальний фільм про наших розмінувальників, про те, як багато сьогодні роблять наші сапери. І у фільмі прозвучала фраза "культурне розмінування". А я подумав, що вона – прекрасний символ того, чим ми займаємося. Ми займаємося культурним розмінуванням.
Наскільки конкурсна програма відображає сьогодні те, чим живе молодь, яка завтра буде створювати кінематограф не лише в Україні, а й в світі? Які теми їх сьогодні цікавлять? Як вони висловлюють свою думку, прагнення, позицію?
Це вкрай важливе питання. Оскільки в історії кінематографу є періоди, про які ми кажемо, приміром, що з'явилася нова хвиля. Це було у французькому кіно в 1960-х, у чехословацькому кіно також в 1960-х, коли радянські танки увійшли у Прагу. Є румунська також нова хвиля. І сьогодні ми багато говоримо про українську нову хвилю. Вона безумовно з'явилася. Це нова генерація режисерів, котрим в цих умовах, як би це не звучало, війна дала зміст, дала тему, про яку можна говорити. Хочу нагадати, що "Молодість" – це фестиваль дебютів. Ми завжди намагаємося охопити різні напрямки і теми. І коли говорять, що культура поза політикою, ми розуміємо, що це абсолютна неправда. Бо ми живемо в цьому суспільстві. І ми реагуємо на все. Конфлікти, на жаль, з'являються в різних країнах, не лише в Україні. Це і Газа, це і Ізраїль, це і Сирія. Навіть в дитячій програмі, яку ми демонструємо для підлітків, піднято багато важливих тем. І це для нас дуже важливо – готувати професійного нового глядача. Виявилася, що діти, які приходили на фестиваль, були вперше в кінотеатрі. Сьогодні у них планшети, гаджети, комп'ютери. І у них зникає культура відвідування кінотеатрів. І це теж наше завдання – залучити їх до цього. Вони були здивовані тим, які сьогодні існують фільми для підлітків і дітей. Ми бачимо в них дітей Африки, дітей Сирії, які теж живуть в умовах конфліктів. Це все сьогодні присутнє на фестивалі. Вся увага зосереджена не лише на Україні.
Путінський режим сьогодні намагається поділити світ на цивілізований і терористичний. Він повертає світ у Середньовіччя. Для нас важливо це не просто розуміти, а й доносити до наших європейських партнерів, які десь в далекій Іспанії думають, що їх це не стосується. Це сьогодні стосується всього людства. Для нас було вкрай важливо підбирати фільми гуманістичного спрямування. Нам надсилали різні фільми. В деяких були наслідки російської пропаганди і нерозуміння якихось речей, зокрема конфлікту, який стосується Ізраїлю і Палестини. Ми намагалися відібрати фільми, які несуть в світ меседж про демократію, про гуманістичні ідеї, про те, заради чого ми живемо. Але безумовно, для молодого покоління важлива тема кохання, зокрема першого кохання, також завжди актуальна тема конфліктів з батьками. Тобто нами відібрана дуже широка палітра найрізноманітніших тем. Їхня направленість – гуманізм.
Конкурсна програма – це основна програма фестивалю "Молодість". Це те, заради чого всі збираються. Збираються, щоб подивитися, чим сьогодні живе молодий кінематограф, що презентують дебютанти. Скільки українських стрічок в цьогорічній конкурсній програмі? Скільки документальних, ігрових, повнометражних, короткометражних фільмів?
У нас декілька конкурсів. Є основний конкурс з міжнародним журі, яке цьогоріч представляють гості з Польщі, Франції, Італії, Грузії та України. В ньому демонструються студентські короткометражні і перші повнометражні ігрові картини. Окремо з окремим міжнародним журі у нас є документальний конкурс повнометражних документальних дебютів. І третій конкурс – національний конкурс короткого метру також з міжнародним журі. А ще є дитячий конкурс з дитячим українським журі. Дуже важливо, що українське кіно потужно присутнє на фестивалі, як в конкурсних, так і в позаконкурсних програмах. У нас є і українські прем'єри, і спеціальні покази. В конкурсі повнометражних фільмів – дві українські стрічки. За останні роки цікавість нашого глядача до українського кіно зросла. Картина "Втомлені" – це режисерський дебют відомого оператора Юрія Дуная. Продюсер фільму – Пилип Іллєнко. Прекрасний акторський склад – Ірма Вітовська, Олена Узлюк. Серед десяти міжнародних фільмів повнометражному конкурсі, як я вже сказав, два українських фільми. Другий фільм, прем'єра якого відбулася на фестивалі – "Мій дім у вогні". Обидва фільми, безумовно, про війну. Не про бойові дії на лінії фронту, в про звичайних людей, які працюють, допомагаючи армії, про їхні психологічні і фізичні травми, які несе ця страшна війна.
Які країни брали участь в цьому конкурсі?
Загалом це 59 країн. Серед них – головні країни, які виробляють багато кінематографічного продукту: США, Франція, Індія, Польща, Литва, Естонія. Фільми представлені практично з усіх куточків світу. Є серед них і Перу, і Катар, і Сирія. Екзотичних назв теж вистачає.
Андрій Халпахчі та Наталія Грабченко в студії Радіо Культура
Ще на початку війни у 2014 році ви говорили про те, що інформація, яку розповідає Україна про себе, дуже відрізняється від того, що говорять про нас в світі. Наскільки змінилося розуміння в світі тих подій, які нині переживає Україна? На скільки глобальні виклики безпеки відображаються в тому, що говорять в світі про Україну молоді кінематографісти?
Палітра тем дуже різноманітна. Попри те, що ми живемо в умовах війни, ми також говоримо і про кохання, і про стосунки з батьками тощо. Західний кінематограф також охоплює різні теми. Безумовно, світ більше реагує на події в Україні. І загалом на світові конфлікти. Принагідно згадаю картину "Якщо ми більше не зустрінемося", знято трьома режисерами з Румунії, США та Канади. На зустрічі з глядачами вони розповіли, що в лютому 2022 року вони зрозуміли, що вони мають приїхати сюди і зафіксувати все, що відбувається в Україні. З березня 2022 року вони знімали цей фільм, який вийшов цього року. А його прем'єра відбулася на нашому фестивалі. Це свідчення того, що світ небайдужий до війни в Україні. Були на фестивалі і дещо кон'юнктурні фільми. Був фільм, який нібито зроблений очима російської пропаганди, який ми не захотіли показати. Хоча, як на мене, було б цікаво зробити, приміром, закритий показ, для того, щоб обговорити, де саме ми не допрацювали. Це теж вкрай важлива тема.
Щодо фільму "Якщо ми більше не зустрінемося" було багато дискусій в медіа. Насамперед, щодо одного з режисерів, Петра Вєрзілова, який має канадське громадянство, тривалий час переслідувався у Росії і нині воює в Україні у складі РДК проти російських окупаційних військ. Лунали претензії, мовляв, фільм є маніпулятивним і зробленими без розуміння українських контекстів. У соцмережах зауважують, що попри службу Петра на боці України, його участь у фільмі про війну суперечить принципу, за який українці довго боролися — праву самим говорити про свій досвід і не залишатися у тіні російської культури. Прокоментуйте, будь ласка, цю ситуацію.
Це повна нісенітниця. Сьогодні, коли існує Facebook, і кожен може написати будь-що, з'являється дуже багато фейкових повідомлень. Які, на жаль, іноді підхоплюють журналісти, не перевіривши дані. З 2014 року на фестивалі не було жодного російського режисера. Як я вже сказав, один з режисерів цього фільму – з Румунії, інший – з США, а пан Вєрзілов – з Канади. Із Росії він виїхав дуже давно. Але ж ми не можемо заборонити Шевченка, який тривалий час був у Петербурзі. Вєрзілов виїхав із Росії в 2014 році, є громадянином Канади, до того ж воює в батальйоні на боці України. І вони зробили цей фільм. А цих фейсбучних патріотів я хотів би бачити на фронті.
Цьогоріч ви створили окрему програму, яка апелює до 1970-х років. Справді, вкрай важливо осмислювати наші колоніальне минуле. Фестиваль був заснований в 1970 році, відтак, дуже цікаво дізнатися, що показували дебютанти на фестивалі в 70-х. Зрозуміло, що в тому кіно багато з наративів того часу. Як ми сьогодні сприймаємо ці фільми?
Я долучився до фестивалю в 1988 році, а очолюю його з 1990-го. Наша команда прагнула насамперед зробити цей фестиваль міжнародним, бо спочатку він таким не був. Це були радянські часи із серйозною цензурою. Але фестиваль дуже швидко розвивався. Він став відкритим фестивалем із запрошенням всіх тоді ще радянських республік. Тоді на фестивалі було дуже багато кінематографістів вз різних куточків Радянського Союзу. Але сьогодні, коли я дивлюся в залу, бачу обличчя багатьох наших кінематографістів, які починали свій шлях на кінофестивалі "Молодість". Ми нагородили за розвиток українського кіномистецтва режисера Сергія Маслобойщикова. Для мене він – молодий режисер, який дебютував на "Молодості". Я пам'ятаю всі його стрічки, його першу повнометражну картину. Важко збагнути, що нині він – метр української кінематографії, який зробив дуже багато. Я бачив дуже багато облич у залі людей, які сьогодні стали видатними кінематографістами з великим внеском у вітчизняний кінематограф. І майже всі вони починали на кінофестивалі "Молодість". І якимось дивним чином команда фестивалю в ті специфічні 70-ті роки зробила з нього ковток свіжого повітря. Коли все було заангажовано цензурою, коли міжнародні фестивалі дозволялися тільки в Москві. І навіть краще російські кінематографісти, які не зганьбили себе, дивувалася, як у нас вільно.
А у нас в цей час знищувалося українське поетичне кіно.
Була подвійна цензура. А фестиваль став якимось острівцем вільної думки, вільного спілкування. І саме цю традицію ми намагаємося нести. І всім членам журі я завжди кажу: "Ви абсолютно вільні". Я не присутній навіть на їхніх засіданнях. Ніхто ніколи не тисне щодо призів для українського кіно. Наше завдання – сформувати цікаву програму і її представити. Все решта – це виключно ваша думка.
КОНТЕКСТ
У суботу, 1 листопада, оголосили переможців київського міжнародного кінофестивалю "Молодість". Зокрема, гран-прі отримала стрічка українського режисера Юрія Дуная "Втомлені", а спецнагороду віддали Романові Олексіву, герою фільму "Ромчик". Про це повідомляє кореспондентка Суспільного та ідеться в соцмережах кінофестивалю.
