Фото: Пресслужба гурту The Elliens
Треба просто вміти довіряти одне одному
Як ви зараз у цьому режимі боротьби? Ви все ж таки в боротьбі чи в підготовці?
Олена: Класно. Насправді немає такого вайбу прям боротьби. Ми просто робимо музику. Ми дуже багато працюємо от саме в підготовці. Але саме вайбу, що ми змагаємось зараз за щось, такого немає. Все на максимальному такому лайті. Всі дуже дружні насправді. Була препаті нещодавно, і там всі класно затусувалися. І я чекаю завжди наступної зустрічі.
Розкажіть про вашу конкурсну пісню. З чого вона взагалі почалася і який момент дав поштовх, щоб вона написалася?
Олена: До цього ми, до речі, готували взагалі іншу пісню, україномовну, таку рокову також. Але потім напередодні сталася пожежа у мене, і згодом я написала просто нову пісню. Якраз тоді вночі. Написала Микиті, сказала: "Дивись, ми будемо робити цю пісню, спробуємо. Вийде — вийде. Не вийде, то будемо ту подавати". Але я просто настільки загорілася цією ідеєю, бо було відчуття, що у мене по жилах потекла кров, коли я цю пісню написала. І там у тексті дійсно те, що я пережила тоді в ту ніч, коли стояла біля вікна і задихалася. А зараз я просто думаю, що в цілому сенс цієї пісні — от про якесь переродження, яке я тоді відчула. Я зрозуміла, що це просто людям дійсно може відгукнутися через те, що кожен з нас зараз відчуває цей етап, коли ти вночі засинаєш, розумієш, що є певні якісь страхи, думки, повітряні тривоги тощо. Навіть просто якісь власні переживання. А зранку всі встаємо, як ні в чому не бувало, йдемо на роботу, батрачимо. От зараз тут стоїмо з вами на радіо і вдаємо, що ми живемо в моменті. І пісня якраз про те, що жити в моменті, дозволяти собі відпустити ось ці переживання, відпустити сенси, просто дозволити собі бути такими, як ми є, і жити зараз, поки є ця можливість. До речі, дякуємо нашим захисникам, які нам якраз дають цю можливість.
Микито, якщо говорити про цю другу пісню, яка тепер основна, коли ти отримав демку, що стало основним і ти вирішив, що цю пісню можна брати й з нею працювати?
Микита: Річ у тому, що я демку не отримував і запису чорнового не було, бо ми з Оленою створюємо пісні в мене на студії, тобто народжуються вони на моєму комп'ютері. І я спочатку дуже вірив у нашу першу пісню, тому що це перша пісня, яку ми з Оленою написали, ще коли навіть The Elliens не існувало. І Олена принесла текст ось цієї Crawling whispers. Я був трішки засмучений, бо звик до попередньої версії, але ми написали. Олена була дуже впевнена в цьому. А в питаннях тексту й пісні я їй довіряю так само як вона довіряє мені в музиці. Я дуже хотів зробити форматно, але й не зрадити собі, зробити рокову пісню. Я хотів, щоб було враження, наче ти зайшов у кінотеатр і дивишся трейлери, хтось там хрумкає попкорном, от щоб таке було. І дійсно, в коментарях пишуть: "Ух ти, наче заставка для Джеймса Бонда". І тому я задоволений нашою роботою, хоч вона і не була легкою, бо ми зазвичай пишемо досить швидко, а над цією попітніли, але, сподіваюсь, вам також подобається.
Що принципового для вас було у звучанні цієї пісні?
Олена: У мене було чітке розуміння того, що якраз вона спрацює. Я настільки повірила в цю пісню, що не дала Микиті навіть жодного шансу оскаржити якось цю мою ідею. Так, я наполягла на тому, щоб ми конкретно взялися за цю роботу, доробили її і дуже швидко подали, бо там дійсно залишалося у нас мало часу тоді. І, як бачимо, спрацювало, і зараз несеться в коментарях у нас у тіктоці і не тільки, що "пісня відгукнулася, у мене мурахи". І це якраз те, про що я говорила, те, чого я хочу досягнути. І це класно. Дуже дякую нашим слухачам.
Микита: Так, треба просто вміти довіряти одне одному. Тому, якщо Олена наполягає, я не можу дозволити собі їй відмовити. І так само з мого боку.
Для європейців Євробачення — більше фанова така історія, свято музики, а для нас — це шанс бути почутими
Якщо говорити ще про пісню, як думаєте, кому вона стовідсотково має відгукнутися? І ви зокрема, кому конкретно співаєте?
Олена: Та всім — і на Європу, і на Україну. В першу чергу важливо просто розуміти, що ця пісня — це не зовсім презентація саме артиста, бо артист, який поїде нас представляти, по факту буде представляти Україну, і пісня, яку оберуть, буде представляти Україну на міжнародному рівні. Для європейців Євробачення — більше фанова така історія, свято музики. А для нас — це шанс бути почутими, в першу чергу. Тому для людей. Коли я цю пісню написала, були такі думки, що до цього ми в таку більш панкову тему ходили, і мені хотілося принести панк саме на Євробачення. Але, коли написала цю пісню, я зрозуміла, що вона відгукується мені. І я вірю в те, що вона відгукнеться людям. Чому не спробувати?
Для тих, хто вперше почує цю пісню, розкажіть коротко, про що вона?
Олена: Про момент, коли ти розумієш перед сном, що пробігають мурахи від думок про майбутнє і хочеться сховатися. Але при цьому ти розумієш, що треба заспокоїтись і зрозуміти: так, я зараз тут, я шторм, я йду вперед, я проламаю все. Я завтра прокинусь зранку і піду. Про це.
Олено, яскравим етапом у твоїй кар'єрі було Дитяче Євробачення. Тепер Нацвідбір на вже доросле Євробачення. В тебе немає страху стати конкурсною артисткою?
Олена: Абсолютно немає, бо я не конкурсна артистка. Це великий крок для мене, великий етап у моєму житті. Дитяче Євробачення мені в цілому дало поштовх побудувати спочатку сольну кар'єру, і вже потім я зробила трансформацію у гурт, створивши його разом із Микитою. Класно те, що є зараз така можливість показати себе. Хто б там не говорив, все одно артисти сюди йдуть, щоб показати себе, показати свій матеріал, про що вони, що вони хочуть донести цьому світу. Я дуже вдячна тут бути насправді. І в мене прямо в серці кожного разу, коли прокидаюся, розумію: клас, я в фіналі. Це неймовірно круто, і я вдячна долі за те, що мене сюди зараз завела.
Микито, а для тебе Євробачення — це крок уперед чи, можливо, омріяна ціль? Чи те, на що ти погодився заради Олени?
Микита: Це стрибок, напевно, вперед. Звісно, я не сильно думав про Євробачення, коли ми створили гурт. Мені хотілось писати музику нарешті. Я навчився, по-перше, це робити, і хотілось реалізовувати свої ідеї, які вже давно у мене були в голові. Але Олена впевнено сказала мені одразу, що ми будемо йти на Євробачення, і я їй повністю довірився. Для мене це великий стрибок і можливість показати українську рок-сцену, нашу творчість. Це унікальна можливість.
Ви чітко уявляєте, яким буде цей номер? І загалом, чи є вже зараз робота з режисером над ним?
Микита: Сподіваюсь, що ви за моїми емоціями зараз побачите, який буде номер. Коли ми зідзвонились з Германом Нєновим, він презентував цю ідею — в мене башту зірвало. Ми проговорили десь 30–40-хвилинний зум. Він показав референси, всю головну ідею, хуки, все, що там буде відбуватись. У мене відвисла щелепа, і коли він запитав: "Як вам?", я не знайшов, що сказати, тому що, ну, все подобається. Подобається — це навіть мало сказано, це буде вау. Я сподіваюсь, що вам теж сподобається. Була пророблена колосальна робота, і ми вже будемо починати також над нею працювати.
Ви повністю довіряєтеся погляду режисера чи є ваші якісь все ж таки виправлення?
Микита: Я повністю довіряю. Розумієте, тут, в цій схемі, має все ж таки бути присутня довіра, якщо людина — професіонал своєї справи. Коли, наприклад, ми йдемо на грим, я повністю довіряю, як зроблять. Ми знімали відеороботу — я повністю довіряю режисерам, тому що вони віддаються своїй роботі. Я повністю Герману довіряю.
А як бути з "довіряй, але перевіряй"?
Олена: От і побачимо. На момент, коли Герман презентував свою ідею, ми якраз були на зйомках кліпу, і я була в кадрі. На жаль, я не змогла підключитися на зум. Але коли мені хлопці презентували ідею, я потім підійшла до Германа якраз на препаті і говорю: "Знаєте що? От буде починатися номер так само, як коли я писала цю пісню й уявляла її на сцені. От я думала, що він буде починатися саме так". Просто настільки якось у нас думки зійшлися, причому ніхто це не обговорював між собою. І це такий творчий метч. Мені дуже хочеться вже стати до роботи, бо я люблю батрачити, тому я зараз максимально кайфую від усіх процесів і, думаю, пацани також.
Попри те, що ти не була на цій презентації, але все одно в тебе вже є досвід великої сцени Євробачення. Що в номері, на твою думку, обов'язково має бути й, можливо, на чому ти будеш наполягати в цьому випадку?
Олена: У нашому випадку, я думаю, це буде більше акцентна історія саме на нас. Хочеться зробити номер таким, щоб була правильно вибудувана драматургія, і дуже хочеться, щоб в кінці, після того, як ми вже заспіваємо, у людей мурахи пробігли й треба, знаєте, тридцять секунд відійти. От коли є таке відчуття, що тебе начебто хвилею так нагрібає і ти такий: "А можна на репіт поставити? Хочу ще раз цей виступ подивитися". От хочеться такого досягти.
Ми просто любимо робити музику
Ми ж розуміємо, що перше місце буде тільки одне. Ви для себе яку планку ставите? Який результат називаєте позитивним стосовно цього Нацвідбору?
Микита: Позитивним є результат того, що ми вже в фіналі. Це в першу чергу. Просто це той успіх, якого ми досягли. Ми його цінуємо і в жодному разі не знецінюємо. А загадувати про яке місце чи що ми будемо робити далі… Ми навіть за цей етап підготовки встигли ще написати декілька пісень. Тобто ми не закидаємо це, і дуже не хочеться після цього авралу, буму і всього круговороту, що з нами зараз відбувається, дати собі відпочити. Цього ми не можемо допустити. Тому готуємо, думаємо наперед якісь альтернативи, а там вже будь-що буде — будемо приймати рішення по факту.
Олена: Ми просто любимо робити музику, ми любимо її грати, тож готуємо зараз багато матеріалу. І зараз готуємо новий альбом.
Наостанок пропоную вам зараз звернутися до всіх слухачів і слухачок. Чому вони мають голосувати за вас?
Микита: Євробачення — це вокальний конкурс, конкурс пісні. Я хочу, щоб слухачі голосували серцем і вони послухали всі пісні, не голосували за ім'я і в першу чергу голосували за ту пісню, яка їм відгукується, яка несе сенси, і дивились на все в комплексі: на номер, вокальні дані, ідею пісні, і дивились перспективи того, що артист може представити Україну на великій світовій сцені. Ну, і звісно, на досвід. Тому, напевно, така буде максимально чесна відповідь. А за нас — тому що ми класні і рокери.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
