Фото: Пресслужба Alina Pash
Ми показуємо, що мистецтво не може бути нейтральним
Як би ти коротко охарактеризувала свій новий проєкт "Гімни стійкості"? Що це і про що?
Це про те, що проживає зараз Україна і кожен українець. І, дивлячись відеороботу, я думаю, що можна доволі багато ліній упіймати. Саме що проживають українці, крім того, хто є в Україні і хто за кордоном, як він почувається. І це наша спільна стійкість, спільний досвід, і ми ним ділимося у цій роботі. Чому назвали "Гімни стійкості" взагалі? Це була ідея Apashe, Джона, тому що він її сам пережив на собі, знімаючи роботу в липні 2025 року, коли Київ був гучним щоночі, щодня насправді, й десять днів зі своєю командою він прожив так, як ми. Він перейнявся цим і сказав, що це найстійкіші люди, яких взагалі знає. Так, в основі проєкту, звісно, переживання цих людей з-за кордону, але проживання історій людей, яких вони тут зустріли.
Ваша співпраця з Apashe має довгу історію, але якщо повертатися до теперішнього, як саме цього разу ти зацікавила його продовжити спільну роботу?
Насправді це було доволі легко. Тому що він у 2021 році, коли ми знімали відео для пісні Witch, закохався в Київ, у людей і захотів сам їхати знімати. І я пригадую, що у 2024 році ми нарешті зловилися на спільний концерт, тому що до того часу якось так активно виходило, що, коли він в Європі, я в Америці, коли він в Америці, я в Європі. І одного разу ми зловилися-таки в Лос-Анджелесі на його великому сольному концерті, і він дав можливість говорити — що є дуже важливо. Сказати свій маніфест. І якраз тоді Зеленський з Трампом спілкувалися в Америці. Тобто це було дуже на часі, і люди дуже підтримували й підтримують. І тоді, після класного фідбеку, енергетики, яку ми відчули, ми подумали: а може, варто ще щось створити — те, що буде в мистецтві нести меседж, який буде більшим, ніж просто музика? І так я йому закинула акапельну версію веснянки "Ой, баровая зязюліна". І з того, в принципі, все почалося. Він її відчув, мурашки по шкірі, і ми почали вже планувати, що можемо зробити для того, щоби воно гарно звучало. І я така рада, що він записав ще й оркестр, звісно ж, у Києві у нас тут, записав дівчат, хор, який співав, — якраз нещодавно виклали в мережу, які саме дівчата і чиї голоси звучать. І так, я дуже пишаюся цією роботою. Вона цілісна для мене. Коли слухаю мініальбом з першого до третього треку, я розумію, що це справді і про мої відчуття — спочатку такі тонкі, але доволі, якщо можна описати, епічні. Ось ця глибина така йде. Потім є друга пісня, Kyiv, і в нас вже відкривається фольклорне, традиційне вокалізування. І потім є драм-н-бейс версія, яку ми якраз будемо зараз виконувати на концертах у лютому в Празі, Варшаві та Брюсселі. Вона така продовжена й потужна, де, в принципі, крім стійкості, відчувається сила українського народу.
У Apashe була колаборація з російською виконавицею ще перед вторгненням, і за це йому часто прилітає від українців
До пісні Kyiv ви зробили відеороботу. Як народжувалася візуальна частина, хто автор кліпу і яку ідею ви в ньому закладали?
Автор кліпу — Адріан Віллагомез. Він знімав також Witch і багато робіт з Apashe. У них дуже крутий тандем, і я насправді мрію з ним попрацювати також, тому що це людина мого ж віку, але душа справді в нього така, звідкись. Він ризикує, часом, своїм баченням. Мені це дуже подобається, тому що, відверто кажучи, ідея доволі була смілива — показати ось ці два світи, які присутні зараз, показати людей за кордоном, які спочатку дивляться, а потім живуть своє життя, забувають про те, що десь відбувається виживання. І загалом ми показуємо, що мистецтво не може бути нейтральним, і нам варто його використовувати для того, щоб могти торкатися людських сердець. І я бачу, що вдається це зробити. І це відчуття, яке я дістала після того, як уже все, робота зроблена. Дуже багато людей вклали у неї свої сподівання та емоції. Вона готова, ми її виклали в мережу і бачимо ту кількість фідбеку, ті емоції, які люди записують. Я розумію, що хочу бути дотична саме до такого мистецтва, яке може торкати людей по всьому світу, а не тільки локально.
Фото: Пресслужба Alina Pash
Що загалом буде далі з цим проєктом? Які є плани й де саме ще люди зможуть почути цю музику наживо?
Наживо — ось у цих трьох містах, які я нагадала, — 6, 7 і 21 лютого. Ви всю інформацію можете знайти в Apashe на сторінці або в мене. Apashe влітку буде грати повноцінний Hymns of Resilience у великому амфітеатрі у Франції. Також я знаю, що у нього є кілька фестивалів. Усе це можна відстежити на його сторінці, і я дуже рада, що в нього тепер збирається багато українських фанів, тому що він класний продюсер і класний чувак. Там такі батли в коментарях відбуваються — так, в Apashe була колаборація з російською виконавицею ще перед вторгненням, і за це йому часто прилітає від українців. Але я думаю, що ця робота і взагалі той документальний фільм, який, до речі, вийде цьогоріч, про українських митців під час війни, якраз розкладе всі крапки над "і", як відбувається взагалі ріст і вибір людини, вибір артиста, який не має українського коріння, який просто вирішив дізнатися, як ми, і емпатично перейнявся цим. І мені здається, що це може бути дуже класна історія для того, щоб, можливо, навіть у приклад комусь ставити.
Захотілося направити свої сили в якесь одне русло, щоб могти бачити результати й говорити до світу
У соцмережах ти ще говорила про те, що проєкт "Гімни стійкості" матиме і благодійну складову. Куди спрямовуєте кошти з цього релізу? І чому для тебе було важливо, щоб цей проєкт мав конкретну дію?
Мені взагалі дуже подобається ця ініціатива. Воно склалося так, ніби клікнуло, тому що захотілося направити свої сили в якесь одне русло, щоб могти бачити результати й говорити до світу. І я згадала свою співпрацю з фондом "Діти героїв". Люди, причетні до цього фонду, дуже світлі і круті, придумали ініціативу, яка називається Patron8, де ти можеш стати патроном для дітей, щоби їхню обдарованість проводити у світ. Це діти, які втратили одного чи двох батьків через війну, багато хто з них займається музикою, хочуть знімати в майбутньому кіно, займаються мистецтвом. І ми хочемо саме допомогти цим дітям вкласти їхні емоції, часом дуже складні, в щось, бо я особисто знаю: музика для мене неодноразово була терапією, порятунком, і я хочу поділитися тим, що вивчила вже за життя, з цими молодими людьми, які свої сили туди теж направляють. Тому так, "Діти героїв", Patron8 — люди можуть з усього світу заходити й дуже легко донатити — ми зробили класний вебсайт. Про це ми будемо в соцмережах доволі часто нагадувати. Я, не побоююсь цього слова, хочу бути амбасадоркою цього мувменту і могти дітей колись привезти в Лос-Анджелес, показати їм там багато чого, познайомити багато з ким. Я уявляю, що це можуть бути кемпи в Карпатах, де ми всі музикуємо, вчимося чогось тощо. Тобто воно мене саму драйвить, і я сподіваюся, буде драйвити людей по всьому світу — стати цими патронами, тому що інші музиканти по всьому світу можуть теж із цим з'єднатися. Це щемко, і я вірю, що ми зможемо робити красиві гала-вечори, робити з цього якусь велику, довгу історію.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
