Василь Стус. Архівне фото з відкритих джерел
"Сьогодні Стус нам дуже потрібен"
Розкажіть, будь ласка, про саму ідею виставки. І чому саме зараз, у часи війни, для вас було важливо звернутися до постаті Василя Стуса?
Думаю, що ця виставка є дуже важливою для нашої аудиторії, для всіх нас. Коли я бачу афіші нашої події на вулицях Києва, то здається, що це ніби соціальна реклама. Дуже важливо, що люди бачать цю фразу, бачать посилання на Стуса і хоча б на якусь мить починають замислюватись і вірити у краще за наших турбулентних обставин. Адже цей заклик звучить від людини, моральний авторитет якої, напевно, ні в кого у суспільстві не викликає сумніву. Насправді Стус задає дуже високі стандарти поведінки. Це один із небагатьох випадків у нашій літературі та історії, коли людина у своїх текстах декларувала дуже високі моральні принципи. І не лише декларувала, а ще й дотримувалась їх своїм чином. Направду Стус сьогодні є дуже важливим. Часом він до нас говорить доволі пафосно у своїх творах та листуванні, але цей пафос видається сьогодні дуже доречним. Наше суспільство перебуває у такій ситуації, коли всі ми, як і Стус та його побратими, маємо робити дуже чіткий вибір між добром і злом, між життям і смертю. І сьогодні Стус нам дуже потрібен.
"Не було фактично дискусій. Ми всі одразу пристали на цю назву"
А чому було обрано саме цю цитату: "Поки ми тут, усе буде гаразд"?
Звернуся до власного досвіду, але думаю, що він відгукнеться багатьом. Ми були в цій ситуації на початку повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року я була у Львові, а багато хто з моїх колег і друзів залишались у Києві. І я розмовляла із приятелькою, яка мешкала у доволі загроженому районі — у Стусовому районі, це Академмістечко, тож я закликала її виїхати кудись у безпечніше місто. На що вона мені відповідала: "Ти знаєш, у мене таке враження, що якщо я поїду, Київ одразу впаде". Гадаю, що ситуація не змінилась. Сьогодні усі ми тут тримаємо місто, я відчуваю це майже фізично. Ми всі тримаємо сьогодні Київ, тримаємо Україну самою своєю присутністю тут. Тому ми обрали цю фразу. Зазвичай з колегами ми обговорюємо назви виставок і проєктів, а тут у нас не було різночитань, не було фактично дискусій. Ми всі одразу пристали на цю назву, тому що вона насправді відгукується.
"Ми говоримо про три-чотири покоління, які тримають українське в Україні, попри всі обставини"
Ви зазначали, що це не біографічна виставка, а спроба показати живого Стуса — поета, мислителя, людину. Яким він у підсумку постане у вашому кураторському прочитанні?
Цей проєкт багатошаровий. Ми говоримо, що це виставка про Стуса, але направду не лише про Стуса. Звісно, що Стус та його творчість — у фокусі нашої виставки. Експозиція побудована так, що матеріали про поезію, публіцистику, літературознавчі студії навіть візуально розташовані у центрі нашого простору. А далі навколо Стуса ми вибудовуємо сюжети з його життя і говоримо про те, що навколо нього було дуже багато людей, відбувалось багато подій, у яких він був задіяний. Але Стус залишався все ж таки самодостатнім, часом незрозумілим, часом дражливим для влади, скажімо. І в мене відчуття, що він при всій своїй самодостатності залишався певною мірою самотнім. Одна наша наукова консультантка сказала напрочуд влучну фразу: "Стус повернувся до Києва у 1989 році". Саме тоді суспільство почало його сприймати — і як поета, і як дисидента, і як борця за Україну. Надзвичайно важливо, що в експозиції присутній не лише Стус. Фактично ми говоримо про три-чотири покоління, які тримають Україну, українську ідею, тримають українське в Україні, попри всі обставини.
Дуже важливими є відступи, присвячені тому, як вибір, що його зробив Стус, сьогодні роблять наші сучасники. Наприклад, ми розповідаємо про молодь з Донецька, це студенти історико-філологічного факультету Донецького університету, які навчаються у тому ж самому виші, що й Василь Стус. У 2006 році ці молоді люди заснували громадську організацію "Поштовх", яка просувала українську культуру та українські ідеї в Донецьку. Зокрема, "Поштовх" ініціював присвоєння імені Василя Стуса Донецькому університету. Тепер ці дорослі люди розповідають про те, як цю ідею було знівельовано і дискредитовано самого Стуса представниками тодішнього проросійського керівництва університету. Ми звертаємось до досвіду ПЕН-Україна, котрий відстоює права на вільну творчість, за які виступав Стус. Тобто ми вкладаємо в цей проєкт дуже багато різних сенсів. І по факту — це розмова не лише про Стуса, а й про ці три покоління, які не дали Україні загинути, попри все.
Ольга Мельник. Скриншот з відео
"Життя як творчість" і "Творчість як життя"
Ми звикли сприймати Стуса як символ незламності. А ви показуєте його не лише героєм, а й інтелектуалом, філософом, людиною сумніву. Чому важливо показати сучасному глядачеві іншу грань Стуса?
Дуже складно визначити, де у Стуса починається творчість і закінчується життя як людини. Але його намагаються поділити — у школі вивчають в курсі історії та в курсі літератури окремо. Наша історія так складається, що ми шукаємо якісь взірці героїзму, котрі мають нас надихати. Колись Тамара Гундорова дала дуже влучне визначення сенсу Стусової творчості та життя — "жертва слова". Або часом дослідники говорять про "життєтворчість". Дмитро Стус свою монографію назвав "Життя як творчість", а відповідно, ми можемо говорити про "творчість як життя". Наш головний висновок після дворічної роботи над цим проєктом, що життя і творчість Василя Стуса взаємопов’язані. Тому в цьому проєкті ми оточуємо його творчість контекстом історичних подій і людських взаємин.
"Мистецька складова і дуже зворушливе відео"
Що унікального буде на виставці — архіви, записи тощо?
Звісно, буде мистецька складова проєкту, але небагато, бо ми дбаємо про безпеку національної мистецької спадщини. Будуть роботи Віктора Зарецького, Алли Горської, Галини Севрук, Опанаса Заливахи та ін. Але найцікавішим, як на мене, є відео, яке знімала група фільму "Просвітлої дороги свічка чорна" (1989-1991. Оператор стрічки Богдан Підгірний надав нам робочі матеріали цього фільму. Це спогади приятелів, друзів, знайомих про Василя Стуса. Йдеться про унікальні й дуже людяні кадри, тому що це 1989 рік, ще по гарячих слідах невдовзі після смерті та перепоховання Стуса. Він ще не є таким бронзовим, як ми його сприймаємо часто-густо зараз, і люди говорять абсолютно житейські, часом побутові речі про нього — і як про звичайну людину, і як про поета. Про його манеру поведінки, манеру читання віршів. Це дуже зворушливе відео. Я сподіваюся, що наші технічні можливості та героїзм наших енергетиків і захисників дозволять нам представити це відео суто технічно. Крім того, ми обов’язково зробимо QR-код, за яким відвідувачі виставки зможуть подивитися це відео у більш сприятливих обставинах.
Афіша виставки "Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд". Facebook/Мистецький арсенал
