Катерина Лисник. Фото: facebook
Чи варто будувати лани на 2026 рік? Чи дозволяєте ви собі планувати в світі, який так часто змінюється без нашої волі і контролю? Чи взагалі має це сенс, коли наше життя і сон контролює якщо не графік відключень, то повітряні сирени? Чи зробили ви план на рік?
Я зробила дуже приблизний план на рік. Я записала свої побажання, але не почала планувати більш докладно.
Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним у 2023 році, 70% людей живуть сьогоднішнім днем і зрідка щось планують наперед. І лише 19%, або кожна п'ята людина, все планує в своєму житті. Чи змінилася за два роки ситуація? Чи стало нам, попри війну, планувати легше, адже ми мали б за ці роки адаптуватися? Існує навіть такий термін – толерантність до невизначеності.
Це хороший термін. І він не пов'язаний з нашою війною. Він був доволі популярний на початку 2000-х, коли була світова економічна криза. Відтоді він періодично використовується, і як все в психології, періодично стає більш і менш популярним. Це гарна навичка, яку можна розвинути, це непоганий вклад в покращення власної спроможності жити і досягати якихось своїх цілей. Що в толерантності до невизначеності є такого, що може нас зупинити? Те, що вона передбачає, ніби ми адаптувалися. Це саме те, про що ви говорили. А Україна зараз знаходиться в безпрецедентних обставинах. На четвертий рік війни, а насправді вже дванадцятий, ми переконалися, що ведеться війна гібридна, не така, якими були всі попередні війни. І рівень нашої залученості в те, що відбувається, не такий, як був раніше. Тому що ЗМІ дають можливість бачити відео всіх прильотів, дають можливість глибоко пережити емпатію, ніби це ваші втрати. І це доволі складно для нашої психіки, бо У кожної людини є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати біль іншого так, наче свій.
То чи допомагає нам адаптуватися те, що ми так довго перебуваємо в стані війни? Чи це навпаки нас послаблює?
Я також не можу однозначно відповісти вам на це запитання. Тому що це дуже складне питання. А на складні запитання немає простих відповідей. Думаю, що все залежить від ресурсів кожної конкретної людини, яка зараз пристосовується до цих реалій. Якщо у людини достатньо ресурсів, можна пережити що завгодно. Якщо людина виснажена, якщо у людини нема підтримки, вона не встигає відновитися, то про яку адаптацію може йти мова? Тому що це режим виживання. І тоді планування, про яке ми з вами говоримо, зменшується до одного дня.
Тобто якщо ми хочемо планувати рік, нам необхідно пересвідчитися в тому, що ми маємо достатньо ресурсів, у нас є нормальний сон тощо? Про що мова?
Мова про будь-які ресурси, які можуть нас підтримати. Це психологічні ресурси, фізичні ресурси, матеріальні ресурси, соціальні ресурси. Я думаю, що планування на рік вперед – це стратегічний план. На мою думку, ми всі зараз ближче до режиму виживання. Відповідно плани є швидше тактичними. Більше того, Нам потрібен і ще третій вид планів – антикризовий. На випадок, якщо трапиться щось, що унеможливлює виконання наших прекрасно побудованих тактичних чи стратегічних планів. Почнімо зі стратегічних планів. Це гарна можливість закинути своєрідний якір у майбутнє. Тобто якщо я будую плани аж на цілий рік, це означає, що я принаймні думаю про те, що цей рік пройде краще, ніж попередній. І це непогано з точки зору психології. Але ці плани не завжди вдається реалізувати саме через те, що зараз наше життя справді дуже сильно змінюється. Ми вже не такі, які були рік тому. Відповідно певні наші плани також змінилися. Тактичний план – це друга психологічна особливість, з якою ми можемо зустрітися. Коли ми плануємо певні кроки, ми будуємо плани, виходячи з нашого теперішнього стану і теперішніх ресурсів. Бо не знаємо, що станеться через місяць, два, три. Ми не знаємо, як вони зміняться. Відповідно нам потрібен третій – антикризовий план. Він допомагає, якщо ресурси справді змінилися. Якщо вони збільшилися – це чудово. Але якщо вони зменшилися, потрібен цей план.
Чи хороша це ідея – намагатися будувати стратегічний план? Наприклад, якщо я хочу цьогоріч купити або продати квартиру? Або я планую переїзд. Чи працює сьогодні стратегія?
Стратегія може допомагати. Так само як і заважати. Все може бути для нас корисним. І все може нас виснажувати. Залежить від того, як ми це використовуємо. Ви навели прекрасний приклад придбання квартири. Це дійсно стратегічний план. І чудово, якщо є можливість його реалізувати. Для цього потрібно розбити цей стратегічний план на купу тактичних кроків: як я буду відкладати гроші, де я буду обирати житло, що я хочу. І від того, що я хочу, з'являються наші цілі і цінності. Якщо я хочу квартиру біля лісу, йдеться про мою любов до природи. Про те, що це має бути не просто квартира, а квартира в приємному місці.
Це вже щось про мої цінності. Є люди, для яких не настільки важливе місце розташування будинку, який краєвид відкривається з вікна. Для них важлива, приміром, достатня площа квартири і близькість до школи. Тобто це різні цінності. Відповідно стратегічний план буде базуватися саме на них. Це важливо для себе розуміти. Інколи, коли я працюю з парами, саме в цьому є проблема домовитися. Тому що у кожного є начебто спільний стратегічний план дбати квартиру, але оці цінності, на які спирається вибір рішення, у людей різняться. І вони їх не узгодили. Тому й стикаються з непорозумінням. Кожному з нас важливо зрозуміти це про себе. Що для мене важливо, а від чого я можу відмовитися. Якщо немає школи поблизу, можливо за п'ять років її побудують, або я придбаю авто і буду возити дитину сама. Можливо через п'ять років я продам цю квартиру і придбаю іншу. Це також стратегічний план. І це все зав'язано на цінностях. Відповідно я б радила починати з перегляду того, що важливо саме для вас, що є найважливішим в придбанні квартири. Тоді буде легше розробити стратегічні план. І так, він важливий навіть під час війни.
Те, що ми зараз не здатні контролювати велику кількість речей, контролювати вдавалося, того, що ми ніби завмираємо і не здатні прийняти рішення? Адже у нас немає відповідей.
І це нормально. Коли у нас немає відповідей, ми кидаємося робити не те, що для нас краще а перше ліпше. Тут ми говоримо з вами про зменшення горизонту планування. Це скоріше про якісь маленькі кроки, а також, можливо, ми говоримо про таку психологічну особливість, як провина й сором. Мовляв, якщо я не впорався зі своїм планом, я якийсь не такий. Я не хочу стикатися з тим, що я знов щось не виконав. Можливо якась попередня історія травматичних переживань викликає у людини саме такі емоції. І ці емоції занадто серйозні для того, щоб дозволити собі з ними зустрічатися. Це питання до своєї психологічної обізнаності, вміння розпізнати свої слабкі і сильні сторони і вдало їх використовувати. Бо наші слабкі сторони зазвичай є зворотнім боком наших переваг. Людина дуже обачна, яка робить дуже деталізовані плани, швидше за все впаде в якусь халепу. Бо вона буде дуже довго розмірковувати. І це зворотній бік того, що вона доволі довго розкачується, довго збирається і може втратити якусь слушну нагоду. Наприклад, на ринку з'явилася квартира, яка людині ідеально пасує. Поки вона зважала всі за і проти, квартиру вже хтось придбав.
Є така книжка "Як перестати переживати і почати жити". І я, згадуючи цю фразу, подумала про те, а чи не буде насильством по відношенню до людини, яка завмерла, намагатися активувати її, мотивувати до дій, коли її природним станом зараз, як реакція на весь стрес, стало завмирання?
Це базова реакція організму – бий, біжи або завмри. Це психологічні реакції, притаманні нам майже автоматично. І доволі складно ці базові реакції перебудувати просто зі свого бажання, чи прочитавши будь-яку книгу. До речі, є багато гарних книг про таймінг, менеджмент, про те, як будувати плани. Як я вже казала, і, я думаю, всі зі мною погодяться, що не всі ці книги зараз працюють в Україні, бо наша ситуація безпрецедентна. Дійсно, забагато всього доводиться враховувати. То в наших умовах намагатися виконати те, що написано в будь-якій, навіть прекрасній книзі, це завжди зіткнутися з тим, а чи є у мене на це ресурси.
Як ви правильно сказали, якщо людину примушувати, або вона сама себе примушує, мовляв, зберися, ти мусиш тощо, то швидше за, це вже щось не про зусилля, а про певне насилля над собою. І це не є дуже корисним. Тобто, ми можемо до певної межі робити зусилля для того, щоб дістатися своїх якихось цілей, але в якийсь момент це переходить в те, що ми починаємо використовувати незворотні ресурси. Тобто насилля над собою через використання того, що не встигло відновитися. Якщо у вас нема сил ввечері, повернувшись з роботи, навіть якимось хатніми клопотами займатися, то було б дивно додавати ще в плани навіть тактичні, читати книжку англійською 15 хвилин. Тому що ці 15 хвилин хочеться просто дивитися в стелю, не рухатися, залипати в Тік-Ток, що завгодно. Тому що нема ресурсу щось ще створювати. Мозок має відпочити.
Отже ми зрозуміли, що перше, що необхідно для побудови плану – це наявність ресурсу. Давайте тепер спробуємо розібратися, яким чином будувати план.
Мені подобається шестикрокова модель для побудови планів. І насамперед – це підсумок попереднього періоду вашого планування, результати попереднього року. І тут важливо не тільки критикувати себе за помилки, тому що вони, скоріше за все, були, і ви вже тепер зі своїм новим досвідом розумієте, що простіше було зробити якось інакше, або не треба було від себе вимагати чогось, що було нереалістичним. Дуже важливо, підсумовуючи результати, ще й обов’язково похвалити себе за досягнення. Це, до речі, додатковий плюс використання планів, коли ми напроти кожного виконаного пункту плану ставимо певну галочку чи викреслюємо їх: ці пункти вже виконані. І це створює певний дофаміновий відклик, мовляв, я чогось досягнув, як багато я зробив. Добре, коли це візуалізується саме в планах, які ми написали десь на аркуші паперу, візуалізували як якийсь настінний планувальник чи записали собі в смартфоні. Оцей елемент "я це виконав" дуже допомагає відчути ресурс, що я і надалі зможу щось виконати, в мене виходить, я молодець. Тобто, вкрай важливо похвалити себе за досягнення.
Зі свого досвіду скажу, що коли починає записувати плани у спеціальний настінний календар, в житті з'являється дуже багато стабільності і передбачуваності.
Це про повернення контролю. Плани можуть бути не тільки якимись дуже стратегічними, грандіозними, навіть і такі прості речі, які ми все одно виконуємо, якщо вони записані серед доволі амбітних цілей або пунктів плану, вони допомагають саме повернути це відчуття контролю. Я рухаюсь, я досягаю, я можу запланувати і виконувати. Наступний крок, про який я вже про говорила – це оцінити наявні ресурси. Тобто, чесно сказати, чи маємо ми достатньо сил реалізувати свої цілі. Якщо ви розумієте, що ресурсів не так багато, то, можливо, є сенс переглянути саме умови, тобто, запитати себе, яка одна умова зробить цей крок реалістичним. Наприклад, бігати щодня – прекрасний план, стратегічний, про здоров'я. Але впродовж року купа таких планів залишаються нереалізованими. Чому? Тому що потрібно було подивитися на умови, коли я буду це робити, чи буде в мене на це сили. Тобто, якщо почати з умов, то, можливо, є сенс додати собі в план – я буду лягати на 30 хвилин раніше.
Я наведу приклад, а ви скажете, як же це працює правильно. Бо в моєму плані на наступний рік було щоденно заняття ранковою йогою, де я прокидаюсь, п'ю стакан теплої води, запалюю свічку, 30 хвилин займаюся йогою і зі здоровою, щасливою спиною розпочинаю новий день. Але ввечері було повідомлення, що стратегічна авіація має підозрілий рух, і я не могла заснути, я постійно моніторила канали, і врешті я заснула о першій ночі, вже в коридорі, і, звісно, я не виспалась, і, звісно, ніякої ранкової йоги і ніякої здорової, щасливої спини сьогодні в мене немає. Як зі світу ідей в реальність, військову особливо, переносити плани?
Я думаю, що зараз ви привели прекрасний приклад антикризового плану.Тобто, якщо щось сталося кризове, був зліт стратегічної авіації противника, і, відповідно, ви не виспалися, це дуже, як ви сказали, правильне рішення не силувати себе додатково, а дати собі відпочити і не робити сьогодні йогу. Тут підключається саме психологічний компонент. Я запланувала і не виконала. Я не виконала, чому? Тобто, ви не виконали, тому що такі склалися обставини. Це не про вас, це про обставини. І ви зробили найкраще з того, що ви могли в цих обставинах. Відповідно, ваша самооцінка не постраждала. Ви ще досі вважаєте, що здорова спина – це те, що вам корисно, це ваші цінності. І, відповідно, як тільки буде слушна нагода завтрашній ранок, ви розстелитесь від килимок і зробите йогу. Завжди має бути антикризовий план. Він допомагає прибрати самозвинувачення.
