Фото надане співаком
"Коли накопичується багато думок, з’являється щось таке, як пісня-крик, умовно. У мене часто такі виникають, десь два рази в рік точно. Причому, окрім того, що я прямо кричу в піснях, без всяких переносних сенсів, я ще "кричу", але без жодного крику"
Привіт. Скажу відверто, що я вперше почув пісню, коли їхав у Київському метрополітені. Я тоді подумав, що Степан приїхав у Київ, його тут сильно тригернули наші реалії, і він такий: "Прямо зараз, гуляючи Хрещатиком, напишу цю пісню." Вже потім я ознайомився з усією історією і зрозумів, що саме це й відбулось.
Загалом у тебе правильне спостереження, тому що зазвичай, коли я десь гуляю чи живу життя, іду на каву, то зі мною завжди мій телефон, куди я в "Збережені" чи в месенджер скидаю усілякі думки. Типу, якщо мене щось прямо зараз тригернуло чи щось цікаве десь почув, проходячи повз якихось пішоходів, то ці думки я записую. І тому може скластись враження, що це така а-ля "гонзо-журналістика", типу все тут і зараз. Тому воно для мене працює, і це наче такий основний інструмент у написанні текстів. Я ніколи не сідаю за зошит і не видаю одразу текст, а скоріш за все я користуюсь такими підказочками, які збираю протягом якогось часу, і вони стають в нагоді.
Й історія там досить-таки проста, прозаїчна. Влітку я трошки підліковувався в Києві і, власне, такий цікавий контраст для себе провів, будучи там в лікарні і потім виходячи на Хрещатик, про якусь таку дуальність людських характерів, суспільства загалом, яке в лікарні ізольоване, не має навіть змоги вийти прогулятись, і натомість люди, які мають цю змогу, але наче її не використовують сповна, не цінують цього. Тому що проходиш повз — і всі в айфонах, навіть під ноги не дивляться. Ну і загалом у мене є такі пісні, коли проходить якийсь час, накопичується багато думок і з’являється щось таке, як пісня-крик, умовно. У мене часто такі виникають, десь два рази в рік точно. Причому, окрім того, що я прямо кричу в піснях, без всяких переносних сенсів, я ще "кричу", але без жодного крику. Якась така історія.
Я зараз у жодному разі нікого не адвокатую, маю на увазі суспільство, яке ти побачив, і цю дуальність, яку ти побачив, але мені хочеться дізнатись, яким мало бути суспільство в твоєму світі?
Класне питання. Насправді, якщо цю тему розкручувати, все досить-таки утопічне, але можна ж пофантазувати. Я думаю, що це, мабуть, якась доброзичливість, у першу чергу, а ця доброзичливість може проявлятись у будь-чому, в будь-яких деталях, навіть погляд чи посмішка рандомному перехожому, — це все робить день, це все робить відчуття безпеки, мабуть, і загалом настрій піднімає. Тому що я по собі помітив, що ми звикли поза нашим домом, коли виходимо на вулицю, навіть на сходовій клітці (можливо, це лише в мене такий досвід), але іноді сусіди дивляться, як ти закриваєш двері, виходиш з хати, але вони привітатись самі не можуть. І цей погляд осудливий, кам'яний, беземоційний, не знаю, звідки це в нас. Але я пам'ятаю, як будучи перший раз за кордоном, я помітив, що з тобою може привітатись будь-хто, навіть людина в магазині, посміхнутись і побажати гарного дня. Думаю, з таких деталей і складається це все.
Інша справа, що ми в такому непростому часі все ще, в часі війни, де ми точно знаємо, хто ворог, але натомість іноді шукаємо ворогів серед нас. І це теж, як на мене, впливає не дуже добре на менталочку, загалом на стан, коли хочеться щось робити, щось міняти в житті й рухатись. Тому це комплексні питання, які, мабуть, неможливо проговорити в нашому короткому ефірі.
"Я крізь роки різні етапи проходив від якоїсь зневіри в хіп-хоп музику, в реп, зокрема, що люди здебільшого все це дуже поверхнево оцінюють"
Зараз ми будемо слухати пісню "Бензин". Здається, тут ти знову повернувся до альтернативного репу. Хоча останні твої творіння були все-таки на межі важкого звучання, я зараз кажу про роковість в усіх можливих проявах.
Думаю, в мене ця історія не закінчиться ніколи, допоки я складатиму слова докупи, тому що я все-таки вихованець цього жанру, я з цього всього почав. Мені зараз 31, тобто фактично 16 років тому воно мені дуже сильно полюбилось, я цим загорівся, і мені здається, що це назавжди насправді. І тому, коли накопичується велика кількість слів, які хочеться засунути в нову пісню, то розумієш, якщо я буду співати класичними куплетами й робити якусь гармонію і так далі, то я, мабуть, не скажу все, що хочу. А реп — він ідеально підходить для цього як інструмент.
Я крізь роки різні етапи проходив від якоїсь зневіри в хіп-хоп музику, в реп, зокрема, що люди здебільшого все це дуже поверхнево оцінюють. Що це про усілякі заборонені речовини, деструктивний спосіб життя, або, навпаки, часто про якесь незаконне збагачення. От всякі такі кліше, які нам масова культура подала. І тоді я зупинявся, пробував відійти в бік, але, як не крути, воно сформувало мене, тому я до цього часто буду повертатись. Як на мене, в паліндромі не існує такої штуки, що є певний жанр, він домінує, він мене забирає, і я йду по цьому напрямку вже до кінця. У мене все досить хаотично і якось біполярно відбувається, тобто все залежить від настрою. І я вже багато разів казав, що, мабуть, в наш час, от 2025 рік закінчується, вже немає сенсу якось категоризувати себе на музичні жанри, тому що все давним-давно змішалось. Слухач теж уже звик до такої еклектики в різних проявах, тому, як на мене, це просто відповідає нашому часу, що такий музичний хаос і ніколи немає чогось однозначного й категоричного.
Здається, це була найбільш структурована розмова про хаос. Тобі хорошого дня, дякуємо за розмову.
Слухати пісню паліндрома "Бензин" (Explicit), як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
