Фото: Пресслужба платформи Культурні Сили
Мені хотілося, щоб два світи в цій пісні об'єдналися і жили дружньо
На ютубі вже є відео твого занурення в життя морпіхів 36 бригади. Розкажи, як ти потрапила в цей проєкт "Фронтової Студії"?
Просто хлопці написали, запропонували взяти участь, щоб написати пісню. Ну, я люблю, мені подобається їздити на Донбас. Я не дуже часто це роблю, але стабільно раз на рік я там буваю. У мене є один друг, який займається гуманітарною допомогою, я інколи з ним їжджу. Я колись брала збір для Азову, щоб їм допомогти, а це от 36 бригада, ми з нею тільки познайомилися. Я не знала про них, коли приїхала і коли збиралася їхати. Було завдання написати пісню, ну і, в принципі, дослідити життя бригади. І мені здається, що насправді для кожного митця, музиканта, людини, яка пов'язана з культурою і творчістю, це дуже цікаве дослідження — коли ти занурюєшся повністю в життя інших людей і намагаєшся пропустити весь їхній досвід і все їхнє життя крізь себе і з цього зробити пісню. Тобто ти не вигадуєш, а проживаєш і закарбовуєш це в якійсь пам'яті людей своїми словами.
Якщо коротко переповідати взагалі цей досвід, що з цієї поїздки тобі запам'яталося найбільше?
Та просто хлопці. Було дуже багато смішних моментів усіляких. Було дуже тепло, дуже дружньо. Мені спочатку не подобалось, я знаю, що вони не вставили це у відео, — "Водолаз", це наш провідник Діма, ми просто їдемо в машині, а він такий серйозний, і я сиджу на пасажирському сидінні й кажу: "Ти мене ненавидиш?". І він такий: "Та ні, я просто серйозний". Я кажу: "Добре". І на третій день ми вже просто стали друзями. Вони вже всі посміхалися, раділи, що ми приїхали, тому що завжди, коли до тебе хтось приїжджає в гості з камерами і починає тебе знімати, зрозуміло, що, напевно, до цього ставлення таке трошки, типу: ммм, а що відбувається? Але в кінці цієї поїздки ми стали друзями, почали поважати одне одного, були щиро вдячними одне одному за те, що ми провели цей час разом.
Як тобі писалося з розумінням того, що це пісня для військових, хоч уже і знайомих?
Чи не хотілося мені розбити серце комусь? 100% це була якась відповідальність — Х якась кількість цифр. Але коли я написала цю пісню, я пишалася собою і думала, що це моя найголовніша мета всього цього. У мене за кілька днів після поїздки потім був концерт на "В'ЯВІ", і я вперше заграла цю пісню там. І потім цілий тур, коли їздила, я все одно в якихось містах, де це було доречно і просилося, її грала. Вона ще тоді не вийшла, ми ще навіть аранжування не зробили. І для мене найголовнішою задачею цієї пісні було зробити, щоб через те, що існує ця пісня, люди зацікавилися життям людей, про яких вона написана. Тобто, перше — вони дізналися про них. Друге — мені дуже хотілося об'єднати навколо цієї пісні і цивільних, і військових, тому що єдина загальна фраза, яка лунає в цій пісні, що "у смерті плани на всіх нас" — незалежно від того, хто ти — військовий чи ти просто цивільна людина, яка живе своє життя. Від смерті не заховатися, і це нас об'єднує. І мені хотілося, щоб два світи в цій пісні об'єдналися і жили дружньо.
Коли ти приєднуєшся до армії, до людей, які щодня роблять щось важливе, корисне, ризиковане, ти відчуваєш себе більш сильною людиною
Чи відчувала ти якісь зміни в собі після зйомки цього проєкту, коли перемикалась на цивільний ритм?
Ну, звісно, це дуже складні завжди два світи, коли ти приїжджаєш з Донбасу. Цивільне життя розслаблює, а військове — загартовує. Це про контрасти більше, коли тобі треба час на адаптацію до сучасності. Це все одно різні світи трошки. І що я відчувала? Давайте так, у мене була акубаротравма, мені поставили діагноз. Просто це дуже смішно: я приходжу в лікарню, лікар на мене дивиться, каже: а що з вушком? Я кажу: "Та я з гранатомета стріляла". Ну, це слід, який залишився в мені після цієї поїздки. І я просто пам'ятаю, що в мене був спочатку перший концерт на "В'ЯВІ". Мені прописали шістнадцять уколів гормонів, щоб відновлювався слух. Але я не могла скасувати концерти. Виступала перший концерт так. І потім у нас за тиждень був ще концерт у Полтаві, і я ще там так виступала. Я ще на "В'ЯВІ" вибрала собі трекліст із 24 пісень і думаю, що це була головна моя помилка.
В одному з коментарів ти зізнавалась, що ця поїздка дозволила тобі прожити біль, який ти підсвідомо блокувала в цивільному житті. Якщо коротко, що ти віднайшла там, на Донбасі, чого не можеш знайти, наприклад, тут, у тилу?
Силу, право голосу, право звучати. Тому що, коли ти приєднуєшся до армії, до людей, які щодня роблять щось важливе, корисне, ризиковане, ти відчуваєш себе більш сильною людиною, ніж можеш почуватися в цивільному світі. Мені подобається бути сильною. І коли ти живеш умовно цивільне життя, ти можеш не реагувати на якісь зруйновані будинки, бо розумієш, що ти не маєш стільки вже співчуття, тому що дуже багато вже співчував і ніби твоє серце починає твердіти. А потім, у моменті, коли бачиш це на власні очі, ти розумієш, що все те, що не дозволяв собі проживати, ти проживаєш тут і зараз.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
