Фото @m.a.l.e.n.k.o з інстаграм-сторінки sasha_boole
"Я дуже люблю, поважаю цю бригаду. В мене до неї трепетне ставлення. Плюс я сам розпочинав службу як офіцер піхотного підрозділу. Тому скрізь, де є піхота, для мене завжди це буде щось особливе. Я в захваті від героїзму цих людей, від їхньої витримки, водночас від якоїсь такої простоти і добродушності"
Привіт. Я спілкувався з різними артистами про "Фронтову студію", і мене цікавить твоє враження від цієї участі, тому що люди по-різному це проживали.
Почнемо з того, що я вже не вперше беру участь у "Фронтовій студії". Я був учасником минулого сезону. Саме в рамках нашої співпраці тоді з "Культурним десантом" вийшла пісня "Іран збагачує уран". Але цього року формат трішки змінився, і це конкретно про написання бойових пісень для бригад. Тож я був в захваті, тому що я дуже люблю, поважаю цю бригаду. В мене до неї трепетне ставлення. Плюс я сам розпочинав службу як офіцер піхотного підрозділу. Тому скрізь, де є піхота, для мене завжди це буде щось особливе. Я в захваті від героїзму цих людей, від їхньої витримки, водночас від якоїсь такої простоти і добродушності.
Дуже радий не лише, що вийшла ця пісня, а радий, що взагалі трапилось це. Що є годинний сюжет про написання пісні, бо це не просто елемент медійного продукту, а й просто хороший спогад особисто для мене в мою персональну скарбничку спогадів з цих непростих часів.
"Всі в один голос просто казали: "Будь ласка, тільки не пишіть сумну пісню. Не треба, достатньо вже сумних пісень. Напишіть щось таке, щоб хотілося під цю пісню боротись, хотілося жити, вірити в майбутнє, щоб це було щось веселеньке!""
А як військові з бригади сприйняли те, що ти будеш писати пісню, і чи були в них якісь побажання?
Та сприйняли добре. Вийшло так, що я на той момент уже був досить відомий і серед військовослужбовців через пісню "Тримаєм Посадку", яка завірусилась і стала таким фронтовим хітом. Тому, коли чули, що це автор "Тримаєм Посадку" приїхав, то одразу ентузіазм у всіх збільшувався. А побажання були. Ясно, що кожен хотів, щоб приділили час специфіці його роботи. Але те, що об'єднувало всіх — всі в один голос просто казали: "Будь ласка, тільки не пишіть сумну пісню. Не треба, достатньо вже сумних пісень. Напишіть щось таке, щоб хотілося під цю пісню боротись, хотілося жити, вірити в майбутнє, щоб це було щось веселеньке!" І багато хто з позапіхотних підрозділів бригади наголошував, що ви, звісно, пишіть про нас всіх, але пам'ятайте, що ми тут всі заради нашої піхоти. Заради тих, кому найскладніше, заради тих, хто буквально на передньому плані, хто робить найскладнішу, найтитанічнішу роботу. І в першу чергу зробіть так, щоб ця пісня була про наших піхотинців.
Можливо, ти б хотів щось іще передати від хлопців, які безпосередньо на фронті? Можливо, нам ще на щось потрібно звернути увагу, коли ми говоримо про підтримку Збройних сил України і, зокрема, піхоти?
Мінімум, що вимагається від тих, хто знаходиться за якісь там кілометри від лінії бойового зіткнення, — це просто фільтрувати, що ми транслюємо в цифровий і загалом інформаційний простір. Це не лише соцмережі, інтернет, це й те, що ти комусь розповідаєш, якими ти новинами ділишся. Менше поширювати якусь просто зраду, дуже часто необґрунтовану, дуже часто сюди підсаджену російськими інформаційними й інформаційно-психологічними спецопераціями. Просто фільтрувати і розуміти, що кожне твоє сказане слово, кожне твоє написане слово, картинка або відео в інтернеті можуть побачити ті, хто в даний момент знаходиться за межею людських можливостей, без перебільшення. Особливо зараз, враховуючи ці погодні умови, просто собі слід уявити життя українського піхотинця. На що ця людина йде? Які надзусилля над собою вона робить, щоб в цих умовах далі стояти й боротись за українську землю, за українську свободу! І просто кожного разу, коли хочеться щось там бовкнути, щось написати в інтернеті й комусь скинути якесь відео, запитайте себе, що відчує людина, яка умовно, зараз вийшла з позицій, отримала доступ до інтернету, й це перше, що вона побачить. І тоді, я думаю, дуже багато речей, бажання їх писати, бажання їх ретранслювати одразу пропаде.
"Я відчуваю, що мої сонграйтерські скіли відчутно притупились. Суто технічно я теж не став кращим музикантом, ніж був. Бо п'ятий рік, як я не займаюсь цим на щодень… І деякі речі доведеться починати, якщо не з нуля, то майже з нуля"
Я дуже б хотіла, щоб ці твої слова почули якомога більше людей і зробили висновки. В інстаграмі ти писав, що дослужився до майора, очолив комунікації в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, але при цьому не можеш слухати музику і "забив ще кілька цвяхів в труну своєї музичної карʼєри". Як у тебе зараз із музикою? Це тому, що бракує часу?
Бракує часу, плюс, я думаю, що це пов'язано з емоційним вигоранням і якимось таким трошки емоційним спустошенням. Ми ж всі живі люди, а робота митця — це рефлексувати стосовно того, що довкола тебе відбувається. Налаштовувати внутрішній камертон на те, щоб він резонував з тим, що відбувається довкола тебе. А коли ти перебуваєш в зовсім іншій системі, коли зосереджений на абсолютно інших задачах, то й твоя сенсорика починає працювати інакше. І, відповідно, я відчуваю, що мої сонграйтерські скіли відчутно притупились. Суто технічно я теж не став кращим музикантом, ніж був. Бо п'ятий рік, як я не займаюсь цим на щодень. Якщо раніше це була моя основна робота і все, що від мене вимагалось, — це писати пісні і їх виконувати, то тепер ситуація змінилась. Плюс у мене є ще міжнародний проєкт, який для мене стоїть на паузі повністю від початку повномасштабного вторгнення. Тобто там без мене хлопці частково пишуть пісні, щось там навіть концертують з дублерами, які десь там мої партії відіграють. Але це відбувається без моєї участі. Й час іде, люди змінюються, внутрішньо колективна хімія теж перебудовується. І я починаю ставати свідомий того, що якщо я ще в 2022-23 році десь тішив себе думками, що скоро все минеться і я повернусь, зніму все це з кнопки "пауза", то тепер я все більше усвідомлюю, що воно ж так не працює. Не вийде просто зняти з кнопки "пауза", деякі речі доведеться починати, якщо не з нуля, то майже з нуля.
Я пам'ятаю, як років шість чи сім тому ти приходив у студію Радіо Промінь, і це була зовсім інша реальність, ми розмовляли про зовсім інші речі. Зокрема, про будинок на Дністровському каньйоні, який ти дуже любиш і який для тебе завжди був віддушиною. Я дуже хочу, щоб такі миттєвості в нашому житті ще неодмінно повторились, щоб ти завітав до нас, і ми знову говорили про творчість. Тому тобі дякуємо. Більше сил, натхнення й до нових зустрічей!
Слухати пісню "Піхота короля" Sasha Boole і "Культурних сил", як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує. Новинки" на Spotify, YouTube і YouTube Music. Для цього достатньо перейти за посиланням.
