Національне меморіальне військове кладовище, серпень 2025 року. Фото: facebook
Верховний суд України визнав незаконною передачу земельної ділянки в Мархалівському лісі на Київщині під Національне військове меморіальне кладовище. В постанові зазначається, що Верховний суд "усвідомлює надзвичайну суспільну значущість створення меморіального кладовища як місця гідного вшанування пам'яті військовослужбовців". Водночас наголошує, що вшанування пам'яті повинно здійснюватись в межах правового поля. Натомість Київська обласна військова адміністрація, передаючи землю під кладовище, не врахувала спеціальний природоохоронний статус земельної ділянки. Постанова набуває чинності з дати її ухвалення. І оскарженню не підлягає. Українські військовослужбовці виступили проти такого рішення Верховного суду. В соцмережах багатьох військових і цілих структур з'явилися дописи з закликом переглянути рішення. Обурення висловили і командування ДШВ, і командування Сил безпілотних систем, і ветерани, і лідери руху, і багато інших. Що по факту відбулося? Про що насправді рішення Верховного суду в цій справі? І чим воно точно не є?. Бо в публічному просторі часто його трактують як нібито заборону меморіалу.
Насправді, в публічному просторі дійсно вінегрет: і про заборону меморіалу, і про воду, і про екологію, і про все на світі. Але насправді це рішення дуже вузьке. Власне, Верховний суд підтвердив рішення Адміністративного суду. І в ньому, по суті, йдеться про розпорядження Київської військової адміністрації. По-перше, про зміну цільового призначення землі. Це важлива деталь. Тобто, раніше вона була землею лісогосподарського призначення. І по-друге, це рішення про те, що сама передача землі в тимчасове користування Національного військово-меморіального кладовища неправомірна. Ось це два рішення. Все. Всі інші деталі – це емоції людей, які хочуть інтерпретувати ці рішення.
Ну і ось, власне, тут найцікавіша заковика в тому, що, насправді, якщо подивитися кадастрову карту, яка є у відкритому доступі, то можна побачити, що цій лісовій ділянці, яка підписана як Національне військово-меморіальне кладовище, не змінили цільове призначення. Воно таке ж, як було багато років. А її призначення – для лісогосподарських цілей. Тобто лісогосподарське призначення. В рішенні суду є декілька пунктів про те, що ліси знаходяться загалом в так званій "смарагдовій мережі", яка поки що точно не визначена і не має правоохоронного статусу, закріпленого законом. Бо цей закон так і не прийнятий. Але вона потенційно буде заповідною. Так само там є місцевий, локальний заповідник, до якого ці землі заплановано включити, і суд встановив, що це – природоохоронне призначення. Що насправді дивно, і тепер вже Верховний суд це підтвердив, тому це вже факт. Але раніше такого ніколи не було. Вони ніколи в кадастрі, ніколи в документах на землю не фігурували як землі природоохоронного призначення. І це рішення, відповідно, тепер створює цілий ряд проблем для Національного військового меморіального кладовища, і їх треба вирішувати в законний спосіб.
А є розуміння, як так відбулося? Тут йдеться про що тоді? Про якісь формальні юридичні помилки чи про що?
Це питання про те, як тлумачити. Формально, якщо відкрити кадастр, документи на землі, вони ніколи не були землями природоохоронного призначення. В кадастровому реєстрі є спеціальний пункт, який визначає призначення земель. Він ніколи не був природоохоронного призначення. Відповідно, формально кладовище і не мало розраховувати на те, що це земля природоохоронне призначення. І що будуть проблеми, скажімо так, з цією передачею землі. Суд вже широко розтлумачив природоохоронне право і його таким визнав. І тому, власне, я би сказав, що це широта інтерпретації юридичних норм. І громадські активісти, громадська підтримка могли переконатися, що треба визнати так. Ну і, відповідно, тепер це проблема для держави, проблема для поховань захисників і захисниць, тому що суд поставив такий пріоритет.
Антон Дробович. Фото: Суспільне
Можна подивитися на Google Map, як змінювався ліс з 85-го року, ми побачимо, що це був ліс в 80-х та на початку 90-х. Тоді він був ще більш-менш цілісний. А починаючи з середини 90-х – це масове місце вирубок. Були навіть декілька кримінальних справ за вирубки, але жодного разу не було ніяких громадських активістів, які б подавали в суд, якихось організацій, пікетів тощо. Активісти кажуть, що це тільки з 2019 року, я кажу, окей, а покажіть хоч один ваш пікет проти цих незаконних вирубок і забруднення лісу після 2019 року. Їх просто не було. Але після того, як в 23-му році стало зрозуміло, що там буде Національне військове меморіальне кладовище, от тоді активісти прокинулися. І для мене це виглядає дуже підозріло.
Це такий якийсь, вибачте, парадокс. Реально десятиліттями ліс знищувався, ніхто не звертав на це уваги, а коли тут з'явилося меморіальне кладовище, виникла ось ця історія. Складається враження, що в когось тут зійшлися інтереси, для того, щоб, умовно кажучи, продовжувати знищувати цей ліс, або хтось, можливо, планував там щось побудувати. А тут з'явилося меморіальне кладовище.
Мене насправді це теж вражає. Тобто там побудована заправка, там отримали земельні ділянки приватні домогосподарства отримали. В самій Мархалівці просто прямо біля дороги теж є шматок лісу, який входить до цієї "смарагдової мережі". Він практично повністю був вирубаний. Там офісні приміщення, господарські будівлі, і жодного активіста з Мархалівки. Тобто, коли на їхній землі, яка належить території громади, був вирубаний і знищений ліс, у відповідь – тиша. Причому, оскільки по плану для побудови кладовища теж передбачена часткова вирубка лісу, передбачені компенсуючі насадження. І вся територія охороняється. Тобто і зараз можна приїхати і подивитися, що там є Національна гвардія і почесна варта. Тобто, цю землю вже не будуть забруднювати і проводити вирубку. Але ні. Я вважаю, що це лицемірство. Я не спецслужби, щоб аналізувати мотиви, але факти є. Я проаналізував інформацію і бачу, що ніяких демонстрацій і протестів раніше ніколи не було. Була невелика група екологічних активістів, яка дійсно боролася за присвоєння статусу цієї землі, але нічого подібного по спротиву раніше не було, ні до 2019-го, ні після того. Але вже після того, як там почали ховати захисників і захисників, деякі мешканці Мархалівки казали, що їм байдуже, що там з водою і з деревами, вони просто не хочуть, щоб там було кладовище. Ну, я тільки знизав плечима на таку реакцію.
Багато військових, як я на початку зазначив, сприйняли це рішення, як удар по пам'яті полеглих. Це судове рішення, навіть якщо воно юридично правильне, може бути морально травматичним?
Є напруга, про яку ви говорите. За іншого боку, українське суспільство тим і вирізняється від авторитарних суспільств, що у нас є серйозна суспільна дискусія, обурення, є одна частина суспільства "за", інша "проти". Так має бути в вільній демократичній країні. А в іншому боку, це дуже етично гостре питання. Військові не зобов'язані розбиратися в цих всіх тонкощах, чи можна інтерпретувати широко поняття природоохоронного статусу. Чи потрібно їх буквально інтерпретувати. Вони бачать, що зараз під загрозою опинилося Національне військове меморіальне кладовище. Наразі це єдине військове кладовище, побудоване за часи Незалежності. І попри критику, немає зараз реалізованого, більш сучасного, інклюзивного і якісного проєкту. Є декілька потенційно крутих проєктів, які от-от будуть побудовані, але наразі це найкраще військове кладовище в Україні, створене за часів Незалежності. І воно опинилося під загрозою. Ті, хто там зараз похований, включно з невідомими захисниками, незнаними нашими вояками, яких нема кому захистити, бо у них нема родин, опинилися в загроженій ситуації. І реакція війська, реакція бригад, реакція корпусів очевидна: треба захистити побратимів і посестер, які загинули, захищаючи Україну. І мудрість тут полягає в тому, щоб в належний спосіб, не просто, щоб це був клич на кшталт "Верховний суд проти найвищих моральних авторитетів", а щоб в правовому полі цивілізовано, емоційно, з дискусією, але вирішити це питання.
Чи існує, на вашу думку, в українській культурі поняття виняткових обставин війни? Коли держава має діяти інакше, ніж у мирний час?
Насправді, я теж маю юридичну освіту, тому саме зараз я пишу алгоритм, як вийти в юридичний спосіб з цієї ситуації. Тому я можу прокоментувати момент, про який ви питаєте. Насправді в українському праві є такі поняття як воєнний час і певні спеціальні правові режими, які вводяться в певних випадках. Але вони не стосуються аж таких широких правовідносин. Тому що 99% всього права, за яким ми живемо навіть в воєнний час – це право мирного часу, тому там, на жаль, не передбачено таких юридичних тонкощів. Але існує цілком юридичний шлях вирішити цю проблему. Можна зараз внести певні зміни в закон 23-го року, який регулював спеціальні умови для створення Національного військового меморіального кладовища. Зокрема, там є окремий розділ, до якого апелював Верховний суд про те, що не можна використовувати землі природозаповідного призначення. Оскільки вони тоді не були природозаповідними по своєму статусу. закон був прийнятий тоді так. Зараз Верховна Рада може поміняти цю норму. Далі після цього може зобов'язати Національне військово-меморіальне кладовище здійснювати посилений режим екологічного контролю на цих територіях. Щоб уряд доручив це кладовищу. А далі повторно зареєструвати право на землю, передбачити зміну цільового призначення. І далі, наприклад, хоча вже введена в експлуатацію перша частина кладовища, провести оцінку впливу на довкілля. Для того, щоб заспокоїлися люди, які за це хвилюються. Це може бути правовий практичний спосіб вирішення цієї проблеми. І закон буде поважатися, і не буде турбуватися пам'ять загиблих.
Чи є той факт, що меморіал вже функціонує якимось додатковим важливим впливом?
Є недобросовісні мітингарі-активісти, які розповідали, що там болото і так далі. Частина претензій просто зникла, коли відкрився перший сектор. На відкритті були десятки журналістів, і вони всі бачили, що це не болото, що це піщана земля, що там вода не тримається, там сухі могили і так далі. Там здійснюються регулярно військово-поховальний ритуал полеглих захисників і захисниць, це місце військових вшанувань найбільш пропрацьоване з усіх локацій, які є в країні. І, відповідно, репутація цього кладовища, особливо в військових колах, дуже хороша. Я думаю, це одна з причин, чому військові підрозділи так емоційно і так принципово вписалися в цю історію, бо вони просто бачили, про що говорять. Вони бачили, що там немає цього болота, що це брехня, вони бачили, що там немає підтоплення могил, бо вони там були, прощаючи своїми побратимам.
Чи потребує ця історія, можливо, окремого політичного рішення або змін до законодавства, щоб подібне не повторювалося?
Якихось системних дій для регулювання природоохоронної сфери або кладовищ не обов'язково вносити. Треба проаналізувати цей кейс в повноті. Коли він буде повністю вирішений, всі юридичні питання будуть залагоджені і потім не будуть оспорені в суді, тоді можна буде масштабувати цей кейс на загал. Але точно політичне рішення має бути, як мінімум має бути політичне рішення, про яке я казав: парламент може внести відповідні зміни в закон про особливості виділення земельної ділянки для кладовища. Далі обласна військова адміністрація візьме на себе ці зобов'язання про повторне рішення про землю. І, наприклад, Міністерство ветеранів забезпечить кладовище необхідними ресурсами, щоб воно мало підрозділ, який буде мати важливість моніторити екологічний стан. Це все політичні рішення. Далі є рішення комунікаційні, є рішення господарські, які повинно буде зробити, щоб повернути довіру громадян і залагодити цей конфлікт.
Чи не ризикуємо ми опинитися в ситуації, коли право, пам'ять і довіра, і в тому числі до інституцій, почнуть працювати одне проти одного?
Так, така загроза існує, і частина людей, які намагаються атакувати кладовище, вони якраз і працюють в інтересах такої ситуації. Вони хочуть цього конфлікту. І це, очевидно, дуже вигідно ворогам України, це вигідно тим, хто хоче, щоб у нас було якнайгірше. Відповідно, нам треба приймати мудрість громадську і вирішити це питання нехай емоційно, хай, скажімо так, в експресивний спосіб, але це повинно бути в законному полі.
КОНТЕКСТ
Верховний Суд України визнав незаконною зміну цільового призначення земельної ділянки в Мархалівському лісі на Київщині, яку передали під Національне військове меморіальне кладовище (НВМК). Про це йдеться у постанові суду від 29 січня 2026 року.
У Десантно-штурмових військах ЗСУ заявили, що "правосуддя не може існувати у відриві від моралі та національних інтересів". Військові закликали "до негайного вирішення ситуації, щоб пам’ять про захисників України була вшанована належним чином, а не похована під стосами судових паперів". Також на рішення Верховного суду гостро відреагував командувач Силами безпілотних систем Роберт "Мадяр" Бровді, заявивши, що "не обіцяв, що терпітимемо паскудство та наругу над памʼяттю наших загиблих воїнів". У 1-й окремому штурмовому полку Сухопутних військ назвали рішення Верховного суду "ударом по національній памʼяті". "Суди можуть і мають зʼясовувати правові нюанси землекористування. Але будь-які зазіхання на вже здійснене вшанування загиблих воїнів — неприпустимі. Памʼять не скасовують постановами. Полеглих не "переносять" — їх шанують", — йдеться у заяві бійців Сухопутних військ.
Після суспільного резонансу у пресслужбі Верховного суду пояснили, що законом заборонено використання земель природно-заповідного фонду для створення Національного військового меморіального кладовища. А під час передачі землі під кладовище, на думку суду, не врахували спеціального природоохоронного статусу земельної ділянки.
Директор Національного військового меморіального кладовища Ярослав Пронюткін розповів у коментарі кореспондентці Суспільного, що, згідно з чинним законодавством, частина Національного військового меморіального кладовища вже введена в експлуатацію. За його словами, "поховання продовжують здійснюватися з дотриманням установлених ритуалів і військових почестей".
Мінветеранів України напрацьовує юридичний механізм реагування на рішення Верховного суду, який вважає незаконною передачу земельної ділянки в Мархалівському лісі на Київщині під Національне меморіальне військове кладовище. Про це 3 лютого заявила міністр у справах ветеранів Наталія Калмикова під час виступу у Верховній Раді.
За її словами, місця поховання полеглих воїнів є недоторканними. Рішення Верховного суду вона назвала таким, що "ставить природоохоронні обмеження вище за право на гідне вшанування загиблих захисників і захисниць". "Міністерство у справах ветеранів опрацьовує юридичний механізм реагування, механізми пріоритизації вшанування під час ухвалення рішень щодо природоохоронних зон, а також забезпечує належну охорону та постійний догляд за територією і могилами 214 похованих на Національному військово-меморіальному кладовищі захисників і захисниць", — зазначила Наталія Калмикова.
