Фото: Viktoriia Mevsha
Варто розділяти білу заздрість від дуже болючої заздрості
Сьогодні ти презентуєш нову пісню "Дивлюсь на інших". Розкажи, про що вона?
Ця пісня — це моя чесна розмова, в першу чергу із самою собою, про мої глибинні відчуття заздрості через соцмережі, порівняння себе з іншими. Але також це робота, якою я хотіла підтримати людей, які, як виявилось, масово відчувають те саме зараз.
А була якась історія, можливо, тригер, який спрацював для написання цієї пісні?
Абсолютно так. Це була моя істерика через споглядання соцмереж, і може хтось упізнає в цьому себе. На жаль, такі стани стаються. Коли спостерігаєш за іншими, менше сфокусований на своєму житті. І я теж була в таких станах, ситуаціях. І от одна з таких мене наштовхнула на те, щоб зупинитись і відрефлексувати — що я зараз взагалі роблю, чому я там, чому я не в своєму житті, а в телефоні?
Тема заздрості насправді близька кожному з нас. Про неї не прийнято говорити вголос. Чому тобі так болить ця тема? Можливо, десь відгукуються якісь історії з дитинства чи це виключно досвід зараз?
Я можу сказати, що для мене ця тема завжди була актуальна, з самого дитинства і протягом всього мого підліткового віку, мого становлення, формування, напевно, через якісь дитячі травми, які я залишу для свого терапевта. Але ти правий абсолютно, що тема доволі табуйована — не прийнято казати людям, що ми їм заздримо. Проте це дуже хороший сигнал для нас самих, щоб розвернутися до себе обличчям, подивитися всередину себе і, може, звернути увагу на першопричини, які можуть нас привести вже до нас самих більш сталих, з більш міцною самооцінкою. Я вважаю, що це відчуття потрібно відстежувати, про нього треба говорити в першу чергу з самим собою чесно.
А ти прийшла вже до відповіді самій собі? Можливо, знайшла секрет, як бути з цією заздрістю, коли ти комусь заздриш у соцмережах? Що з цим робити — видаляти соцмережі чи є все ж таки більш екологічна історія?
Я для себе обираю обмежувати соцмережі врешті і обирати більш аналогове часопроведення в моменти, коли я більш вразлива. Тобто все одно відкладати телефон дуже допомагає, повертатися до себе, виписувати свої думки. Я веду щоденника, і це дуже сапортить мене в такій хвилі, але я все ще на шляху. Мені здається, неможливо досягти ідеалу, проте варто прагнути. І я думаю, варто розділяти таку білу заздрість від дуже болючої заздрості. Біла заздрість якраз підсвічує якісь наші бажання, прагнення і мотивує нас до руху, до якихось дій. Я більше казала про оцю от чорну, таку болючу, яка нам підсвічує більше наші комплекси і те, над чим варто попрацювати вже всередині.
Я вважаю, що кожному варто звертати увагу на себе і свої відчуття, а соцмережі — обмежувати
А чому, на твою думку, ми постійно настільки прискіпливі до власних неідеальностей? Чому бачимо в собі кожен дрібний недолік, а в інших тільки відфільтровану картинку і віримо їй?
Соцмережі нам якраз підсвічують все найгарніше, найпрекрасніше в інших людях, і ми самі так робимо. Я сама викладаю тільки якийсь найгарніший і найвдаліший контент. Хоча, врешті, стараюсь теж показувати і якісь інші сторони свого буття, своїх станів, щоб люди бачили мене різну і щоб моя сторінка, наприклад, не була отакою от ідеальною для них і вони не відчували чогось подібного до мене. Отож, я просто вважаю, що кожному варто в першу чергу звертати увагу на себе і свої відчуття, а соцмережі дійсно обмежувати зараз, бо цього дуже багато.
Якби зараз ти повернулася в підлітковий вік, яку б пораду собі дала? Що не робити із собою, можливо, на що не реагувати, щоб цих травм не було?
Я б порадила більше розмовляти з дорослими навколо. Більше питати у них про ці відчуття і виводити їх на розмови, щоб вони своїм прикладом, якимось життєвим досвідом у цих ситуаціях були опорою в той момент. Бо коли ти дитина і навколо тебе такі ж діти, навряд чи ви одне для одного можете стати дійсно таким прикладом зрілим. І я б сказала, що мені не вистачало саме від дорослих людей підтримки в цих відчуттях. Ну, це, скоріше, навіть порада для дорослих людей — звертати увагу на своїх дітей у таких станах.
А ти помічала, що інші заздрять тобі? І чому саме заздрять?
Я не тільки помічала, я це чула напряму, і це, напевно, був лише лакмусовий папірець моїх якихось успіхів і кроків, які я роблю для досягнення своїх цілей. Отож, я б сказала так, що чути це було цікаво, дивно. Тому навіть не знаю, як зараз це сформулювати, але я преферувала чути це напряму все ж таки, аніж поза очі.
Я не можу не перепитати. Чи було приємно від цього моменту, що тобі трошки заздрять?
Я думаю, що мені приємно в моменті, коли я дійсно сама для себе досягаю чогось, у мене щось виходить, що я запланувала, я росту, стаю краще, порівняно з собою в минулому. І в ці моменти мені надзвичайно приємно. Такі моменти, вони ще більше ігор і якихось негативних емоцій породжують. Тож я б не сказала так.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
