Фото надане співачкою
"Ми намагаємось робити таку музику, яка змушує рухатись"
Многая літа! Зичимо міцного-преміцного здоров'я, бо це дуже важливо. Ну і взагалі всіх благ, які ти сама собі можеш побажати. І щоб твоя творчість, креативність не зупинялась!
Дякую, надзвичайно приємно. Я дуже зворушена тим, що мене прям так офіційно в етері вітають. Це дуже круто! Дякую вам! Хоча сьогодні в Києві дощить, але вже сонячно на душі, бо з Радіо Промінь набрали, привітали. Дякую за підтримку! [Сміється — ред.]
Як ти зазвичай відзначаєш День народження?
Почну з того, що у нас вчора були зйомки на нову роботу разом з OTOY, на наш фіт. Тому, якщо чесно, цілий день вчора працювали. Сподіваюсь, буде дуже класна робота. Ми знімали на вулиці. І знову ж таки, хто був на вулиці, бачив, напевно, як весна боролася з зимою, бо в нас був і дощ, і град, і сонце, і дуже вітряно, все, що хочеш. Тому я вчора, так сказать, нагулялась, напрацювалась. І сьогодні взагалі планувала, бо дуууже скучила, поїхати на "Соломахине Ранчо", воно знаходиться за Києвом. Але, по-перше, дощить, а якось після вчорашнього не дуже хочеться в дощ гуляти на конях. І, по-друге, там у них сьогодні день військової реабілітації, клуб зачиняється. Тому я, певно, знайду собі більш сонячний день, спокійний. Я дуже скучила, бо там ти наче в іншому всесвіті опиняєшся, коли приходиш. А в мене зараз такий ритм творчий, не шалений, але трошечки є. А в коней вдвічі повільніше б'ється серце, і коли ти їх гладиш, то хвилин за п'ять відчуваєш, як ти сам заспокоюєшся, наповнюєшся, там природа. І от я дуже хотіла трошечки подихать природою, потрогать дерева, так сказать, пісок, коней, заземлитись.
"Я не постриглась в монахині, я просто жила в монастирі. Але це було дуже круто"
Тебе називають найденсовішою українською співачкою, але при цьому ти свого часу жила в монастирі. Як ти туди потрапила, що це за історія?
За найденсовішу одразу поясню, що це не того, що я танцюю суперкласно. Я непогано танцюю, але це більше за музику, яка змушує слухачів, глядачів, давайте так, не прямо всіх, бо є люди, які просто стоять, а є які: "Блін, класна музика, класний вайб, хочеться потанцювати!". Це більше про це. Ми намагаємось робити таку музику, яка змушує рухатись. А про монастир, — це мої юні роки. Колись давно, коли я навчалась в коледжі в Вінниці, в Леонтовича, спочатку я знімала кімнату в квартирі, а потім хазяйка сказала, що вже не буде здавати, і треба було шукати місце. А моя подруга — католичка, і вона мала знайомих, так як у них там паломництва бувають, якщо я не помиляюсь, вони ходять з міста в місто, там якийсь процес. І вона сказала, що колись зупинялась там, і що дуже класне місце. Вийшло так, що зовсім недалеко від мого коледжу був монастир. Зараз я не знаю, чи він працює. Він знаходиться на вулиці Соборній, і це монастир каносіянок. Якщо дівчина, не знаю, в 16-ть, 18-ть років або, не дай Бог, ще молодша, народжувала, й не знала, куди діти цю дитину, там було "вікно життя". Можна було покласти туди дитину, подзвонити в дзвіночок, і сестри допомагали, забирали дитину. І там же поряд була церква-монастир і ще приміщення, де можна жити, як гуртожиток (там і сестри жили, і дівчата). І ось так вийшло, що я там рік жила. Це був найкращий рік за все навчання. Тобто я не постриглась в монахині, я просто жила в монастирі. Але це було дуже круто, тому що навіть у самий поганий день ти заходиш, дзвониш в двері: "Слава Ісусу Христу!" "Навіки слава!" — тобі відповідають, відкриваються дерев'яні двері, ти заходиш, і там наче все дихає, там наче все легше, там сонце. Підходила сестра Роза, я там якась сумна, а вона: "Валерія, що сталось?" А вона італійка. [Сміється — ред.] І сестра Моніка була. Це такі класні люди, я вам передати не можу. Вони просто йдуть, і відлуння оце таке енергетичне, дуже затишне, така турбота, світла енергія. І там було дуже класно й весело. Я пам'ятаю, що з сестрами був випадок, коли хтось захворів, і чомусь ми не могли викликати швидку, й вони такі: "Всьо, сідай, поїхали в лікарню". Слухайте, я не пам'ятаю, з якою швидкістю ми їхали, але фільм "Таксі" відпочиває, просто нервово курить в стороні. Там нормальний такий двіж був.
В одному з інтерв'ю ти казала, що для тебе головна ціль на цей рік — написати альбом, зібрати більший майданчик, а ще видати книжку для дітей, бо писати казки — це одне з твоїх хобі. Ти можеш коротко пояснити, що з цього відбудеться і що ми побачимо найближчим часом?
Слухайте, я в процесі. Бачите, вчора знімали кліп. Все, як я казала, ми рухаємось, а наскільки воно нарухається, побачимо. [Сміється — ред.] Я пишу, я намагаюсь, а там уже як Бог дасть, як обставини, можливості, як все складеться... Я вірю, що все вдасться, чекайте.
Словом, ми на зв'язку.
Так. Я ще повернусь.
Це просто людина-батарейка, зарядила всіх. Дякуємо тобі дуже і многая літа!
