Фото: Пресслужба гурту Друга Ріка
Коли ти віриш, ти виділяєш якийсь дофамін, і тобі легше жити
Цього року гурт Друга Ріка відзначає тридцятиріччя. Всі завжди чекають, що до тридцятиріччя гуртів будуть якісь мемуари, переспіви вже відомих хітів. У вас в результаті виходить новий трек і новий альбом. Це якась надія чи спосіб залишатися в тренді?
Ну, це нова сторінка просто. Ми не дивимося назад, як на мемуарну сторінку гурту Друга Ріка. Ми згадаємо, звісно, всі 30 треків. Пардон, не 30, треба ж ще місце для нових. Тому там буде 24 старих треки, а 6 ми зіграємо з нового альбому. Коли я чую цифру 30, то одразу відчуваю себе дуже молодим. І для мене це не якась шокуюча чи лякаюча дата. Для мене це початок чогось нового, нового якогось етапу. І ми не зупиняємося, ми не веземо стару програму, не веземо переспіви, переколаби, ремейки якісь. У нас, хоча це теж було і це вже опубліковано, наприклад, пісня "Вже не сам", над якою ми познущалися завдяки команді Василя Байдака, стала "Вже не сомом", а на концерті все буде так, як треба — буде "Вже не сам". Буде все, що ви хочете почути, тому що ми на програму дивилися так: відкриваєш усі платформи — від Apple Music, Deezer, Spotify до Amazon Music (усе, що є в світі на ринку музичних платформ), — ми переглянули і подивилися просто "топ-30 Друга Ріка". Мінус найнеулюбленіші, я б казав, наші пісні або ті, які нам уже просто набридло грати на концертах, — ми їх скіпнули. Але є один сюрприз. Є пісня, яку ми ніколи не виконували, і вона з альбому "Мода". Ми її грали, можливо, на презентації того ж самого альбому "Мода" у 2008 році. Але вирішили її вставити в програму, тому що ми і я особисто її дуже любимо, вона класна і незаслужено недослухана і недонесена до слухача. Тому ми її прямо в Палаці спорту згадаємо разом з усіма слухачами, які прийдуть на наш виступ.
Сьогодні ти презентуєш нову пісню "7’Я в онлайні". Розкажи, що це за історія і чому вона саме зараз з'явилася?
Я з тих, хто думає, що випадковостей не існує, і все, що не робиться, робиться, і в той момент з'являється, коли це потрібно і суспільству, і мені особисто, і членам гурту Друга Ріка. Музична, інструментальна частина до цієї пісні була написана і записана років 5 чи 7 тому, коли ми тільки почали роботу над новим альбомом, який убив спочатку ковід, а потім війна налаштувала нас на тури, а не на роботу в студії, і ми поїхали збирати кошти на Сили оборони. І тільки декілька тижнів тому мене просто накрило від того всього розлучення, яке переживає нині суспільство (і яке переживав я сам), наші українці, які є найрозлученішими в світі. Такої нації більше немає жодної — аби так розлучити дітей, батьків, чоловіків, дружин. І це триватиме ще довго. Ми не знаємо, коли це все зупиниться, як ми будемо збирати ті всі родини, чи всі вони "виживуть", я маю на увазі в тому статусі, в якому вони називаються родинами. І я спочатку думав прибрати звідти слово "сім'я", але нам цього дуже не вистачає. Сім'я — це спільнота, родина, це ми. Нам цього дуже не вистачає зараз. І, зрештою, я поборовся за цю назву, бо вона спочатку називалася просто "В онлайні". Я не годен говорити про цю пісню, тому що її треба слухати, щоб потім говорити. Як казав мій покійний старший брат Василь: "Валеро, треба спочатку бити, а потім говорити". Тоді з'явиться і тема для розмови.
Тоді поговоримо ще трохи про родини, які зараз опинилися в умовах, коли один в одній країні, інший — в іншій. Наскільки сильно ця історія про батьків на відстані тебе зачепила особисто?
Мої діти були певний час за кордоном з їхньою матір'ю, і це для мене було випробування — перші роки. Оскільки ми всі військовозобов'язані, я на той момент не міг виїхати до них, чи вони не могли повернутися сюди. Зрештою, ми розлучилися з дружиною, і це також частина мого життя, і в цій пісні і про це в тому числі. Хоча зараз діти повернулися, я відбудував для них будинок, вони тут і, сподіваюся, щасливі. Я з ними часто бачуся тут, і це те, чого хотілося б побажати усім українцям, — аби вони зібралися докупи. Але в певний період це було дуже важко. І я не виняток. Так нині живуть ті навіть, які не за кордоном, а мешкають, наприклад, в Києві чи будь-де, а їхні захисники, татусі і мами в тому числі, — на нулі чи десь у війську. Мій старший син теж у війську від початку повномасштабного вторгнення, з першого дня фактично. Хоча він не збирався бути військовим, але тепер він лейтенант і військовий і каже: "Я собі в житті не уявляв, що стану офіцером". Але ми теж з ним рідко бачимося, і це теж про сім'ю в онлайні. Ми теж спілкуємося виключно телефоном.
Як ти думаєш, взагалі після цієї багаторічної дистанції, яка є в сім'ях, чи реально склеїти їх? Чи все ж таки, на прикладі свого досвіду, думаєш, що ні?
Я не психолог, але це надто важко. Кожна родина — це своє життя, своя культура спілкування, філософія. Те, що добре для однієї, — недобре для іншої родини. Я не знаю, як це буде, але є якась критична межа спілкування родини в онлайні. Деякі психологи кажуть, що там рахунок на місяці, а деякі кажуть, що до трьох років, і після трьох років уже неможливо зібрати. Але я артист, автор музики, і я вірю в якісь романтичні стосунки і в онлайні. Не казатиму, чий приклад і про кого я розповідаю, але я одні стосунки беріг протягом кількох десятиліть, і ми зрештою побачилися. Зрозуміло, що ми не зібралися в родину, але це було дуже зворушливо. Це була зворушлива зустріч, і ми дещо відчули, коли побачилися за декілька десятиліть. Тому все може бути. І ми тією ж самою піснею говоримо про реалії, з одного боку, щоб люди жили тут і тепер, прийняли цю ситуацію і продовжували жити, а з іншого — в ній є романтична частина, бо "я тебе все ще кохаю, можливо, ти цього не знаєш". І я б хотів залишити цю романтику, аби люди вірили. Коли ти віриш, ти виділяєш якийсь дофамін, і тобі легше жити. І, можливо, ця віра допомагає жити.
Я б хотів, щоб народ не розслаблявся, тому що нам буде важко ще довго
Попереду у вас велика дата — 30 років гурту і плани, м'яко кажучи, нескромні. Але запитаю: чи буде ця пісня в Палаці спорту і чи в такій же версії?
Та звісно. Я поки що борюся за те, щоб трішечки її зіпсувати. Там має на вході з'явитися брас-бенд, щоб, власне, показати її ще правдивішою, бо це вальс. В основі лежить віденський вальс. Ну, тобто це не плагіат, але цей ритм знайомий і впізнаваний. І ми б хотіли показати, як у нас раніше вальси звучали — там обов'язково туба, концертний барабан. Як казав наш барабанник, вона, вибачте, виглядає — жмур-оркестр, але, ну, такі вальси в нас, бо так вони виконувалися. У мене колись навіть на одному з моїх весіль грав такий брас-бенд, і це було дуже зворушливо. Хлопці ж вважають, що це відносить нас до якогось поховання, і вони б не хотіли, але ми поки що боремося.
Ви збираєте Палац спорту. Що це буде за шоу? Це якийсь класичний рок-концерт чи цього разу буде зміна форматів, експерименти?
Це буде не зміна форматів, але це для нас експеримент. Я думаю, що і для більшості рок-музикантів України в тому числі. Тому що не всі працюють з режисерами, ба більше — з попсовими режисерами, в хорошому сенсі цього слова. Герман Нєнов став режисером того шоу, і ми довірилися йому. І вся візуалізація належить його очам, його відчуттям. І так, як він бачить, так і ви будете це все бачити. Але єдина проблема — ми не зможемо відчути цього всього, тієї всієї візуалізації, сценографії, оскільки стоїмо до глядача обличчям, а воно демонструватиметься на екрані. Але ми потім це все зможемо побачити, оскільки Суспільне знімає, і ми зможемо відеоверсію переглянути. Герман не заборонив, а попросив все ж таки називати це не концертом, а шоу. Всі кажуть, чому ви не взяли 5–6 днів? Ну, по-перше, ми не змагаємося. І ми ці 5–6 днів взяли, але ми монтуватимемо сцену протягом чотирьох днів, коли могли б просто проводити концерти. А потім ще кілька днів буде відбуватися демонтаж того всього. І я думаю, що сам за себе говорить цей час, який ми витрачаємо на монтаж-демонтаж. Це вже 100% буде круте шоу.
Ти казав, що 30 років гурту інколи хочеться сприймати як свої особисті тридцять. А взагалі як ви це сприймаєте в команді? Це підбиття все ж таки підсумків чи щось інше? Який дух у команді стосовно того, що вам 30?
Я іноді ловлю себе на думці, що нічого не сталося за ці тридцять років, оскільки я приходжу на репетицію і бачу ті самі обличчя і приблизно ту ж саму віддачу. Але останні кілька днів ми працюємо так, ніби не працювали взагалі до того, тому що така щільність — і в промо, і в якихось активностях. Наприклад, ми позавчора зібралися і запрем'єрили для своїх друзів кілька треків з цього альбому. Вони ексклюзивно слухали, і за те, що ми зіграли для них такий закритий сет, вони зібрали трошки більше мільйона гривень на ГУР. Це було в одному з ресторанів Києва, і ми там проведемо ще й афтепаті. А до того в нас була репетиція. А між цим я ходжу на студію, щось пишу і знімаємо промо, яке називається "Труба кличе". До речі, хто не дивився, подивіться. Ми щовихідних збираємося з Іваном Маруничем і їдемо, збираємо музикантів, які дотичні до Другої Ріки або просто люблять Другу Ріку, розповідаючи якісь історії і співаючи караоке, або із заїздом в "Пункт незламності" з невеличким концертом. Це все відбувається постійно і перманентно. Тому працюємо ми трішечки активніше, і всі учасники Другої Ріки так трошки почали навіть нервувати. Ми звикли, що є концерт, тур — сіли, поїхали. Але це схоже на те, що ми згуртувалися так, як на початку війни — збиралися і їхали в тур буквально за два тижні, організовуючи його. Трошки прибрехав, ну, за місяць точно. Ми збиралися і їхали, і в нас було турів більше, ніж за всю історію існування гурту Друга Ріка. Так нині ми згуртувалися і перед цим концертом. Я сподіваюся, що своїм прикладом ми згуртуємо і ту частину суспільства, яка втомилася, змучилася і вже в очікуванні тієї перемоги, яка не за горами, але вона все далі і далі. Я б хотів, щоб народ не розслаблявся, тому що нам буде важко ще довго. Ми маємо зібратися і працювати далі.
Гумор — це те, що дає нам трохи якогось позитиву, і ми легше розлучаємося зі своїми кровно заробленими гривнями
У 2021 на Промені ти казав: "Якщо останній студійний альбом "Піраміда" містив переважно драматичну лірику, то новий альбом Другої Ріки матиме позитивний настрій". То яким він вийшов у результаті?
Усе одно він вийшов позитивним. І ви переконаєтеся в цьому, послухавши наш наступний трек, який ми релізимо, думаю, за декілька тижнів. Він називається "Ми", і ми його записали разом зі слухачами на одному з концертів, який відбувався на даху. І він є найпозитивнішим. Я його вчора слухав у демо-версії і вважаю, що навіть якщо на тлі правдивого цього музичного полотна всього альбому і дещо, я б не казав утопічного, але є пісні доволі драматичні, пісня "Ми" просто розірве позитивом. Я думаю, що ми поставимо її наприкінці нашого альбому. І після цієї пісні хочеться увімкнути альбом ще раз. Те, що я зараз слухаю, — в мене такі відчуття, тому він буде позитивним.
Бачив у мережі ще деякі відео, де ти в образі сома пірнаєш у воду. Хто не читав опис під цим відео, може не розуміє, що це таке. Розкажи детальніше, що ж там?
Та немає ніякої філософії. Ми погодилися на це, оскільки хочемо зібрати 15 мільйонів на ГУР. І для того, аби це зробити, ми вдаємося до різних експериментів, і в тому числі знущання над піснею і над самим собою. Єдине, що хлопці не постраждали, — вони не були сомами, акулами чи китами. Я не читав сценарій, бо якби я його прочитав, навряд чи погодився б бути в образі сома. Я думав, що мені одягнуть щось на голову, наліплять щось і я собі піду дурня валяти. Ні, це був грим. Він був складним, зайняв десь три чи чотири години. На мене це все ліпили. А як потім це все знімати було? Ви ж розумієте, що знімальний день, ця сесія, триває 8–10 годин. І якщо є перерви, наприклад, з'їздити на заправку чи ще кудись, то ти не можеш зняти цей грим. Я їздив так на заправку. Що цікаво, заправник відреагував так: "Вау!" А той, хто сидів на касі, просто підняв очі і навіть не моргнув:
— Добрий день. Вам який?
— 95.
— Добре.
Я подумав, що здивувати українців зараз фактично неможливо. Налякати чимось — неможливо. Тому ми вирішили, що треба не лякати, а веселити. Бо гумор — це те, що дає нам трохи якогось позитиву, і ми легше розлучаємося зі своїми кровно заробленими гривнями. Хто ще не бачив, подивіться "Вже не сом" і закиньте на ГУР, якщо не соми.
Після Палацу спорту ви збираєтеся в тур. Наскільки масштабним він буде? Це буде за межами України чи тільки в Україні?
Це буде 30 помножити на три, тобто 30 по 3. Я б хотів так. Але першу тридцятку ми оголосили українську, і це буде виключно в межах міст України. Потім — 30 європейських. Я б хотів додати 30 північноамериканських і тих країн, у яких ми не були. Наприклад, Японію чи Австралію, Нову Зеландію хотілося б додати в тій заключній тридцятці, але поки що виглядає так: 30 + 30.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
