Фото: кадр з фільму "Гра на перехоплення"
Один з братів на мирній Олімпіаді, і другий брат-військовий в абсолютно не мирній Україні грають в дуже схожу гру. В гру на перехоплення. І в цьому складному терміні зашиті і їхні прагнення, і сьогодення, і власне, те, з чим всі ми зараз стикаємось…
Щойно ми послухали пісню Братів Гадюкіних "Карпати програли в футбол". Ну а як розпочинати футбольну розмову, як не з футбольної пісні? Перед мікрофоном Анна Заклецька і Денис Денисенко, і ми в студії Радіо Промінь не самі. Зустрічайте: Микола Васильков і Володимир Мула! І сьогодні ми говоримо про фільм, який стартує в кінотеатрах 19 лютого, – "Гра на перехоплення". Вітаємо в нашій студії!
Дуже актуальна і важлива тема, особливо в цей спортивний сезон – коли тривають Олімпійські ігри. Слідкуєте за ними?
Микола Васильков: Вова он місця не знаходить, вболіває на наших… За кого найбільше? За дівчат, так?
Володимир Мула: Найбільше переживаю за Владислава Гераскевича.
Микола Васильков: Я майже влучив. Це тренд зараз.
Ось, до речі! Але дуже не хочеться, щоби за цими модними поняттями тренду не змазалась сутність. Тому що, насправді, це історичний момент. Владислав точно ввійшов вже в історію Олімпійських ігор як людина, яка зробила серйозну заяву – причому, об'єктивно, нічого політичного там немає, – і не зламався. Це ж треба було йти стільки років до цієї потенційно 100%-ї, напевно, медалі. І все-таки показати сталеві ті самі штучки, які не у всіх хлопців бувають … Ми взагалі про біцепси… (всі сміються). Але повернемось до "Гри на перехоплення". Це, по-перше, футбольний термін, правильно?
Микола Васильков: Ну, такий собі, скажу, футбольний термін. В цій назві хотілося втілити, по-перше, бажання дистриб'юторів, по-друге, бажання спонсорів, по-третє, суспільний запит. Я жартую. Насправді, в назві хотілося втілити те, що в мирній Олімпіаді один із братів і в абсолютно не мирній Україні другий брат в одну й ту саму гру грають. В схожу гру. В гру на перехоплення. І в цьому складному терміні зашиті і їхні прагнення, і сьогодення, і власне, те, з чим ми всі стикаємось. Ця гра на перехоплення – хто кого захищає і на яких аренах світових і внутрішніх. І тому вийшла така, можливо, схожа на футбольний термін назва, але вона все-таки в футболі не використовується.
Фото: Володимир Мула
Яким чином у вас з’явилась ідея такого фільму? Ви разом доходили до цієї ідеї? Давно знаєте братів Михайленків?
Микола Васильков: Я не знайомий був з ними перед тим, чесно скажу. Це була табула раса, з чистого листа. Була ідея Володі про фільм, яка була достатньо аморфною, абстрактною, біло-сіро-чорною, іще без кольорів. Ідея була поєднати, і вона була абсолютно на поверхні, і тоді ще не була якоюсь ідеєю проривною, поєднати футбол і війну.
Треба використовувати спортивну аудиторію для того, щоб розповісти світові більше про ситуацію в Україні
А ми зазначимо, що Володимир теж дотичний до футболу – він володар премії Sports Emmy Awards у категорії Outstanding Documentary Series за документальний проєкт "Football Must Go On" про футбольний клуб "Шахтар". Здобути таку нагороду – це, по-перше, огого! Зараз наші режисери здобувають і Оскари, і багато номінацій вже у воєнній документалістиці. Коли ви почали роботу над цим проєктом, це вже був мейнстрим чи коли ви починали проєкт, такого ще не було?
Володимир Мула: Це вже був мейнстрим, і власне, ідея була в тому, щоб використати цю спортивну аудиторію для того, щоб розповісти світові більше про ситуацію в Україні. Тому що мій приклад також показав, що це працює. І коли я здобув Emmy, я зрозумів, що ця аудиторія велика, і з нею можна працювати. І саме тому ми і взялись за цю історію про футбол і війну в Україні. Почали спілкуватися з тренерським штабом, який нам підказав, що ось є такі хлопці, зверніть на них увагу. І безпосередньо вже з самими хлопцями ми познайомилися в ході знімального процесу.
У нас не було так, що ми довго переконували когось у тому, що це потрібно. Вони були настільки відкритими і хотіли нам допомогти, що ми просто взяли камери і почали все знімати.
Випадок зі скелетоністом Владиславом Гераскевичем показав, наскільки спорт і політика зараз перемішались, наскільки потрібно доносити правду про Україну. От ви би подумали коли-небудь, що у 2026-му році ми з вами будемо сидіти і говорити про спорт в країні, яка переживає повномасштабне вторгнення, і вам доведеться працювати над фільмом про двох братів, один з яких воює, а інший грає у футбольній команді?
Микола Васильков: Звичайно, важко було би колись спрогнозувати таке. Я особисто до останнього не вірив, що буде війна. Я був тим, хто вважає, що це брязкання зброєю ні до чого не призведе. Але оця наша історія про двох братів – вона могла би бути банальною, бо це класичний світовий сюжет. На цьому побудовано дуже багато всього. Якби Микола Михайленко із тоді ще абсолютно невідомої людини, яка перебувала в дублі і була віддана в оренду ФК "Олександрія", не став основним футболістом київського "Динамо", учасником Олімпіади – одним з небагатьох в історії України, бо це була перша Олімпіада взагалі в ігровому виді спорту для України історично, – і його не запросив Сергій Ребров у національну збірну.
Фото: кадр з фільму "Гра на перехоплення"
І тепер це вже історія не просто про двох якихось братів Михайленків, а ця історія передусім відомого футболіста Миколи Михайленка, гравця української збірної і київського "Динамо", і його брата, який тепер теж на його тлі стає відомим. У своїх колах він, безумовно, вже відомий. Він пройшов Бахмут, пройшов Покровськ, був у оточенні, був учасником контрнаступу, був у протиповітряній обороні – тобто, він знає про цю війну все. Більше, можливо, знає тільки Залужний. І тепер ця історія стала історією родини знаменитості. І ось на цьому, звичайно, ми тепер теж будуємо свою стратегію показу, тому що тепер всім цікаво подивитися на Миколу Михайленка.
За кордоном зараз вимальовується проблема втоми від війни в Україні – і це видно навіть на кінофестивалях. Кінофестивалі класу "А" не дуже охоче беруть українські фільми, якщо вони про війну
Володимире, скажи, плануєте їхати з цим фільмом за кордон, подаватись на фестивалі? Тому що це, безумовно, розширення інтересу аудиторії до теми війни і правди в Україні. Ну і коли його побачить український глядач?
Володимир Мула: 19 лютого вже розпочинається прокат фільму містами України. У нас є понад 100 кінотеатрів по всій Україні, це дуже класний показник, тому що в документальне кіно, відверто кажучи, досі не дуже вірять, навіть попри те, що воно здобуває світову славу за кордоном. Тут все одно доводиться, так би мовити, прочавлювати нашу історію.
Але, повертаючись до питання щодо фестивалів. Фільм уже був представлений на двох міжнародних кінофестивалях за кордоном, була прем'єра на міжнародному кінофестивалі в Україні – на Одеському кінофестивалі. Зараз першочерговий етап – це прокат в Україні. А далі ми хочемо його адаптувати до міжнародного глядача, зробити або дубляж, або, як мінімум, субтитри. І подумати, на яку, власне, аудиторію ми можемо працювати, тому що за кордоном зараз вимальовується проблема втоми від війни в Україні – і це видно навіть на кінофестивалях. Кінофестивалі класу "А" не дуже охоче беруть зараз українські фільми, якщо вони про війну.
Типу: ну скільки можна, ми вже це бачили, про це вже було?
Володимир Мула: Так, і вони про це відкрито почали розповідати зараз. У нас трошки інша специфіка, у нас все-таки спортивна документалка, і нам простіше цю історію доносити до кінцевого споживача. В мене є попередній запит від мережі кінотеатрів в США, але для цього потрібно ще зробити адаптацію, тому що у нас поки що фільм україномовний. Але ми йдемо в цьому напрямку, і я думаю, що у стрічки за кордоном є також своє велике майбутнє.
Фото: Микола Васильков
Микола Васильков: А крім того, не можна не звернути увагу на такий збіг, що зараз є історія Гераскевича на Олімпіаді, яка стала викликом суспільству, Олімпійському світовому спортивному суспільству. І наш фільм теж є викликом спільноті, але він стосується попередньої літньої Олімпіади, тому що наші там теж активно протестували. Не тільки на футбольному полі, а там були теж свої акції, які не були не помічені… Але зараз я не буду спойлерити, добре? Треба подивитися кіно для цього.
Володимир Мула: І власне, у нас ідея і полягала в тому, щоб розповісти більше про те, що насправді відбувалося на літній Олімпіаді, тому що це теж спрацювало. І я думаю, що в контексті того, що відбувається зараз, глядачі ще багато чого для себе зрозуміють і побачать те, що не прозвучало два роки тому безпосередньо в Україні.
А про Гераскевича ви би зняли кіно?
Микола Васильков: О, ну про Гераскевича тепер захоче зняти фільм і сам Френсіс Форд Коппола! (сміються).
Ну що ж, на жаль, у нас дуже швидко минає час спілкування. Ми дуже дякуємо, що ви завітали до нас в студію і бажаємо успіхів з усіма проєктами, і в даному випадку зі стрічкою "Гра на перехоплення". З 19 лютого, будь ласка, шукайте в кінотеатрах своїх міст в Україні, а потім і у світі. Наостанок, буквально по кілька речень зверніться, будь ласка, до слухачів Радіо Промінь.
Микола Васильков: Окремо я скажу для любителів спорту, тому що в цьому фільмі є неперевершені абсолютно сцени, які зняв Володя Мула. Ці сцени для світового спортивного кіно дуже рідкісні – сцени "внутряка" команди, репортаж із середини.
Те, як веде Руслан Ротань тренування, які внутрішні конфлікти, примирення і результати цих подій на полі, – я такого у нас не пам'ятаю точно.
Володимир Мула: Це як стратегія введення і війни, і бою. Тому приходьте в кіно і підтримуйте саме українську документалістику.
