Фото: Пресслужба Victoria Niro
Якщо десь якісь двері зачиняються, значить, можливо, я можу бути просто ще не готова
Сьогодні ти презентуєш новий трек In the Dark. Як би ти коротко сформулювала, про що ця пісня?
Ну, власне, рядком, який мене зачепив, коли ми робили цю демку, — що в темряві ми іскримося. Тобто зірки яскравіше світять у темряві.
Це така символічна насправді фраза. Але розкажи, як почалася робота? З чого почалася ця пісня?
Насправді вийшло так, що мені подзвонили хлопці — Білий Бо і Шершень, ну, майже весь склад BOTASHE. І вони сказали, що щось там експериментували і кажуть, що є якась певна демка, яка мені точно сподобається. Вони знають, що я дуже люблю музику вісімдесятих, оця от Haddaway — What Is Love, трохи в той бік. І вони, кажуть: "Віко, приходь на студію". Ми приходимо, і там був накиданий буквально рандомний текст. Але от саме рядок In the dark, we spark — я сказала: "Залишаємо її. Я дуже хочу цю пісню". Це якраз Білий Бо щось експериментував собі і каже: "Віко, дивись, якщо тобі ця пісня сподобається, бери просто, давай її зробимо". І ми ще так собі сиділи, подумали й вирішили, що можна її спробувати подати як заявку на Євробачення, тому що вона по сенсу дуже актуальна. Мені вона дуже сильно сподобалась, і мені часто в ефірах, власне, пишуть: "Віко, Віко, ну коли ти подаватимешся на Євробачення? Чого тебе там немає? Чому ти не пробуєш?", а я кажу: "Бо пісні немає". Я не хочу подаватися, лиш би податися. І тут вийшло так, що ця пісня мені настільки сподобалася, що я кажу: "Хлопці, давайте ми спробуємо", бо там лишалося десь два тижні буквально до кінця подачі. Я думаю: зробімо, спробуємо, і кажу: "Я ставок не роблю, тому що розумію, що можуть бути сильні учасники. Але цю пісню я в будь-якому випадку випущу, тому що мені вона подобається, і я впевнена, що вона знайде свого слухача".
Ця пісня не потрапила у лонгліст. Чи вплинуло це якось на тебе і твоє внутрішнє відчуття себе як артистки?
Та взагалі ні. Тому що, ну, я ж кажу, я ставок не робила. Я просто кажу: "Я спробую". Взагалі це моя третя подача заявки, і попередні два рази я якось потрапляла в лонгліст, але цього разу — ні. Думаю: та нічого страшного. Мені ця пісня так сподобалась, бо у мене ще ніколи не було авторської пісні з англійським текстом на приспіві і саме в такому звучанні, трошки даркпоп. Я кажу: "Якщо пройде — супер, а якщо ні, то ні". Тому що я вважаю, що якщо десь якісь двері зачиняються, значить, можливо, я можу бути просто ще не готова. Я до цього спокійно поставилась, тому що вона все одно вийшла. І зараз ми можемо про неї розмовляти, тому вона в будь-якому випадку буде почута.
Загалом для тебе ці всі конкурси важливі? Тобто це якийсь важливий етап, можливість для тебе чи просто один із варіантів розвитку? Ти бачиш у цьому свій обов'язковий елемент, що Віка має виграти Євробачення?
Мені здається, що ні, тому що я пробувалась і на "Голос країни", і колись на "Голос. Діти". Якимось чином просто бувало так, що мене от уже майже затверджували, але з'являлася якась обставина, що мене відводить від цього. Тому я дуже класно ставлюся до цих конкурсів, але суто як до етапу з розвитку — не ставити на нього всю кар'єру, скажімо так. Після конкурсу потрібно дуже швидко щось робити й, головне, — шукати свій стиль, тому що на конкурсах часто співають кавери, і тяжко відкрити свою індивідуальність. Євробачення — це вже рівень, звичайно. Звісно, я б хотіла якось поїхати на Євробачення, але чи я якось цим сильно так марю, щоб кожного року подаватися, готуватися під формат Євробачення, — не можу так сказати. Але розумію, що я так говорю зараз, а може, на наступний рік мені ще якась ідея прийде, і я скажу: "А от ні, я хочу податися". Тому я ставлюся дуже класно, але для мене особисто, думаю, це не є основний мій шлях. Це може один із. Але для когось це може бути класним моментом, коли їх почують. До речі, я знаю, що дуже багато учасників почули саме з конкурсів, наприклад, "Голос країни", "Х-фактор" і ще багато інших.
Ви приходите до мене на концерт і зможете зі мною трошки пофілософствувати, поплакати й посміятися
Після появи хітів у людей зазвичай багато чого змінюється. Що у твоєму житті змінилося найбільше за останній час?
Ну, за останній час після тих "Питання є, питань нема" мене почали кликати: "О, так це ж ви, це ж ви, «Питання є, питань нема»". Я кажу: "Так". Ну, мене постійно саме ідентифікують тепер за цією піснею, бо перед тим було ще: "Дівчинка з гітарою", наприклад, "Дівчинка оця, Незнайка", "Ворожка", до речі, досить часто. Я думала, що "Ворожка" не настільки залетіла, але люди теж її слухають. Ну, "Питання", чесно, перевершило всіх. І до мене часто підходять і кажуть: "Вікторіє, а ви в курсі, що навчили дітей "бикувати"?", я кажу: "То правильно. Ну, а що?". Тому що дуже часто буває: приходять люди й починають говорити якусь неконструктивну критику, і я думаю, треба змалечку вміти відстоювати себе і говорити: "Я художник, я так бачу. Я такий, який я є, або така, яка я є. Все. Питання є? Питань нема".
З листопада у тебе триває тур "Антистрес". Коли люди приходять на твої концерти, на що, на твою думку, вони розраховують у першу чергу? Це все ж таки шоу чи якийсь зміст?
У мене якраз сам репертуар змішаний. Тобто у мене немає, що або тільки весело, або тільки сумно, або тільки лірично тощо. Я завжди кажу, що "Антистрес" — це, власне, зміст самого туру. Можна так сказати, що ви приходите до мене на концерт і зможете зі мною трошки пофілософствувати, поплакати, посміятися і поржати. Це два різних стани. Трошки просто випустити оцей пар, тому що навіть після концерту, коли до мене люди підходять фотографуватися, вони кажуть: "Віко, та ви реально антистрес, мені стало набагато легше під ваші пісні. Кайфую. А на концерті взагалі мене відпустило". Вони розповідали різні історії. Бувало, що люди розійшлися зі стосунками попередніми, і кажуть, що пісні їм допомагають це все відпустити. І в такі моменти я розумію, що місія та зміст туру спрацював.
Тур — це завжди історії. Ти вже навіть одну із них почала розповідати. А є якась ситуація під час цього туру або ж історія, яку точно розумієш, що будеш пам'ятати дуже довго?
Просто найчастіше говорять, що антистрес, особливо дуже сильно дівчата. Я розумію, що ми, дівчата, всі більш такі емоційні, більш, можливо, вразливі. Але от дівчата підходять і кажуть, що вони відчувають себе якимось новими людьми. До речі, за те, що діти "бикують", то і на вулиці, і на концертах так само кажуть. Це переважно спільні історії, але сенс один, тобто що вони відновлюються. І це для мене, напевно, найвищий комплімент, який тільки міг бути. Хлопці теж підходять, особливо, до речі, військові. Військовим дуже сильно подобається. Вони кажуть відповідати тим, хто пише: "Ой, та війна, та нащо ви ті концерти робите?" — "Не слухайте їх". Один військовий сказав, що спеціально взяв відпустку, щоб приїхати з дружиною і дітьми на концерт, і каже: "Це було найкраще рішення". Тому я розумію, що все добре і ми на правильному шляху.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
