Фото надане гуртом Пиріг і Батіг
Ми бачимо, як наша культура пече нашим ворогам. Бо вони намагалися протягом декількох століть нав'язати нам свою оцю так звану "велику" (культуру) – але наша, на їхню думку "маленька", як бачите, ніяк не вмре і не загине
Однією з перших у творчості Пиріг і Батіг була пісня "Гаї шумлять" на вірші Павла Тичини. І тоді нам здалось, що це одразу нова і височенна планка того, як може виглядати, лунати все українське. Ви давали нове життя віршам українських поетів, яких радянська влада або намагалась запхнути в рамки режиму, або взагалі знищити. Тому ми дуже раді появі такого проєкту – і його лідера Мар’яна в нашому ефірі. Привіт тобі!
Вітаю, вітаю!
Дякуємо тобі принагідно за те, що ти так закоханий в Україну, в українську культуру, мову, поезію, музику – і допомагаєш закохуватись і нам. Давай поговоримо одразу про сьогоднішній трек "Місяця срібний дзюб". Розкажи, будь ласка, про те, що нам варто знати про цю пісню.
Це поезія Павла Филиповича, який як і Михайло Семенко, і Майк Йогансен мешкав у будинку "Слово". Це дуже близьке мені, бо цей будинок знаходиться у Харкові, де я і сам зараз мешкаю. Якраз 25 грудня буде рік з мого переїзду до цього славного міста.
І цей твір мене вразив якимось таким, не те щоб дослідженням, а власне, якоюсь такою мріливою метафорою нашої історії, нашого становлення від такого чогось печерного, першобутнього, архаїчного – і вже до сьогодення. Тобто, ти можеш уявити, сидячи в кімнаті, цей певний романтичний сюрреалізм в такому якомусь колядницькому, як на мене, контексті.
Тобто, ми от в 2024-му записали альбом "Колядницький", і там є космогонічна колядка – і тут для мене теж присутня певна оця космогонія, як все починалось. І як все можна продовжити. Тобто зараз в твоїх руках продовження цього всього, що тільки перед нами промайнуло, скажімо так.
Для мене ця поезія доволі візуальна. В "Срібному дзюбі" кімната наче трансформується в певну таку камера-обскура, в якій ти спостерігаєш оці-от всі перипетії від заснування, від печери, від пращурів-сонцепоклонників, власне.
Оця складова там дуже вдало, вміло і професійно описана. Тому ми були обережні з музичним наповненням. І найбільше в цьому творі звучить, власне, квартира Юрія Шевельова, все перкусійне навантаження. В принципі, там і співається про кімнату, і з тобою відбуваються якісь трансформації, власне, в письменницькій кімнаті. Ми задіювали стіл і шафи стола як перкусійні звуки. І також вокали писали в різних місцях – трішечки сказав якесь слово там, трішечки – там. І це була така комбінація. Потім побудували все процесом колажування. Це якщо дуже грубо розказувати про цей твір.
А що значить "запис альбому відбувався у стратегічному партнерстві з Рухом опору Сил спеціальних операцій Збройних сил?"
Це воно так і значить. Тобто, ми співпрацювали. Це наші стратегічні партнери. Зрештою, я зараз проходжу військову службу і теж долучений до цієї складової. Тому що всі звикли, що військове окупування – це щось на кшталт тільки військового.
Але ми всі знаємо, що культура – це теж стратегічний певний план. Якщо згадаємо часи утворення Української Народної Республіки, то Симон Петлюра хоч і був у першу чергу командувачем військовим, але він розумів, що треба розповідати про новостворену державу світові певним культурним чином. Тому хорова капелла під егидою Олександра Кошиця мандрувала світом, декларуючи культурне надбання – як і композиторське сучасне на той момент, так і певне народне в аранжуванні теж – у тих сучасних композиторів. Думаю, це було дуже прогресивно, і ця прогресія не минула намарно.
В нас вже є певний взірець, як можна діяти, як потрібно діяти. Долучаються такі структури, як Рух опору, що дуже взаємодіє з культурним надбанням. Ми бачимо, як наша культура пече нашим ворогам. Бо вони намагалися протягом декількох століть нав'язати нам свою оцю так звану "велику" (культуру) – але наша, на їхню думку "маленька", як бачите, ніяк не вмре і не загине. І ми намагаємось таким чином довжити і продовжувати.
Вони, напевно, чудово розуміють, що наша культура дуже велика, тому їм це муляє. Крім того, тільки ми знаємо правду про те, звідки хто походить і хто кому належить. І тому, напевно, вони продовжують знищувати культуру. І українська культура – однозначно – є стратегічним напрямком національної безпеки.
Тому дякуємо принагідно тобі, твоїй команді за те, що ви все це здійснюєте і робите. І наостанок просимо звернутися до слухачів Радіо Промінь з тим, що тобі зараз найважливіше нам усім сказати.
Найважливіше нам зараз не падати духом, бо ми всі стомилися від боротьби з ворогом. Так, це може втомити, але нам не можна здаватись. Треба опиратися, треба плекати своє, пам'ятати, що ворогу болить. Тому що, власне, йому болить те, як ми все більше себе усвідомлюємо українцями, а не частиною їхньої національної спільноти. Бажаю, щоб ми вже нарешті усвідомили цей певний факт відмінності.
Дякуємо за те, що знайшов час з нами поспілкуватись. І підписуємось під кожним словом, яке ти щойно сказав нам усім.
Слухати пісню "Місяця срібний дзюб" від Пиріг і Батіг, як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
