Фото: Пресслужба Kulshenka
Усі пісні — це спосіб покричати цьому світу, що я є і я існую
Ти сьогодні прийшла з великою прем'єрою — альбомом "Меланхолія". В той час, коли всі намагаються шукати "успішний успіх", мотивацію, ти сміливо йдеш у меланхолію. Чому?
Бо я така людина, я не можу прикидатись. Хотіла б насправді, бо в житті дуже непросто бути такою, як я.
Які історії увійшли до альбому і які пісні?
Я думаю, для тих, хто з наших слухачів не знає, я раніше була в гурті Panivalkova, і ми були доволі успішні. Кар'єра закінчилась у 2019 році, і я мусила починати все з нуля. Але втрьох набагато легше рухатись, ніж одному, і вірити в себе. І насправді я думаю, що ці всі пісні, які ви почуєте, — це спосіб покричати цьому світу, що я є, я існую, й спосіб переживати якісь свої проблеми. Я думаю, кожен знайде в цьому альбомі щось своє, тому що дійсно цей "успішний успіх" уже всіх задовбав. Усі такі красиві, успішні, навіть у період війни мені особливо, коли це бачу, хочеться стопнути себе і сказати: "Ні, це неправда. Гни свою лінію, йди своєю стежкою".
Тобто головне — розуміти, що це все буває бутафорія, для кадру, або це блогери, наприклад, якісь: вони ж не будуть показувати себе справжнім, коли тільки прокинувся, і так далі. Тому це така лірична, чесна історія. Я думаю, кожен знайде в собі її продовження.
Чи не існує страху, що, можливо, когось ця історія навпаки буде відлякувати в час, коли й так важко слухати, наприклад, щось під назвою "Меланхолія"?
Там "світлий сум". Я думаю, навіть в кінці змінюється ритм і є якась надія. Мені здається, що коли я робила цей альбом, я не думала ні про кого, лише про себе. Але коли люди послухають його, вони зрозуміють: о, я нормальний, є проблеми в артистки, і в мене є такі проблеми. Тобто мені треба зрозуміти, що це життя, ось таке воно зараз. І я впевнена, що у багатьох людей такі самі настрої. І це якраз така терапія — замість психотерапевта послухав і такий: о, ну, все окей зі мною, все нормально.
Цей альбом звучить інакше, ніж багато чого на українській сцені. Що на тебе впливало? З ким ти, можливо, музично розмовляла, пишучи роботи?
З собою розмовляла. Я слухала дуже багато французької музики 50–60-х, зокрема 70-х років. Я дуже люблю некричущі вокали, коли можна тихесенько посидіти, подумати. Взагалі вважаю, що я глибока людина, і кричущі тембри та вокали мене відволікають від думок. Я надихалася Франсуазою Арді, Сержем Генсбуром, Джейн Біркін — французькою такою прекрасною музикою, тихою, спокійною, наче розмова з другом: от просто сів, випив чашечку кави, чаю, поговорив тихесенько.
Музично я робила все сама: десь семпли, десь міді награвала. Ні з ким не співпрацювала, крім однієї пісні — "Сумно мені". Виступив продюсером і мастеринг робив Олександр Дворецький. А так, в принципі, я робила все сама. Лише чоловік мені допоміг відмастерити, бо міксинг я також робила сама, і це був просто якийсь для мене прорив. Бо коли приходиш до звукорежисерів, вони все одно зроблять не так, як ти хочеш, бо у кожного свій смак. А тут сто відсотків я зробила так, як хотіла. Можливо, щось там не суперідеальне, бо я тільки почала займатися міксингом. Я дуже рада, що його випустила, і тепер, знаєте, свобода — коли ніхто над тобою не стоїть і не розказує, як тобі треба це робити. Ти відчуваєш — це як картину. І ти музикою теж можеш показати: там змінюється десь ритм, там струнні, там труба. У кожного інструмента свій настрій, і я намагалася це показати.
Дружити з кимось, щоб запостили мою пісню — це не моя історія
Камерність у створенні — це все ж таки про свободу чи є момент страху довірити комусь іншому зробити цю частину роботи?
І страх теж. У мене були такі приколи, коли просто пісню робили, і вона так лежить у столі, бо коли там має бути душа, а барабани зіграні на міді, — ну, це трошечки не те. Хоча я теж тут не використовувала живі барабани, бо в мене не було особливого бюджету. Але я це зробила так, як я відчуваю, і мені здається, у мене вийшло.
Представляючи тебе, досить часто додають ось цю приставку "ексучасниця" дівочого тріо Panivalkova. Скажи чесно, ти відчуваєш для себе, що вже повністю сформувалася як сольна артистка Kulshenka? Чи все ж таки ця тінь тріо досі існує?
Досі існує. Ну, у мене в голові я вже давно виступила на "Вемблі", я вже давно крута. Насправді — так, трошечки відчувається. Просто в мене немає таких сил, такого бажання, запалу, бо я була молода. Були інші часи, було легше. Тоді, у 2012–2013 роках, було таке становлення української музики. Це перша така хвиля. Я її пам'ятаю. Дуже багато класних гуртів було. Зараз з'явилося дуже багато гуртів і також штучний інтелект. Часом ми не можемо відрізнити. Я вже можу, бо працюю з цим, а людям насправді в масі все одно, яку музику слухати — згенеровану чи не згенеровану. Тоді такого не було. Було легше. Я відчуваю цей трошки тиск.
Якщо нас слухають спонсори, може, у когось немає де дівати гроші, то я б залюбки їх використала на запис класних пісень. Не вистачає бюджету на ті речі, які я хотіла б зробити.
А про що мрієш? На які речі не вистачає твого бюджету?
Я хочу свій колектив, хочу концерти, хочу своїх людей. У мене були спроби знайти, але якщо люди не "горять", ти не можеш їх змусити "горіти" твоїм проєктом. Це треба, щоб у нас відбулося таке єднання, як з Panivalkova, бо нам було класно проводити час поза репетиціями. У мене, на жаль, такого не сталося з моїми пробами. Так, я підтримую контакти з деякими музикантами, але в плані колективу поки у мене не вийшло це зробити, а самостійно це дуже важко. А дружити з кимось, наприклад, щоб запостили мою пісню, — це не моя історія.
У попередній частині розмови ми проговорили, що ти ніби як крафтовий такий виконавець, який максимально вчиться все — і заливати самостійно, і мастерити. Наскільки зараз це важко? І чи є бажання впустити в ці процеси когось іншого? Чи тут виключно питання фінансів?
Бажання — впустити тільки музикантів, бо зводити я все-таки хочу сама. Мені дуже подобається цей процес: ти шукаєш якісь звуки, працюєш з плагінами, якісь там ревербератори, еквалізатори. Мені це подобається. Я знайшла в цьому свою фішку. Я не схожа на інших. У цьому треба бути сильним насправді, щоб не підлаштовуватися під формат. І я нарешті вибудувала свою внутрішню опору. Я розумію, що це.
Раніше я думала, в мені проблеми, що мої пісні не слухають. Я розумію, що немає жодних проблем. Можливо, я не роблю якийсь якісний промоушен, знову ж таки, бо бюджети потрібні. А танцювати в тіктоці я пробувала — у мене не виходить. Я б хотіла, чесно. Ну, не виходить поки.
Я квіточка, яку треба поливати. Мене треба любити.
Якщо озиратися назад на весь цей шлях, який уже зараз робиш, наскільки важко тобі далося починати, по суті, все самій? Це був якийсь більше страх чи азарт?
Ні, це був страх. Зараз уже його немає. І мені так подобається, що я можу робити все сама і не залежати від людей. Бо деякі музиканти, не будемо зараз розказувати які, але я досі чекаю партію віолончелі. Вже минуло три роки й досі не дочекалася. Тому я не хочу нікого чекати. Я роблю все сама і знаю, що це буде зроблено, бо я сіла і зробила.
Ти зараз сама собі господарка. Назви головний плюс і, можливо, головний мінус сольного шляху, якщо порівнювати з гуртом.
Плюс — це те, що ти все вирішуєш сам і не витрачаєш час. Немає сварок, тобі немає з ким сваритися. А мінус — це те, що ти сам маєш себе підтримувати. Не завжди є сили на це. І класно було мати людину, яка буде з тобою постійно, буде тебе кудись пушити, рухати. Оцього не вистачає, бо коли немає настрою, ти сидиш такий після обстрілу і думаєш: "Та нащо воно все треба?". А потім збираєшся і робиш.
Тобто треба хтось, хто буде таймменеджментити...
Хто буде розказувати, який ти талановитий. Але головне, щоб це не було в мінус, щоб у тебе корона не виросла і ти потім зверхньо ставився до людей. Треба залишатись людиною, звісно, але й треба чути ці слова. І мені потрібно чути: "Ти молодець, ти класна". Я квіточка, яку треба поливати. Є люди, яких треба стимулювати батогом, мене — ні. Мене треба поливати, любити.
Після творчого переосмислення себе вже як сольної артистки що, можливо, ти в собі відкрила нового або ж зараз відкрила заново?
Я можу про проєкти розказати. Я почала робити дитячі пісні. На ютубі я створила свій канал "Співаночка Колиханочка". І в мене навіть одна пісня набрала вже більше мільйона переглядів. Я вважаю, що це успіх, і планую далі розвиватись, планую інші проєкти, можливо, іншою мовою пісні, щоб дітки вивчали мови, якось їх стимулювати через мультики. Бо зараз насправді дуже багато людей, які женуться за грошима, дуже велику помилку роблять — генерують дитячі пісні з поганою якістю. І не завжди це класно, бо вони ж то заробили кошти, а діти в цьому ростуть, і вони не розвивають свій музичний смак. Я вважаю, що це важливо.
Ти бачиш свій розвиток саме там, в цій історії теж?
Так. Також я викладаю французьку мову, зараз готуюся до іспиту, і мені це теж цікаво. І я хотіла сказати, що артисти, які можуть заробляти не тільки музикою, — це такий бонус, бо ти не маєш підлаштовуватися. Ти не маєш опускатися нижче, чим ти є, щоб давати щось, що хотів би слухати слухач. Ти просто можеш бути шефом і "рулити" цією всією історією. Це дуже класно, тому я рекомендую не сподіватися тільки на музику, а знайти в собі якийсь відкритий талант, щоб ти був independet, незалежний.
Ірино, рік уже починається з прем'єри. Чи є в тебе взагалі розуміння, що буде далі? Можливо, на цей рік уже написаний якийсь план?
Так, у нас буде прем'єра з моєю улюбленою Катериною Роговою. Ми з нею записали пісню французькою мовою, яка називається Parler avec une amie ("Розмова з другом"). Ми вдвох поїхали в Ботанічний сад. Я її вмовила. У неї не було настрою, а я їй кажу: ну, давай все ж щось зробимо класне. Зняли вдвох кліп, ми його підмонтуємо, і, думаю, навесні буде прем'єра. І також мій французький альбом. Він уже в процесі. Мені б хотілося, звісно, концерти у Франції, але поки ніхто не кличе.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
