Фото: Andrew Kharlamov
Для мене 8-ме березня — це день підтримки жінок, і тільки так я його сприймаю
Сьогодні на Радіо Промінь прем'єра твоєї пісні з такою цікавою назвою "Замовкни". Розкажи про неї.
Так, назва дуже провокаційна і непритаманна, напевно, мені саме в моєму характері, але саме настрій такий, що це такий "стоп" усім токсичним людям, які поряд з тобою, всім токсичним відносинам. Це така ода жінкам, які дійсно роками намагаються пристосуватися, терпіти, одягнути чийсь одяг, не відчувати сили сказати: "Ну все, досить, замовкни. Я чемно слухала, але тепер слухай мене. Я просто тобі не підходжу. Все, іди далі, спокійно". І знаєш, вона насправді, незважаючи на те, що дуже конкретна і чітка, все одно з позитивом усередині, тому що це не якась там агресія чи ненависть, ні — "Я просто тобі не підходжу, не витрачай свій час на мене. Іди далі. Все".
Пісня виходить напередодні 8-го березня. Це був такий маніфест спеціально?
Абсолютно так, це не раптово. Я дуже люблю цей день. Дуже люблю, тому що для мене 8-ме березня — це день підтримки жінок. І тільки так я його сприймаю, International Women's Day. І в цей день насправді у 2023 році я вперше стала першою амбасадоркою EQUAL про підтримку жінок у музиці. Я думала: "О вау! Що?". Мені здавалось, що та стільки співачок, яка підтримка жінкам? А виявилося, що у відсотковому співвідношенні жінкам у музиці не те що потрібна підтримка, а постійно про це треба говорити, тому що там співвідношення 90 на 10, вся індустрія музична взагалі побудована навколо чоловіків. Я не феміністка, я дуже поважаю, люблю і ціную чоловіків, але є такий день, який нагадує, підтримує й дійсно дає можливість сказати про здобутки, підкреслити їх, зробити висновки, чого не вистачає. Тому що у різних галузях є проблеми: в кіноіндустрії постійно кажуть, що там жінки отримують менше, навіть якщо це топактриса, вона буде отримувати менше. Тож це момент, коли хочеться підтримати жінок, які не мають сили за себе сказати. І, можливо, ця пісня надихне когось подивитися на себе збоку і сказати: "Ну реально, скільки я вже можу це терпіти? Мені здається, що я роблю це найкраще, а насправді я втрачаю себе". А часу настільки не вистачає. Час настільки дорогоцінний для нас усіх, як сьогоднішнього ранку, коли ти прокидаєшся і вже кажеш "Слава Богу! Слава нашим захисникам! Слава Україні!" за те, що ми взагалі існуємо, продовжуємо життя попри все, можемо створювати, виходити в ефіри. Це дуже цінно для нас усіх. І от тим паче не хочеться витрачати жодної хвилинки, жодної секунди на людей, які це не цінують, не розуміють і просто зневажають тебе. Тож реально моя афірмація всім дівчатам, жінкам — цінуйте себе, любіть себе! Життя одне, і ви найкрасивіші, найпрекрасніші просто для себе.
Коли занурююсь у справу, я стаю безкомпромісною
Коли, на твій погляд, у стосунках настає момент, що люди просто перестають одне одному вірити? Це якийсь великий один факап чи все ж таки купа якихось дрібних недомовок? Як це для тебе?
Мені здається, що це ступінь запущеності. Тобто ти не відчуваєш уже цього моменту, вже наче ти йдеш, ніби така звичка: а якщо я без нього, то може бути ще гірше. Це таке як сніжна лавина. Мені здається, головне — відчути, що потроху тебе стає менше. І коли ти не відчуваєш себе живою, не відчуваєш натхнення кожного дня прокидатися, наряджатися, але це має бути, така наша природа, мені здається.
Ти вже сказала, що для тебе не характерна фраза "замовкни". А взагалі ти в житті буваєш категоричною, бо люди, які бачили тебе як тренерку Нацвідбору, бачили, що ти можеш бути такою категоричною? Чи це все ж таки тільки в музиці можна дозволити собі цю безкомпромісність?
Я тобі скажу, що коли перший Щоденник подивилась, я казала: "Боже, чого я така?". Я розумію, що коли занурююсь у справу, стаю реально безкомпромісною. І насправді ось ця риса мені допомагає і допомагала по життю досягнути тих моментів, які я маю на сьогоднішній день. Тобто я ніколи не підлаштовувалася. Я роблю музику в різних жанрах — ага, сьогодні захотіла більше електронного вайбу, завтра захотіла повний склад оркестру тощо. Тобто я дозволяю собі цю свободу. Чому? Бо я безкомпромісна. Тобто я хочу, я бачу, у мене є ідея, я йду до неї — і от така от я. Можливо я непослідовна, можливо, це дуже незручно для стратегії і бізнесу. Тобто я наче в шоу-бізнесі, але я і не шоу, і не бізнес. Я вмію робити поп не як поп, тобто щоб він дійсно і потрапляв до людей, але й не був занадто поп. Це моя така природа, і я її ретранслюю вже 16 років своєї творчості. І не знаю, комусь лайк, комусь — не лайк. Але я роблю те, що вмію найкраще.
Чи часто тобі в житті доводилося робити якісь такі кроки, коли ти спалювала всі мости?
Ну так, так. Знову ж таки, в продовження до безкомпромісності — якщо це дійсно мені не підходить, все.
У тебе потім не виникає жалю?
У мене на кожну відповідь є пісня. Все, що переживаю, я намагаюся не нести з собою, як рюкзак. Я скидаю це все і йду вперед. Звичайно, бувають ситуації, наприклад, я виступала в Бірмінгемі з Едом Широном, Грегорі Портером, з Паломою Фейт, Томом Оделлом. І, напевно, якби в мене була така, знову ж таки, бізнесова якась жилка, я б сказала: "Ой, давайте терміново щось". Потім з Фаррелом Вільямсом стояли за кулісами, з тим же Hozier, з U2 тусили у Вашингтоні, коли я їздила нагороджувати гурт U2 за вклад в американську музику. Ви просто вдумайтесь у цю всю історію. Це звучить як реально щось нереальне. Але от я недостатньо вмію, напевно, скористатися якимось моментом, задружитися. Це зумерська така тема, мені здається, от прямо заздрю цьому і вчусь бути як вони, "навалювати": "У! Що там, як там? Я вже тут, хештег, спільне фото, погнали!". І цьому я реально навчаюсь ще.
Уяви, що тобі хтось каже: "Замовкни". Через скільки секунд цієї людини не буде поруч і які процеси всередині тебе запустяться в цей момент? Чи працює це в твій бік, якщо хтось скаже "замовкни"?
Ну, це треба так заслужити, щоб мені сказали. Знову ж таки, ми не кажемо зараз про тих диванних критиків, які можуть сказати і не таке. А про реальні ситуації. Ні, я такого, слава Богу, не знала, щоб мені сказали так, такого не було. Ну, це треба реально довести людину. І ти от кажеш, чи можу я сваритися? Так, я можу, особливо з дітьми. У мене троє хлопців, нагадую, маленьких, і, звичайно, вони б'ються, не слухаються. І, звичайно, я виходжу з себе і десь підвищую тон. Але з чоловіком у нас не було таких ситуацій, де треба було якось так сказати, грубо сваритись чи сперечатись. У нас не було таких історій, слава Богу. Ми можемо десь сперечатися всередині команди, але підвищувати тон — це я не знаю, що треба зробити. Хоча я була в Італії, вони просто так реально по життю розмовляють. Мені здавалося, що вони постійно сваряться. Я була на конкурсі, і мені здавалось, що вони вже більше не будуть розмовляти, а вони просто побажали доброго ранку. Тож це дійсно від темпераменту, напевно, залежить.
Я мрію про те, щоб українська музика лунала якісніше, не в кількості, а саме в якості
Пісня "Замовкни" — це частина твого нового альбому "Рух мій". Що він має розповісти про теперішню Jamala твоїм слухачам?
Я завжди намагаюся розказувати про себе. Так вийшло, що всі мої пісні про мене. Можна сказати, як буває у фільмах, заснованих на реальних подіях, то це так. Тож це рефлексії, думки, сумніви, спогади, почуття. І цей альбом "Рух мій" показує, наскільки змінюється моє відчуття кохання, самотності, життя, стосунків. Тобто це, можна сказати, продовження моїх пісенних альбомів "Подих", "Крила", "Поклик" і так далі. Тобто це розмірковування про стосунки, які вони мають бути, що таке самотність, тощо. Тобто це дуже відвертий альбом насправді. І, звичайно, я не чекаю, що буде якийсь дослідник, який буде розбирати мене як Моцарта: "Чого це вона заплуталася тут? Ага, вона шукає шлях додому, а тут крила — надихає, бо вона там була вагітна дитиною на дев'ятому місяці і так далі". Але в цілому моя музика — це така відкрита Вікіпедія, яка дійсно має дуже багато особистих історій. І навіть та ж сама "Замовкни" — це не про чоловіка. З чоловіком у нас все добре, і буде насправді дуже багато пісень про нього в цьому альбомі. Такий вам спойлер, тільки вам, я про це ще ніде не казала: буде пісня "Флірт". Демка цієї пісні була написана 10 років тому, коли ми зустрілися. Ми тільки зустрілися, це була перша зустріч, замальовка. Я прийшла після неї і прямо, умовно кажучи, зробила скетч. І потім, коли рилася в компі своїх демок, яких там багато, але думаю: боже, це класна пісня! І вона, мені здається, дуже гідна того, щоб увійти в альбом "Рух мій". І так, ви почуєте її теж скоро — вже 27 березня вийде десять історій і одинадцятий бонус-трек в альбомі "Рух мій". Дуже переживаю, тому що я з тих, хто любить альбоми. Сингл — це класно. Сингл — це так, просто зустрітись, привіт-привіт. А альбом — це от наче розмова по душах. Тобто ми зустрілись, і ти мені розказав про себе, я тобі — про себе. Це трошки більше занурення саме ось у такий сезон, можна сказати, в такий зріз часу, який закарбувався отакими піснями — що буде далі? Як зміниться настрій? Що відбуватиметься? Ніхто не знає. Але альбом дає можливість закарбувати час. Чому, наприклад, Адель називає свої альбоми роками життя, тобто у неї "25", "30" — і це дуже класно, що вона зберігає ніби: от у цьому віці я відчувала те-то. Це теж дуже цікаво. І я люблю слухати альбоми. От нещодавно вийшов альбом Гаррі Стайлза — теж дуже цікаво послухати. Коротше, мені подобається, це моя тема, коли артисти все ж таки випускають альбом.
Ти вже сказала, що це такий певний підсумок етапу, але альбом називається "Рух мій", все-таки є оця динаміка. Чи визначаєш ти, що це початок, можливо, якоїсь нової траєкторії?
Абсолютно. А все, що не має динаміки, — дуже нудно це дивитися, тому й "Рух мій". Тому що в пісні відчувається пульсація — і ритмічна, і динамічна, і фанкова, соулова, електронна. Тобто це такий арт-поп, інді-поп, який дійсно пульсує постійно всередині кожної пісні і загалом в альбомі. Там є середньотемпові пісні, але все одно вони дуже рухливі. Тобто це не означає, що альбом танцювальний, увага, не плутати. Він рухливий, але не танцювальний. Тобто там немає такого рейву, але він точно сповнений історій, натхнення і любові. От прямо в цьому альбомі дуже багато історій любовних.
Цього року буде десять років після твоєї перемоги в Стокгольмі. Які амбіції в людини, яка вже підкорила цей "Еверест"? Яких ще висот ти зараз прагнеш?
Хочеться любові, любові людей. Хочеться виступати ще більше. Звичайно, в умовах війни складно будувати тури, тому що це не тільки відповідальність за людей, з якими ти працюєш, а й за людей, яких ти запрошуєш. Це не те що, м'яко кажучи, вносить корективи в нашу роботу — це дуже її змінює. І тому моє зараз бажання єдине — щоб ми скоріше перемогли і повернулося артистичне життя в повній мірі. Мені хочеться робити великі тури і в Україні, і за кордоном, щоб музика поширювалася. І ви знаєте, на мій погляд, зараз, як ніколи, можна робити таку музику, яка дійсно може конкурувати з британським ринком, американським. Чому нам це складно робити в цілому? Тому що у нас недостатньо розвинута інфраструктура для цього. Ми все одно постійно виживаємо. Ми не живемо, ми боремось. У той момент, коли ті ж американці і британці вже давно на стабільному, ми реально постійно виживаємо — в нас то голодомор, то війна. Ну як так? І те, що ми взагалі в таких умовах створюємо, я дуже пишаюся тим, що моя спроба закинути ще більше після перемоги, підсилити момент, показати, проявити нас на музичній мапі світу, — це був альбом QIRIM, який потрапив у топ-3 World Music, отримав Шевченківську нагороду, отримав дійсно багато класної критики з Японії, Австралії. Тобто це стало дуже класною такою подією. Та ж сама ДахаБраха, яка постійно пульсує в різних країнах, теж демонструє, що можна робити дуже класний продукт — не люблю це слово — класну музику з України, але це треба робити щось екстра. Не треба себе жаліти і казати: через те, що в нас війна, нас мають уже прийняти, полюбити і все класно. Ні, так не працює. Треба бути екстра в усьому: вокалі, музиці, думках. Тобто я йду до цього. І, відповідаючи на твоє питання, так, я мрію про те, щоб українська музика лунала якісніше, не в кількості, а саме в якості.
Фото: Andrew Kharlamov
Ти в своїх соцмережах часто знімаєш щось на фоні карти. І нещодавно ти розповіла, що ж то за карта. Там є відмітки з різними країнами на різних континентах. Що далі? Є на цій карті місце, де ти б зробила концерт або там не була?
Ой, дуже багато ще таких місць. Ну от Японія. Якось не бувала там ще. І мені здається, що це дуже цікава культура. Нещодавно давала теж велике інтерв'ю японському журналісту, великому виданню. І мені цікава ця культура, тому що вона дуже насправді мене надихала — від дизайнера Кензо до Муракамі і так далі. Тобто це цікава культура, з якою мені б хотілося і познайомитися, і показати їм, що ми теж дуже класні, ми теж можемо.
Зазвичай коли артисти створюють такі великі альбоми, вони завершуються якимись великими турами або підсилюють великими турами. Які в тебе плани на "Рух мій"? Це буде якийсь все ж тур Україною, світом?
Планую. Так, я найближчим часом обов'язково планую вже показати, поділитися датами. Дуже хочеться. От, знаєш, це така, знову ж таки, світова традиція — не просто їздити турами, а під альбоми. Хочеться охопити ті міста, де це найбільше можливо в умовах війни. І, звичайно, за кордоном.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
