Ілюстративне фото: facebook/Свято-Володимирський кафедральний патріарший собор міста Києва
В чому різниця між митрополією та патріархатом?
Історично так склалося, що були різні форми церковної організації, а відтак і різні форми її очільництва. Зараз ми говоримо про норми церковно-канонічного права, про історичні форми засадничої організації цієї церкви у всьому світі. Вони мають нюанси. Найпершими були пастирі, священники. Потім з'явилися єпископи, архієпископи. З'явилися величезні області, їх називали митрополії. Потім із розвитком церкви постало ще одне структурне утворення – патріархат. Головою церкви є тільки по вченню цієї церкви Христос. Весь конгломерат цих православних релігійно-організаційних утворень – це єдина Церква Вселенська, свята за вченням. А організаційно в силу того, що люди живуть дискретно на конкретних територіях, належать конкретним державам.
Зараз роль Константинополя яка в контексті Православної церкви України?
Його сила у традиції, в духовному авторитеті, а відтак і в реальному, серйозному і фундаментальному впливі, що показала наша боротьба за унезалежнення Православної церкви в Україні. Ми маємо духовний спадок, він впливає реально на всю націю, на безпеку в Європі, в світі незалежно від того, є ви практикуючим членом цієї церкви чи ні.
Процес, котрий відбувався з відновленням незалежності України в 1991 році і причетність до того Філарета. Запит на свою церкву, незалежну від Росії, у суспільстві був. І тоді УПЦ КП виконувала цю роль і функцію. Як тоді це все системно і структурно виглядало? Тому що і тоді був Вселенський Патріарх, але виходить, що Київський патріархат ніби був окремо. Як це пояснити? В яких взаєминах відбувалась ця вся система?
Особисто Філарет і Вселенський Патріарх мали досить пристойні, гарні стосунки, бо вони давно знали одне одного. Але є офіційно церковне право, яке дуже впливає на реальне життя. Релігійні організації завжди у всі віки були добрим дахом для всіх розвідок світу, впливали на фінанси, на взяття влади реальної. Були часи, коли порухом руки Папи Римського або того чи іншого патріарха перекроювалася карта Європи, мінялися на престолах люди. Це потужний потенціал був, не дивлячись на несприятливі політичні, економічні, культурні і інші умови для розвитку самої України після відновлення незалежності і, зокрема, для Української православної церкви. Реальна заслуга в тому, що організаційно із невеликої церкви української автокефальної виросла церква Українська православна Київського патріархату, яка стала основною, структурною одиницею на Об'єднавчому соборі 15 грудня 2018 року. А потім внаслідок цього отримання Томоса про автокефалію, себто незалежність нашу у світі у всьому православному, що дало нам реальне право бути суб'єктом міжнародно-релігійних, міжнародно-церковних відносин. Так само як ми, тільки відновивши незалежність держави Україна, стали реальним суб'єктом правовідносин дипломатичних і всяких інших воєнних у світі.
Чи можемо ми сказати, що до певного моменту Українська православна церква Київського патріархату була поза офіційною системою цієї Вселенської патріархії?
І так, і ні. Поза – це значить взагалі за межами. Вона була не визнана. Московські попи на чолі з Кирилом кинули анафему на Філарета, він був позбавлений усіх санів, не є членом церкви. Не визнаючи ту анафему, сам Філарет і більшість православного і іншого християнського і не християнського світу спілкувалися з ним досить плідно, зокрема Вселенський Патріарх. Вони розуміли, що ця анафема не дуже правдива. Вселенський Патріарх скасував цю анафему. Якраз у Вселенського Патріарха поряд з іншими всі предстоятелі абсолютно рівні. Якщо виникали колізії і складні питання церковно-канонічного плану, чи стосуються вони свідомо церкви, релігійної організації чи якоїсь окремої особистості – в даному випадку ми говоримо за покійного патріарха Філарета, то судом вищої інстанції цього спірного питання, якщо на рівні національному не вирішено, буде якраз Вселенський. Це як Європейський суд із прав людини. Ми можемо податися туди. Це щось на зразок цього. І тому Патріарх Вселенський використав це право. Сказав, що неправдиво це все.
Вони наче формально, офіційно не визнані, але в реальному житті, в структурі, особливо нашій національній, в культурі, у впливі на владу, на людей існують і функціонують. І так тривало довгі десятиліття, поки ми після відновлення державної незалежності – з 1991 року до 2018 – відновили цю незалежність. Все зроблено правильно, чинно і благородно.
Сергій Здіорук у студії Радіо Культура
Роль Української православної церкви Київського патріархату в здобутті Україною Томоса.
Величезна роль. Хрещення України-Руси. Направду це не хрещення. Уже християнство було не десятки, а сотні років тут, на українських землях за Аскольда, Діра. Володимир прийняв християнство у вигляді православ'я, як державну релігію. Бабуся Ольга вже була християнка. Якщо ви подивитесь договори між князями київськими і завойовниками, ті договори підписали християни і язичники. Тоді високий ступінь був віротерпимості, культури у наших предків.
Наступний етап. Митрополію продали московитам. Це сталося 1686 року. Росія здобула неправдиво собі митрополію, потім патріархат, за горло схопила Патріарха тодішнього Вселенського, сфальсифікували, ніби був синод. І вони махають зараз цією грамотою, під якою стоять 106 підписів. Криміналісти сучасними методами встановили, що із 106 підписів 66 підроблені. Тодішній Патріарх Вселенський підробив, щоби заробити грошей на московських попах і князях. Автокефалія у Москви незаконна, бо в них нема Томосу, у них є тільки грамота із синоду підроблена. Ось якраз цю грамоту і скасував Вселенський Патріарх, надавши Київському патріархату, на той час Автокефальній українській церкві і тим єпископам від Московського патріархату, які доєднались, легітимне право брати участь у Об'єднавчому соборі. Українська православна церква Київського патріархату, як найпотужніша, найчисельніша, наймогутніша і найорганізованіша сила, була провідною у цьому процесі від 1991-92 року.
5-6 червня 1990 року у Будинку кіно відбувся Собор Української автокефальної православної церкви, де вперше обрали Патріархом Мстислава за понад 1000 років. Українська православна церква Київського патріархату була однією з провідних чільних організаційно-правових чинників становлення сучасної церкви.
Що відбувається у 2018 році, яку тоді функцію і роль здобуває Українська православна церква Київського патріархату.
Вони були ніби поза огорожею церкви, але не поза огорожею суспільства і держави. Вони мали реальний вплив, але не мали офіційного статусу. Каноністи Вселенського Патріарху обґрунтували, що нам треба скасувати цей лист, який підпорядковував тимчасово. У грамоті було написано, що в цілях економії було укладено цей договір між Вселенською патріархією і московською про тимчасове управління Київською митрополією при умові, що вона залишається все одно номінально у підпорядкуванні майбутньому Вселенському Патріарху. І обов'язково на богослужбах поминати щораз виключно першим Вселенського Патріарха. Якщо я його згадую, то він мій цар, бог і керівник. Все залежить від нього. Бо у православному нормативному, церковному вимірі благословити – це видати наказ. І не виконати його неможливо. І якщо сказано "я не благословляю", то це не значить, що не благословляєш, то я буду робити своє. Ти порушиш канони і будеш покараний.
Зараз, коли Томос в України є, коли є Православна церква України. Те, що і Філарет намагався зробити в певний момент уже після здобуття Томосу, тобто зберегти Українську православну церкву Київського патріархату та навіть прописав у своєму заповіті, де він закликає до створення окремої незалежної і від Вселенського Патріарха церкви, і від Росії теж незалежної церкви, абсолютно нову незалежну церкву. Яка роль наразі в УПЦ КП? Чи нам взагалі випадає говорити, що Українська православна церква Київського патріархату юридично в цій офіційній площині досі існує?
Юридично вона не існує, тому що ліквідована за пів години до Об'єднавчого собору. Такі були умови і такий був хід церковно-канонічного права. Як тільки Вселенський скасував ту грамоту, то автоматично всі православні миряни, священники і єпископи стали входити в юрисдикцію Вселенського Патріарха без ніяких окремих церков, як це було до 1686 року. І тому Вселенський наступним кроком видав указ про скликання Собору, як уже своєї митрополії. Ми повернулись, наче ми митрополія та ж сама, що й була українська тоді. Він видав указ, оскільки нас дуже багато і ми маємо багато потужних священників. Там є кілька умов, щоб церква мала свої структури, священників, єпископів, духовні школи, традиції. Там є чітко визначені умови. Не можна кому завгодно дати Томос і скільки завгодно. Це все було дотримано. Він видає указ, проводиться Собор, але перед тим в Софії проводить Собор Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква на чолі з Макарієм митрополитом. Вони ухвалюють рішення для світської влади, не стільки для церковної, що ліквідовують свої церковні організації і знімають їх із реєстрації. Тому що в Україні наскільки демократичний закон – це вже цивільний закон про свободу совісті та релігійної організації, що не можна просто взяти і заборонити будь-яку релігійну організацію. Вона може бути заборонена чи ліквідована у зв'язку із реорганізацією, злиттям або самоліквідацією, що вони і зробили добровільно і на законних підставах. Тому ці організації ліквідовані, а Об'єднаний собор обирає предстоятеля. Але оскільки повинна бути тяглість у праві, хтось повинен легалізувати це. І оскільки указ про такий Собор об'єднавчий видав Вселенський, то він і видає Томос. Томос – це документ, грамота чи Конституція, яка видається раз в житті, як свідоцтво про народження. Він свідчить, що ця церква рівна із іншими і нікому нічого не винна. Єдине, що вона називає Вселенську матір'ю. Але це не значить, що вона їй щось винна чи якось залежна. Ні. Єдине було погоджено, що поки вона буде у формі митрополії. Чи митрополія, чи архієпископія, чи патріархія – права в них абсолютно одинакові. Ми маємо низку церков у світі, які мають патріарший статус, але вони в десятки разів дрібніші від нашої української. Тому це ні на що не впливає. Як тільки ми здобудемо об'єднання переважної більшості православних – тут в першу чергу про нівеляцію ворожого, структурного утворення, яке не має спільного із церквою і спасінням людини – Московського патріархату в Україні… Як тільки 90% їх ми абсорбуємо у структурі православній українській, то здобудемо патріарший статус. Буде провадитися саме так. Це все законно, відповідає нормам церковним, догматичним канонам церкви, це ще підтримано міжнародним правом і цілком відповідає нашій Конституції і демократичним законам.
