Фото: Пресслужба співачки Krylata
Ті, хто падають, точно розуміють, що не буває руху без падінь
Ти сьогодні презентуєш пісню Vanil’. Як би ти взагалі описала її? Про що вона для тебе особисто?
Насправді зараз уже минуло більше року після написання цієї пісні. Я відчуваю, що це як спростування виразу "Двічі в одну річку не ввійдеш". Тому що ми всі проходили або досі іноді ходимо по колу від однієї думки до іншої, від одного питання до іншого, наступаємо на одні й ті ж граблі. І це абсолютно нормально. Я вважаю, що я вже дійшла до того рівня, коли можу просто прийняти те, що, окей, я не винесла звідси певний урок чи якісь висновки не зробила. Значить, мені потрібна була ще одна така ситуація, аби я якось зросла в якомусь конкретному питанні. Тому що там йдуть слова: "Я блукаю, як по колу вініл. Стала сіллю солодка ваніль". Не завжди ці уроки, звісно, смачні, приторні, солодкі, які б вони не здавалися на початку. Але це завжди потрібно. І ми — ніхто без людей, обставин, без сходинок. Ті, хто падають, точно розуміють, що не буває руху без ось цих от падінь.
Ваніль зазвичай асоціюється з чимось легким, солодким. Тут абсолютно інший післясмак. Як у тебе народився цей образ і чому саме він став ключовим?
У цілому, коли пишу, я бачу якісь кольори, як переплітаються якісь певні ноти. І от гармонія, вона сама по собі була вже така, що мені нею хотілось смакувати. Ця пісня насправді достатньо проста. Раніше мені так здавалось, що хочеться чогось складнішого — постійно якісь рими, метафори, якось там це все спеціально підібрати. А іноді я так даю волю тому, що от просто зараз приходить. І я цьому досі вчуся: обов'язково потрібно будь-які ідеї, які приходять, втілювати, інакше вони просто полетять далі, і хтось інший їх втілить у своєму якомусь інтерпретуванні. Зазвичай я пишу про щось, а потім через деякий час до мене вже доходить, про що саме я написала: чи це вже якась моя прожита історія, чи це історія, яка потім у майбутньому зі мною трапиться? Я насправді обожнюю, коли слухачі, глядачі, які дивляться кліпи, самі переживають ці емоції, якусь свою особисту історію під час прослуховування і потім пишуть мені свої особисті враження. Декілька років тому я випустила пісню, яка теж, мені здавалось, така проста, записана просто сходу під гітару й одразу випущена: там не було якогось мегаміксу, зведення, аранжування. І вона так не дуже гарно зайшла по переглядах. Хоча, знову ж таки, в соцмережах на те, що мені люди іноді пишуть: "Це не хуково звучить" чи ще щось, — я кажу: "Це те, що створила моя душа. Я мусила це випустити у світ, тому що воно б там закарбувалось усередині й тиснуло б мені. Ну воно має прозвучати". У мене немає мети з кожним треком, що головне — перегляди і щоб я трусилась над тим. Ні, мені важливо просто внутрішньо викластись. І от одна дівчинка колись мене так схопила просто в академії й каже: "Ти мене врятувала". Я кажу: "В сенсі?". І в мене так починають сльози йти, а вона каже: "Ну, ти мене врятувала фразою з пісні. Я її слухала, і вона мені дала поштовх зробити правильний вибір. Я обрала себе". І для мене це найбільше викликає мурашки, коли я вкладаю один сенс чи якусь свою історію, а люди потім переживають свою історію, якийсь етап. І щоб будь-яка музика, яка подобається людині (не важливо, моя, не моя), просто допомагала, підштовхувала, надихала, оживляла, окриляла.
А взагалі, як ти пишеш пісні? Це якісь моменти драм, напруги, коли треба максимально виплеснути емоцію? Чи це такий спосіб уже після драми довикинути енергію?
Насправді це найлегший спосіб — коли в тебе трапляється якась внутрішня драма, розчарування, якась негативна емоція. Це, напевно, найлегший спосіб виговоритися в нотатках, піснях, будь у чому. Але, звісно, коли я в такому стані, як сьогодні, я усміхнена... От я вчора вийшла зі спортзалу, просто ввімкнула свою улюблену співачку Олівію Дін, йду так по вулиці і розумію, що це дуже дико виглядає, але я нічого з цим не можу зробити. Я приходжу додому, і мені приходить якась мелодія просто в голову, і я обов'язково все записую на диктофон. Це основне правило. У мене немає такого, що я постійно маю бути в якійсь трагедії, переживати постійно щось таке негативне. У нас цього достатньо в житті. Ми втрачаємо багато і людей, і можливостей з цією клятою війною. Я часто надихаюсь просто людьми в транспорті, потязі: їду кудись, спостерігаю просто навколо, і ось це викликає саме те натхнення, після якого я можу щось написати. Але, звісно, коли є, наприклад, якесь замовлення, коли я пишу на продаж пісні або навіть для себе, і пісня довго лежала, так, потрібно занурюватися спеціально в цей стан. Потрібно себе навантажувати якимись спогадами, емоціями, перечитувати щось, передивлятися старий якийсь свій матеріал. І вже тоді, звісно, вона вибудовує теж певну таку емоцію, щемкість, яка більше нічим іншим не викличеться.
Ти сказала, що ця пісня була написана давно і, відповідно, була як реанімована. Чи не було за цей час думки, наприклад, зробити її, можливо, в дуеті з чоловіком або якось випустити інакше?
Насправді так, я мала випускати цю пісню в листопаді 2024 року. Потім подумала, що вже після Євробачення ми з цим впораємося. Але от якось вона мала насититися і дочекатися свого моменту. Так, дійсно, я написала спочатку такий прехорус: "Все, ми не пройшли, під зливами". Їду в машині і думаю: "Супер! Це ж так підходить Дантесу". А він якраз нещодавно вподобав якесь моє відео в тіктоці. Пишу йому: "Вово, привіт, є така пісня, ти мене колись лайкав. Давай зробимо фіт". І, шокуюче, він мені зразу відповідає, пише свій телеграм, каже: "Та скидай, послухаю або зустрінемось, поговоримо". Ми дійсно зустрілися у нього на студії. Це був дуже гарний день. Насправді я за це вдячна. Ми дуже багато просто спілкувались про музику, виконавців, яких слухаємо: іноземних, наших. Якісь демки свої вмикали стандартні, неформатні, під гітару співали. Було дуже класно. Ми домовилися зустрітися за тиждень після його сольного концерту в Харкові. І, ну от, якось змінилися плани, і ми не скооперувалися вже потім. Але, знову ж таки, ціна моменту, так? От він же мене в той день якось теж підштовхнув, надихнув і дав мені якийсь промінь світла, нову музику. Він багато треків мені показав, яких я ще не чула, але зараз досі їх слухаю в себе. І, ну, так складається: змінюються плани, і це нормально. Я зрозуміла, що ця пісня Vanil’, значить, повинна була звучати ось в такому сольному виконанні. І мені дуже подобається наша відеоробота, яку ми зняли з режисеркою Лерою Мазур, яка також знімала "Зорепад". І важливо дочекатися моменту, поки зберуться саме ті люди і відбудуться саме ті відчуття, які мають дозріти до певного якогось моменту. І я дуже вдячна, що саме з Лерою ми зняли цю відеороботу. За відгуками я чую, що вона дуже нестандартна оку нашого глядача, але я планую рухатися в такому напрямку. Мені подобається шукати якісь нестандартні рішення та ідеї.
Чим для тебе цей кліп важливий і, можливо, ти туди "зашивала" якісь сенси і дуже щаслива, що вони реалізувалися?
По сенсах можна почитати в соцмережах, а щоб простими словами пояснити, чому він нестандартний, — там взагалі немає ліпсингу. Він знятий на таку ширококутну камеру. Навіть близькі кадри зняті саме в такому форматі теж спеціально. Ми били склянки в мене на балконі. Нам потрібно було розбити їх, але ми не могли це зробити на майданчику, і тому виходили з ситуації, як могли.
Лера закривала всі питання і по стилістиці допомагала, і з вибором локації, всіма підготовчими етапами, монтажем. Ми з нею їздили, напевно місяць шукали конкретний одяг, вибудовували образи, стани, які я проживала. Вона на зйомках проговорювала: щось у мене запитує і паралельно відразу знімає, типу: от зараз-зараз я стрибну в цю невідомість, — ось такий у нас один був кадр. Тому дивіться, відчувайте по-своєму. Я так люблю коментарі людей — найкраще, що може бути, це чути різні думки.
Фото: Анастасія Мантач, Суспільне Мовлення
Після Євробачення я дуже сильно випала, і мені хотілось просто закритися: не бачити, не чути, не писати, не робити нічого
Минулого року ти була учасницею Нацвідбору. Для багатьох артистів це насправді трамплін. Для тебе чим стало Євробачення?
Так само трампліном, дуже великим переосмисленням самопозиціонування. Тому що я, наприклад, на Нацвідборі була найменшою. Я це дуже сильно відчула в плані якогось такого внутрішнього відношення, відношення мене до себе навіть, якоїсь проблеми меншовартості, наприклад. Насправді два місяці після Євробачення я дуже сильно випала, і мені хотілось просто закритися: не бачити, не чути, не писати, не робити нічого. Просто на якийсь момент, прям тривалий час, відійти від музики в цілому, щоб якось дати собі відпочити й відновитися, зрозуміти взагалі, чого я хочу від себе як від артиста, яку музику я в подальшому бачу і хочу писати, яких людей навколо себе збирати, музикантів і так далі. Ну, було важко, насправді. Я завжди казала: я не заздрю тим, хто проходить далі. І своїм друзям, які не проходили, я казала, що це не найстрашніше, що відбувається в житті, це, в першу чергу. А по-друге, це дійсно вимагає дуже великої затратності ресурсу і сил, енергії, фінансів і змоги так дуже швидко зібратися і дожити морально до самого ефіру і не забутися, хто ти, про що ти, й не втратити ту першочергову іскорку, з якою ти писав в цілому цю пісню і що ти туди закладав. Тому що зовні вкладається реально багато: і експерти оцінюють, і журналісти оцінюють і говорять, і тут ти повинен уже стояти при параді, вже маєш тягнути номерок. А я в ніч до жеребкування взагалі сиджу собі, монтую кліп. Потім усе одне на одне накочується, і це реально з листопада по лютий просто момент суто підготовки, де ти випадаєш з усього, окрім самого Євробачення. Але, знову ж таки, скоріше за все, на жаль, у нас є тільки один такий трамплін, як Євробачення. Це добре, що така кількість заявок і артистів подається: ти бачиш відразу, в кого з артистів це як якийсь культ уже пішов. Я не про кількість разів, коли ти йдеш на Євробачення. Ні, просто от видно відразу, хто йде з конкретно форматно написаною піснею, хто йде з якоюсь своєю особистою місією. Ну так, це наш такий один із майданчиків головних, де можна проявитися як артист. Але, знову ж таки, це телебачення. Там ти показуєш одну пісню, а не повністю розкриваєш свою якусь автобіографію.
Найчастіше артисти після Нацвідбору намагаються максимально закидати новими релізами. У тебе ж була пауза…
Так, найменше, чого я хотіла, — це зупинитися. От реально. Особливо коли все в такому розпалі, коли нові люди додаються, коли ти хочеш ще більше показувати свою музику, свої якісь переживання, які викладаються в пісні, а по факту не було сил взагалі ні на що. Але, знову ж таки, так працює не у всіх. MOLODI, наприклад, випустили альбом, а я знаю хлопців, і вони паралельно дуже багато справ робили, щоб втілити й номер на Євробаченні, і потім відразу випустити альбом. У мене немає команди. Це теж велика проблема. І це теж пункт, про який я заздалегідь кажу своїм знайомим, які йдуть на Нацвідбір: подумайте, подбайте про себе, про те, щоб ви збереглися саме для номера, для виступу живого, а якісь інші питання делегували. Тому що, коли я збирала людей просто вже під час Нацвідбору, все одно ти не делегуєш питання. Ти маєш проконтролювати всі-всі процеси, які відбуваються, ти не можеш їх віддати ось так от сходу. Тому так, про це треба дбати заздалегідь. І про фінансові витрати також.
До речі, багато хто з молодих артистів, коли йдуть на Євробачення, влізають у мінуси по картках на всіх банках. Як було у тебе?
Враховуючи, що мені навіть Суспільне робило номер, у мене витратилось близько 250 тисяч на якесь обладнання на сцені, танцівників, постановку номера, зйомку відео. Ось ця конструкція, на якій хлопчик-танцівник літав, гроші на те, щоб його навчили літати. Тобто це все, всі ці моменти, теж оплачувалися. Я вже не мовчу про те, що насправді багато людей мені просто допомагало, як от з аранжуванням — саундпродюсер Влад Малий робив, зі зведенням — теж Andi vax по-дружньому. Це все робилося так от просто: хто хотів і хто міг, допомагали. Деякі люди пропонували допомогу, і лейбли теж. Але це були якісь контракти, які реально я вже не вивозила і просто казала: "Сорі, це не мій запит. Я не можу вписатися, коли й так все ось так несеться. Я не можу вписатися ще в якийсь договір". Я працюю без продюсера.
А ці контракти не були для тебе можливістю все ж таки вийти? Бо зараз ця історія, наприклад, з Кажанною, коли молодий артист іде в лейбл для того, щоб мати буст, але потім є якась проблема. В тебе не було думки?
Ну, от це така палка двох кінців. Якщо говорити про Аню, вона вже була блогеркою до цього і вже розвинула себе до якогось певного рівня впізнаваності в соцмережах. Тобто тут або реально лейбл допомагає, або... Ну, в нас просто дуже така історія, це все система, яка трошки така розвалена і на наших плечах. Ми повинні це якось вибудовувати й старатися робити так, щоб потім після нас теж було зручно і нормально працювати. Я насправді не ризикувала. Мені три роки, скільки я пишу пісні, пропонували декілька контрактів на різний термін: від, умовно, два-три роки до аж майже 15. І це все різні умови, різні відсотки, це все різні люди. Там і були мої близько знайомі люди. Але я відразу кажу, що я читаю, думаю, можу і місяць-два думати реально. А раптом це спростить якусь роботу? Але так, чи хочу я для себе щиро, щоб це мені спрощувало? Насправді ні. Тому що в моїх руках прикласти багато зусиль, щоб мене чули бодай через соцмережі. Завдяки радіомайданчикам і будь-якими способами зробити все, що в моїх силах, а потім уже, можливо, розглядати таку ініціацію зі сторони продюсерів і лейблів. Тому що, ну, це реально іноді такий злий жарт і пастка для артистів. Я не ризикувала ще.
Я хочу більше співати в лайв-форматі і на ютубі, і на концертах
Загалом, як ти думаєш, куди зараз рухається KRYLATA?
Я рухаюсь до того, щоб прислухатися до себе і втілювати свої бажання в реальність, менше відволікатися на якісь зовнішні фактори та коментарі людей щодо того, як я маю робити, що я маю писати, що в мене залетить швидше, ніж я думаю. У мене зовсім інші особисті цілі. Так само я хочу, звісно, зібрати якийсь бодай квартирник, концерт, тому що хочу далі більше співати в лайв-форматі і на ютюбі, і на концертах, звісно ж. Просто прислухатися до себе, творити й рухатися далі.
До речі, напевно, це ексклюзивна інформація, яку ще ніхто не чув і яку, можливо, не можна було теж говорити, але ми з Gorim! готуємо альбом, тому що нам класно пишеться разом і чому б не використати це як можливість.
А ще також я б дуже хотіла пройти військове навчання. Мені підказав військовий друг, у який саме центр краще піти в нашому місті, в нашій області. І я чекаю дати, щоб записатися на курс і пройти БЗВП.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
