Фото: Пресслужба Victoria Niro
Якщо якось змінюється розвиток подій — це теж свій план, просто ми можемо бути про нього не в курсі
Пісня називається "Все по плану", а вона сама відбулася по плану, чи це якраз той випадок, коли все сталося імпульсивно і трохи не так, як планувалося?
Історія пісні взагалі вийшла така досить неочікувана, тому що Олег Шершень, про якого я дуже часто розповідаю в ефірах, який, до речі, автор тексту до "Питань нема", "Не знаю" та більшості моїх пісень, нещодавно переніс операцію на серці, і він досить довго не міг від неї відійти. Я з ним говорила телефоном і кажу: "Олеже, та досить хворіти, ну. Хочеш, я тобі куплю, там, новий гелентваген? А якщо мені грошей не вистачить, то купимо стару беху, тільки давай видужуй. Усе, що хочеш, зробимо, давай". Він посміявся, і я йому якраз наспівала цей мотив: "Я тобі куплю новий геленетваген". Йому дуже насправді сподобався мотив цієї пісні, і він сказав: "Давай зробимо разом трек, тому що це може вийти як пісня-підтримка — як часто буває, якщо не знаєш, як підбадьорити людину, то можна пісню ввімкнути". І, по суті, вона вийшла так спонтанно, на ходу, щиро і з підтримкою.
Що для тебе означає фраза "все по плану"? Це спосіб зібрати себе, перезавантажитись чи просто такий внутрішній щит від хаосу навколо?
Я б сказала, що це і те, й інше, тому що я завжди кажу, що якщо щось іде не так, можете завжди сміливо говорити, що у вас все по плану. По-перше, бо хто там знає, який у вас план, а по-друге, якщо якось змінюється розвиток подій — це теж свій план, просто ми можемо бути про нього не в курсі. Це план зверху. Ми плануємо — Бог керує. Нам так моя класна керівничка говорила, і бабуся так завжди говорить: "Ми плануємо, Бог керує". Як то кажуть, хочеш насмішити вищі сили — розкажи про свої плани. Але я вважаю: все, що йде, — все за планом. Навіть якщо трошечки не за вашим.
Якщо говорити про життя загалом, ти більше людина "все по плану" чи людина, яка живе в режимі "буде як буде", попри те, що ти кажеш, що все по плану?
Я планую, але якщо щось іде не так, я така: буде як буде. Приміром, навіть банальні такі випадки, коли їдеш на концерт, стався форс-мажор і хтось з твоїх музикантів не може поїхати, бо щось сталося, і ти маєш новій людині, яку ти вперше бачиш, пояснити, що робити, але розумієш, що не зможеш витягнути з неї те, що витискаєш зі своїх людей, бо вона тебе не знає. Але ти розумієш: ну окей, головне — від себе зробити все можливе, а все неможливе робиться в процесі.
Якщо я розумію, що біля мене нікого немає, я завжди звертаюсь до Бога
На цю пісню вже є кліп, він досить такий живий, концертний. Як виникла його ідея? І взагалі, чи вдалося все реалізувати так, як базово хотілося?
У мене з цією піснею взагалі мала бути фура, від якої ми з моїм двоюрідним братом мали тікати. Але львівська погода "наламала" нам кліп. І я просто на тій паніці розумію, що ми якраз у турі, і це був єдиний день, коли я змогла зробити цю зйомку. Але я тоді пішла, помила голову, почала сушити її — і тут мені різко "стріляє" ідея: "У мене ж там в такий-то день концерт у Львові. Можна ж запрем'єрити цю пісню наживо, заспівати її разом з людьми, подивитися на реакцію й одразу ж зняти кліп, тобто зловити ті емоції". Звичайно, я дуже сильно хвилювалася, тому що не знала, як люди зреагують, може, пісня не сподобається. Я вперше у житті прем'єрила пісню, яку ще ніде нікому не показувала. Наприклад, "Питання є, питань нема" я спершу запустила в тіктоці, а вже потім у мене почалися концерти. А тут — навпаки. І я думаю: "От буде як буде. Я планую зробити ось так, а вже як далі буде — це вже Бог керує". Я дуже задоволена результатом, тому що вийшло навіть ще краще, ніж я планувала.
Бувають дні, коли все валиться: погода не та, щось волосся не так сушиться тощо. Що ти робиш, коли різко йде все не так? Є якийсь твій особистий ритуал повернення?
Я спершу внутрішньо, звичайно, трохи панікую, думаю: "Боже, що робити? Що робити? Куди себе подіти? Боже, Боже, дайте мені вийти з цього тіла. Я не знаю, що робити". Але потім я себе заспокою — перше, це йду, роблю собі чай якийсь ромашковий, щоб вдарило трошки в голову, заспокоююсь. Підходжу, звичайно, до своїх близьких людей: до мами, тата, до друзів телефоную — і якось так виходить, що коли ти заспокоюєшся, рішення саме приходить тобі в голову. От просто треба дати час, тому що якщо воно не цієї ж секунди, то за годину-дві тобі щось вирішиться, тому що, ну, немає безвихідних ситуацій. У мене така позиція.
Якщо говорити про підтримку взагалі, як ти повертаєшся до себе?
Мене просто дуже підтримує моя родина. Мені не треба до них звертатися, вони якось самі відчувають і розуміють, коли мені потрібна ця підтримка. Вони бачать щось, що я можу не показувати, або десь я зразу кажу: "Я не знаю, що робити, що мені робити?". Вони мене одразу підтримують. Так само й друзі — я можу до них у будь-який момент подзвонити. Також, якщо я розумію, що біля мене нікого немає, я звертаюсь завжди до Бога, тому що Бог — це друг, вищі сили, тому, як то кажуть, завжди є до кого звернутися.
Ти звертаєшся до вищих сил, днями був День святого Миколая. Що б ти хотіла зараз сказати нашим слухачам?
Я дуже хочу побажати, щоб усі наші захисники й захисниці повернулися додому живими та здоровими. І хочу всім-всім побажати ще більше натхнення, наснаги, ніколи не переставайте вірити у дива, тому що навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла, як у моєму улюбленому фільмі "Гаррі Поттер" говорив Дамблдор, що зірки найяскравіше світять у темряві.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
