Десантно-штурмові війська ЗСУ. Фото: zsu.gov.ua
Почнімо з вашого шляху в силах оборони, можливо, в десантно-штурмових військах, щоб ми могли трохи більше познайомити нашу аудиторію з вами.
Я народився в Дніпропетровській області, в місті Кривий Ріг, в грудні 1982 року. У 1996 році вступив до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де після трьох років навчання в 1999 році, закінчивши його, вступив до Харківського інституту танкових військ. Після п’яти років навчання почав проходити офіцерську службу на посадах, що відповідають моєму напрямку. В десантно-штурмові війська потрапив у 2014 році і з того часу продовжую службу в ДШВ. Саме в десантно-штурмових військах я проходив службу на посадах заступника командира роти, батальйону, бригади, а нині – корпусу. Останній навчальний заклад, який я закінчив, – це Національний університет оборони в 2022 році.
Постійно потрібно поновлювати знання? Попри те, що є практичні речі, але якісь, можливо, теоретичні моменти постійно поновлювати?
Однозначно. І офіцерська служба так спланована, що коли ти закінчуєш ВНЗ, все-таки потім навчаєшся на оперативний рівень, ну а зараз вже потрібно навчатися на наступний рівень, стратегічний.
Якщо пошукати в інтернеті інформацію про десантно-штурмові війська, можна побачити, що скрізь зустрічається слово "елітний". Елітні підрозділи, елітні війська, тощо. Наскільки це відповідає дійсності і що це означає з вашої точки зору?
До слова "елітний" можна багато синонімів підібрати: десь зразковий і кращий за всіх, якщо дуже коротко. Для того, щоб в контексті десантно-штурмових військ це обсудити, я пропоную звернутися до історії виникнення саме десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Якщо дуже коротко і так загально, в спадок від Радянського Союзу нам дісталося повітряно-десантні війська, які потім згодом були трансформовані в аеромобільні війська. В свою чергу, аеромобільні війська були трансформовані в високомобільні десантні війська. І вже потім високомобільні десантні війська у 2017 році традиційно трансформувалися в десантно-штурмові війська, і носять цю назву до теперішніх дня. Це сталося у 2017 року, 21 листопада. Була обрана нова дата, це – святкування 21 листопада. До цього святкували 2 серпня. Дата була обрана з прив’язкою до нашого християнського календаря. Це непроста дата. 21 листопада – це день архистратига Михаїла, покровителя всього небесного воїнства, всіх парашутистів. Це один із ангелів, який першим очолив боротьбу з Люцифером. А перемігши Люцифера, він його своїм мечем спустив з небес на землю. Тому він вважається, в покровителем всіх десантників всього світу, які носять марунового кольору берети.
От тепер про марунові берети. Раніше вони були блакитними?
До 2017 року всі носили тільняшки та голубі берети, які дісталися нам у спадок від радянських повітряно-десантних військ. У 2017 році відбувся ребрендинг, і ми перейшли на нову дату святкування. Ми прив’язалися до християнської традиції та обрали нові традиції, зокрема новий берет кольору марун. Марун, в принципі, якщо звернутися до історії, це колір, який вперше ввели британські десантники в 1942 році. Потім він став популярним серед американських десантників, а наразі поширений в багатьох країнах світу, зокрема в переважній більшості країн ЄС і НАТО.
Чи є ритуали, властиві десантно-штурмовим військам?
Ритуали, так, звісно, є. Можна коротко описати шлях майбутнього десантника від ТЦК до того, як він потрапить в окоп. Людина, яка призивається добровільно або недобровільно (якщо говорити про сьогодення), прибуває в навчальний центр, якщо це десантно-штурмові війська. Вона приїжджає до 199-го навчального центру – єдиного навчального центру десантно-штурмових військ. Тут починається базова загальна військова підготовка (БЗВП). Термін навчання зараз складає 51-52 дні, враховуючи так званий нульовий день, який йде перед першим навчальним днем. Цей день має свої особливості. Військовослужбовець проходить тактичну підготовку, топографію, інженерну підготовку та багато інших дисциплін, зокрема національну патріотичну підготовку. На всіх етапах, коли майбутній десантник починає службу в навчальному центрі, фіксуються і впроваджуються традиції, які супроводжують його на кожному етапі.
Перша традиція – це клятва десантника, яку вони складають або виголошують кожен вечір перед сном, або щоранку перед початком занять, а іноді й вранці, і ввечері. Це ритуал, який став частиною традиції, і його проходять всі. Наприкінці БЗВП, коли курсант завершить навчання, йому вручають знак десантно-штурмових військ, який ви можете бачити у мене. Цей знак носять на правому рукаві, і він вручається в урочистій обстановці, зазвичай командиром або інструктором. Після завершення БЗВП новоприбулі направляються до своїх військових частин, де проходять 15-денну адаптацію. На цьому етапі вони ще не виконують бойові завдання, а проходять додаткову підготовку. Їхнє завдання – адаптуватися до нового підрозділу. Тому що, наприклад, 100 людей в навчальній роті, 20 поїхали в одну частину, 20 – в іншу, і так далі. А вони заходять в свої частини в новий колектив. На цьому періоді йому вже в цій частині, в яку він потрапив, вручають нарукавний знак самої військової частини, який носиться на лівому рукаві. І урочисто йому вручають берет. Берет кольору марун, про який ми говорили. І цей ритуал складання клятви десантника залишається. Це як молитва для військовослужбовця.
Хто вирішує, що людина може бути десантником? Чому я запитую? Тому що хтось нас може послухати і подумати: "Ось, наприклад, у мого чоловіка чи сина погане здоров’я, його недобровільно забрали на вулиці, і він опиняється в десантно-штурмових військах, хоча не підходить".
Це досить індивідуальна ситуація, якщо чесно. Але я хочу зазначити, що є військово-лікарська комісія, яка визначає ступінь придатності до служби в десантно-штурмових військах. Це основа. Що стосується здоров’я, то ідеальний піхотний вік для чоловіка – від 20 до 35 років, умовно кажучи.
А чи може це бути жінка?
Може. Особисто я знаю кілька таких жінок. Їх не багато, але вони є. Жінок зазвичай застосовують у інших напрямках. Вони чудові медики, відмінні психологи, впрвні пілоти, а також є розвідниці. Все це є.
Дуже багато історій можна знайти в інтернеті, про те, що хтось ввечері вийшов за хлібом, а вранці опинився на штурмі. Наскільки це правда?
В окопи ніхто не може потрапити, якщо не пройде підготовку. Це все якийсь стереотип, десь кимось публічним сказаний, і це абсолютно неправда. На ранок, на другий день, людина може опинитися в навчальному центрі на БЗВП, але в бойовій частині одразу після ТЦК вона ніяк не може опинитися. Це не 2022 рік, не кінець лютого і не початок березня, коли таке могло б статися. Коли люди брали до рук зброю тут, у Києві, в Ірпені, в Бучі, і ніхто не задумувався.
І це був добровільний вибір.
І це якраз підтверджує правило, що коли людина мотивована, її мотивація може десь компенсувати відсутність підготовки.
Зараз ми підійшли до цікавого моменту – мотивації. Навіть міністр оборони Федоров із трибуни Верховної Ради зазначив, що 2 мільйони військовозобов'язаних перебувають у розшуку. Ми знаємо, що багатьом людям повістки розсилали давно, і не один раз, але вони не з’являлися. Чи може немотивована людина стати хорошим солдатом?
Може, і переважно так і відбувається. Оскільки людина немотивована, завдання офіцерів, сержантів та фахівців психологічної підтримки – зробити з немотивованого воїна мотивованого. Це цілий комплекс заходів, велике і складне питання, яке неможливо вирішити за дві години чи навіть два дні, але це робиться. І я вам скажу: коли немотивована людина потрапляє в уже сформований мотивований колектив, вона просто дивиться ліворуч і праворуч, бачить адекватних хлопців, нормальних людей різного віку, з різних регіонів. Один має 50 років, інший – 19, і всі вони добровільно прийшли. Тут приходить сержант, який адекватно з ним спілкується, пояснює: я твій командир відділення, можеш звертатися до мене ось так, якщо виникають питання, підходиш до мене, а якщо не зможеш вирішити, звертаєшся до командира взводу. Командир взводу, у свою чергу, також адекватний. Він дивиться на сержанта та на своїх підлеглих і розуміє, що це нормальні, адекватні люди. І в нього починають з’являтися сумніви: може, я даремно боявся? І дуже часто так відбувається, що, зрештою, він стає справжнім воїном. Є категорія людей, які, от мені особисто казали, що вони спеціально чекали, поки їм вручать повістку. Мовляв, вручать – піду, ховатися не буду. Вони спокійно переміщувалися країною чи містом, їздили за кермом автомобіля, а коли їм сказали – вони чесно пішли. Таких дуже багато. Звісно, є й інші, які ховалися під диванами, а потім вийшли – їх спіймали і привезли. Ми теж працюємо з такими.
А що ж відбувається з тими людьми? Як проходять ці зміни, якщо вони відбуваються?
Людина трансформується, якщо так дуже коротко, під впливом комплексної роботи всіх офіцерів і сержантів, які працюють безпосередньо з ним. І ключове, що на нього впливає – це колектив. Таких самих, по суті, як і він, от і все. Здоровий колектив. А задача сержанта, офіцера всіх рівнів – зробити саме такий здоровий колектив.
Гасло десантних військ – "завжди перші"?
Так, це загальне гасло всіх десантно-штурмових військ. "Завжди перші" затверджено, теж воно увійшло з 21 листопада 2017 року, офіційне наше гасло. Все в самій назві. Завжди перші, ми теж пояснюємо десантникам, що він має бути завжди перший не тільки на полі бою, він має бути завжди перший в спорті, в сім'ї, в побуті, в мирний час, в воєнний час і так далі. Без різниці. Завжди перший. Тобто, знову-таки повертаючись до архистратига. Архистратиг – це верховний головнокомандуючий, умовно кажучи. Повертаємось до нашого покровителя небесного воїнства, архистратига Михаїла, який перший зі всіх ангелів очолив боротьбу з Люцифером. Теж перший.
Тимофій Заріцький. Фото: 8 корпусу Десантно-штурмових військ Збройних Cил України
Отже, людина може потрапити у свій підрозділ і там зустрічає різних людей – від 25 років, крім контрактників, котрі можуть бути і молодші, і до 50-55 років. Чи бачите ви якусь відмінність між людьми різних поколінь? Ось, умовно, ветеран ще аеромобільних військ відрізняється від молодої людини, яка зараз має зовсім іншу освіту і уявлення про світ?
Так, це досить індивідуально. Навіть у одному батальйоні три роти – всі три різні. І я вже мовчу про те, що в одній бригаді три батальйони теж можуть бути абсолютно різними. Це залежить від командирів, їх підготовки, компетенції та багатьох інших факторів. Я не раз спостерігав за таким. Є ті, хто служив в Афганістані – для них ця тільняшка та голубий берет – це щось священне, це в серці, і це важко викорінити. Їм, напевно, ще потрібно пройти років десять, щоб це змінити. І є молодь, яка навіть не замислюється про це. Їм треба пояснювати, що колись були голубі берети, але для них це далека історія. Вони не цікавилися цим, не думали про це. Якби ми їм не розповіли, як я зараз вам розповідаю, вони б навіть і не знали про це.
Якщо говорити про базову військову підготовку, чи є вона однаковою для всіх сил оборони, чи для десантників вона має свої особливості?
Вона відрізняється тим, що для десантно-штурмових військ однією з основних функцій є виконання штурмових наступальних дій. Це не територіальна оборона, де вже в назві є слово "оборона". У назві ж десантно-штурмових військ ключове слово – "штурм", яке багатьох відлякує. Хоча, по суті, будь-який штурм неминуче завершується обороною. Неможливо нескінченно наступати – місяць, два, три роки, день за днем, ніч за ніччю. Завжди настає момент, коли треба зупинитися, і тоді штурм або наступальні дії перетворюються на оборонні. А є інший сценарій, коли тих, що штурмують, виводять, на ротацію, а на їх місця заходять інші підрозділи, задача яких зберегти і утримати те, що деокуповане.
Знаєте, на підтвердження ваших слів про те, що слово "штурм" може відлякувати, теж хочу навести такий приклад. Якщо в соцмережах хтось напише будь-який пост, пов'язаний з тим, що є вакансії в силах оборони, то обов'язково в коментарі прийде дуже багато людей, які скажуть, ну, звісно, на тилові посади усі хочуть, а ви спробуйте знайти штурмовиків.
У десантно-штурмових військах також є логістика, бухгалтери ,юристи, медики й так далі. Всі ті самі спеціальності, які є в ТРО, є й у ДШВ. Тобто, в самих ДШВ можна зробити поділ на тих, хто штурмує, і тих, хто їх забезпечує. Для розуміння: на трьох, хто штурмує, припадає семеро, хто їх забезпечує.
Ця статистика виправдана потребами логістики та підтримки штурмовиків? Чи це тому, що штурмовиків не вистачає, а охочих їх підтримати – багато?
Це склалося історично. Скільки існує людство, скільки існує військова наука, оперативне мистецтво, тактика – все це прийшло з досвідом, з історією: Перша, Друга світова війна і так далі. В забезпеченні мають бути ті, хто фактично підтримує. Наприклад, звичайному штурмовику в окопі потрібно платити гроші – це треба рахувати. Потрібен бухгалтер. Логістика має доставити боєприпаси, одяг, теплі речі і багато іншого. Психолог потрібен? Потрібен. Сержант, який приведе, виведе, дасть промову – теж потрібен. Тобто, існує багато чинників, які працюють саме для того солдата в окопі.
За вашим досвідом, чи є люди, які самі хочуть бути штурмовиками?
Звісно, є.
А можете розповісти про них? Це якісь окремі люди, народжені для війни? Чи ми знаємо, що у нас багато ненароджених для війни.
Так, багато ненароджених, але скажу так: пропорційно є стільки ж людей, які народжені для війни, і серед них є ті, хто призначений саме для десантно-штурмових військ. Ось є чоловік, дивишся на нього – він прийшов позавчора, а форма на ньому сидить так, ніби він у війську вже не перший рік. Це видно. Є люди, народжені воїнами. Якось це працює. Такі є.
Але все одно, покладатися на думку, що люди самі обов'язково прийдуть в достатній кількості, особливо в такій масштабній війні, як зараз, це наївно.
За чотири роки війни будь-яка армія будь-якої країни зіткнулася б із тими самими проблемами, що й ми. Це абсолютно нормально. Повірте, якщо подивитись на Російську Федерацію, яка веде війну проти нас, то вони мають дзеркальні проблеми. В них теж є труднощі з мобілізацією, з контрактами, хоча вони виплачують досить великі суми. Але вони все одно не здатні набрати необхідну кількість. Так, вони набирають необхідну кількість для того, щоб покрити свої втрати. Тобто вони, грубо кажучи, весь час намагаються вийти на нуль. 30-50 тисяч за місяць – це те, що вони здатні призвати з усієї Росії. Але коли вони ставлять за мету "звільнення" Донбасу, Херсона, Запоріжжя, все це в межах "Конституції" РФ, вони розуміють, що для проведення наступальних дій потрібно співвідношення один до трьох. Це на непідготовлену оборону противника – тобто на нас.
А оскільки ми вже все підготували, то це вже не просто. Це один з найскладніших видів наступальних дій. Коли ти наступаєш на підготовлену оборону, співвідношення людей і техніки має бути десь 1 до 9 чи 1 до 10. Тобто, якщо в нас 800 тисяч у війську одночасно, на передовій може бути 350-450 тисяч. Помножимо на 9 – і вони розуміють, що таку цифру вони не можуть знайти. Тому у них є два варіанти: Оголосити мобілізацію – непопулярне рішення, і вони цього остерігаються. Або мотивувати фінансами. Це те, що вони роблять. Але ми живемо у світі, де все починається і закінчується фінансами, а у них ці ресурси теж обмежуються. І в них є проблема: виконати завдання, які вони поставили в рамках СВО, а все впирається в людей і ресурси. Тому що територія, як не крути, вважається захопленою або звільненою тільки тоді, коли туди ступила нога піхотинця. Якщо туди прилетів КАБ або "Шахед", або "Фламінго" – це ще не звільнена чи окупована територія.
