Фото: Пресслужба співачки sestro
Напевно доведеться прийти вже до себе нарешті і називатись Дарцею
Даріє, ми тебе знаємо як sestra blyznyuchka, а тепер — як sestro. Чому відбулися ці зміни псевдоніму?
Я трошки подорожувала у "Берлінах", і там зустрілася з музичним продюсером, сказала йому свою назву, і він не зміг вимовити. Я подумала: щось це не працює, і вирішила залишити лише sestro. Тому зараз це sestro. Також blyznyuchka трошки незручно латинкою набирати, тому я вирішила спростити людям роботу. Але попереджаю, що це не востаннє. Бо у нас виникла ситуація з релізом цього диптиху — наприклад, є ще артист Sestro, і треки не хотіли підтягуватись на мій акаунт. Тому, напевно, доведеться прийти вже до себе нарешті і називатись Дарцею. Але побачимо. Це буде інтригою.
Раніше це була така характеристика — sestra blyznyuchka. Зараз це ніби звертання, кличний відмінок, sestro. До кого це звертання, якщо воно там зашите?
Це звертання до мене. Мені подобається взагалі така тенденція з появою sestro. До речі, "сестро" народилася з того, що мої друзі та слухачі чомусь називали мене не sestra blyznyuchka, а "сестро", "сестронько", і я подумала, що це прикольно. Це створює ніби інтелігентський образ пані Сестро і також пов'язаний з моєю піснею "пані весна". І мені дуже подобається просто бути в цьому образі. Це таке, знаєте, і не на "ви", і не на "ти", а так просто гарно й інтелігентно.
Ми сьогодні презентуємо твою нову роботу, яка називається "диптих про любов". І здебільшого, коли кажеш "диптих", то люди думають про живопис. Але що закладала ти в свій музичний диптих?
У "диптих" я закладала історію, пов'язану з моїм весіллям і моїм чоловіком Олександром Ремезом. Він також є артистом під ім'ям Remez, у нього колись був гурт "Руки'в Брюки". У нас було таке дуже рок-н-рольне весілля у Squat 17b — хто знає, це заклад у Києві на Терещенківській. Вони супердружні всі, організували нам весілля, і ми дуже вдячні їм за це. Ми запросили багато музикантів. Це було супервесело. Це було в липні позаминулого літа і, пам’ятаю, тоді довго не було дощів. Усі просто помирали декілька тижнів без них. І саме на наше весілля, коли у мене була сукня в підлогу і ще з півтораметровим шлейфом, пішла злива, звісно, і мене виносили з машини. Всі друзі ховалися під чим могли. Це було дуже весело. Сукня не відіпралася, але вражень залишилося повно, бо ця злива ніби була потрібна і нам, тому що всі, я думаю, знають, у кого було весілля колись, що це суперхвилювання. Як би не було все підготовлено, все одно місяць до весілля ти на якихось таких нервах, на адреналіні ходиш кожного дня, і ця злива просто з усіх нас зняла цей стрес. І це було неймовірно круто. Одну з пісень у диптиху я написала для Сашка як подарунок в день весілля, а інша пісня — вона як враження від весілля після.
Перша пісня диптиху має назву "щастя з блюзу" і звучить так кінематографічно. Розкажи, як ти особисто уявляєш це "щастя з блюзу"?
"Щастя з блюзу" для мене — це моя особиста історія, пов'язана з тим, що Саша, мій чоловік, служить, і це певна постійна боротьба. Ми одружилися ще до того, як почали жити разом. І для мене це пов'язано з тим, що це досить важка історія, коли ти ще не жив з людиною, ще не до кінця її знаєш. Але я розуміла, що він моя людина, і я його дуже кохаю. І ми одружились, не спробували, не випробували одне одного ще в цьому. Але ось ця нотка якась, що ще не все до кінця зрозуміло, супроводжувала нас дуже довго. І для мене це, мабуть, символізує щастя з блюзу в цій пісні.
Друга частина твоєї роботи називається "я на зв'язку". А про що вона для тебе?
"Я на зв'язку" — я на зв'язку зі своїм чоловіком. І як би мені не було іноді важко це і не в тему — може, мені іноді хочеться побути самій, але у нього на службі не завжди є час, коли мені треба. Тому я мала поступатися і брати на себе цю роль, навіть коли у мене не було на це сил. І це суперцінно, що я взагалі знаходила ці сили в собі. І я дуже щаслива, що відчуваю вдячність Сашка. Зараз він уже в Києві служить, але півтора року були тільки на відстані. І я знаю як це важко, знаю, що багато сімей зараз проходять через це, багато людей в еміграції, які мають лише цей екран, який уже дуже скоро неймовірно дратує. І ось цей стан, що ти постійно на зв'язку ментально з людиною, думаєш про неї, — зараз це суперактуальна тема, і хотілось висвітлити її.
Перші пів року стосунків на відстані було відчуття, що я приїжджаю і ніби знайомлюсь заново з людиною
Ти присвятила свій диптих чоловікові Олександру Ремезу. Що для тебе особисто взагалі значив цей крок — винести особисту інтимну історію на широку аудиторію?
Я насправді дуже довго йшла до того, щоб це винести, бо ці пісні дуже давно написані — вже півтора року. Чомусь у суспільстві є якась зараз така штука, що, коли чоловіку присвячуєш пісню, це якось не по-феміністичному. Якийсь такий вайб відчувається. І мені особисто це заважало, дуже зупиняло навіть закінчити пісні. Але я хочу сказати, що це супер по-феміністичному, тому що є кохання, і я хочу про нього говорити. Я хочу писати пісні про чоловіка. У мене є ще декілька, але є вже і не про нього. Так захопило мене наше кохання і наша історія, що я не могла не написати про це. І я дуже щаслива, що це зробила.
Твій чоловік на фронті з другого дня повномасштабного вторгнення. Як за цей час змінився ваш внутрішній зв'язок і як ви відчуваєте одне одного на відстані?
Ми цю зиму вже живемо разом, це вже інша відстань. Для мене насправді це ще така свіженька, гостренька тема. Тому, мабуть, я ще не можу це сформулювати тверезо. Але зв'язок відчувається, поки спілкуєшся, поки ділишся якимись і важкими, і щасливими моментами. Для мене дуже важливо поділитися. Я просто йду вулицею, і мені прийшла ідея: а що, якби отак зробити? Мені треба це розділити з людиною. Так само я хочу, щоб він зі мною ділився. І поки ми це робимо, я відчуваю зв'язок, незалежно від того, де він перебуває.
Ти в сториз часто виставляла, що фізично зв'язок — це потяги, поїздки. Наскільки це тобі ускладнювало взагалі комунікацію і оце відчуття близькості?
У мене перші, мабуть, пів року стосунків на відстані було відчуття, що я приїжджаю раз на два-три тижні і ніби знайомлюсь заново з людиною і встановлюю цей зв'язок щоразу заново. Я не знаю, чи у когось є такі подібні відчуття, але от у мене так було, і мені це досить важко давалося. Хоча я розуміла, що це не так критично, але десь глибоко — все одно от заново. Зараз люди дуже швидко змінюються. Особливо в темпі військового стану, дуже багато різних подій, і вони змінюють нас кожну секунду. Кожна новина якось впливає на кожну людину. І коли не бачишся навіть два тижні, зараз це критичніше відчувається, ніж раніше.
Я така людина, що мені треба особистий простір
Ви молоде подружжя, чий побут фактично відбувався в телефонах. Зараз нарешті ви живете вже разом. Розкажи про вашу взаємодію. Як будуєте сім'ю, коли між вами небезпека відстані?
Домовлятися. Домовлятися і дуже багато ділитися рефлексіями з приводу всього — якщо щось не влаштовує в комунікації між нами, треба одразу це проговорювати. Не чекати, поки воно накопичиться і загостриться. Наша схема поки що працює: ми одразу ділимося. Я згадую, як раніше спілкувалася з колишніми — це було якось: я ще подумаю про це, може воно якось уляжеться, може саме якось розрулиться? Самообман. І зараз просто щось відбулось: ага, не окей — усе, поговорили, цього більше немає. Воно зникає дуже просто. Я реально щаслива, що у нас є ця можливість так домовлятися.
У музичних новинах на Промені ти казала, що стосунки на відстані — це мікс внутрішніх суперечок. Які внутрішні суперечності були в тобі в такі моменти, коли між вами була відстань?
Я така людина, що мені треба особистий простір. Думаю, як і кожній людині. Мені іноді хочеться оцього нічого — це для мене святе. Коли я не маю жодних планів, не маю ні з ким спілкуватися, тобто не маю жодних зобов'язань. І це для мене дуже класний творчий ресурсний стан. Тому коли бувало треба була Сашку якась розмова або підтримка, а у мене це "святе нічого", то воно отак от билося в своїй суперечці. Але це вибір — зараз підтримати людину, а не піти в це "святе нічого". Воно колись буде. Колись закінчиться війна, й буде більше "святого нічого".
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
