Фото: Влад Євдокимов
Я люблю поринути на саме дно і щось там метафорично піднімати, проживати
Сьогодні ти презентуєш пісню "Лети". Розкажи про неї.
Я дуже рада, що ця пісня нарешті вилетіла в світ. Це дуже особиста історія, вона присвячена одночасно двом людям. Так сталося, що спочатку я присвятила її своїй доньці, бо я саме чекала, коли вона повернеться з навчання до України. Вона перебувала в Ізраїлі під час бойових дій, коли якраз з Іраном почалася війна. І така ситуація, що у нас зачинений аеропорт, в Тель-Авіві скасували рейс, на якому вона мала повертатися. І знову ця невизначеність: ти не знаєш, скільки триватиме ця війна — два-три тижні чи більше. І у нас обстріли, і там дитина під обстрілами. І це максимально важкий стан. Я думаю, що кожна мама зрозуміє мене. А туди або через арабські країни — дуже небезпечно і дорого, або просто чекати. І тому у цьому розпачі я розумію, що поки нічого не вдію, мені лишається тільки чекати. І я вирішила, що просто напишу музику, пісню і магічним чином візуалізую цей політ: уявлятиму, як вона летить, над якими лісами та морями до мене.
Але це перша частина, так?
Так, ще про тата, бо він був льотчиком-випробувачем. На жаль, його немає вже, я в п'ятнадцять років його втратила. Так виходить, що я ніби між двома цими людьми, яких я дуже люблю. Тато дуже любив літаки. Він працював на заводі "Антонов", і у мене татуювання є з літачком. Тобто для мене цивільна авіація — це дуже щось таке романтичне, бо ми всі скучили за пасажирськими літаками в нашому небі.
Але, знаєш, звуки літаків або вертольотів зараз паралельно і лякають…
Так, я теж відчуваю це іноді за кордоном. Я якось була біля аеропорту, і оцей зліт і посадка — трошки лячно, так.
Коли ти працювала над треком, який об’єднує дві історії, як ти для себе чітко формулювала, якою має бути ця пісня?
У мене взагалі багато сумних таких пісень, меланхолійних. Я люблю оце на саме дно поринути і щось там метафорично піднімати, проживати. Але таким чином я сублімую їх у щось світле. І багато людей мені казали, що це як терапія. І мені дуже приємно, бо для мене саме це важливо. Якщо ця пісня комусь допомогла ментально впоратися з чимось, то це вже перемога. Я хотіла, щоб вона була дуже світла, як політ. І мені зараз писали в коментарях, що вона така весняна. Хтось написав: "Такий літній настрій". І це саме те, що я хотіла — подарувати і собі надію, такий промінь надії.
Ти кажеш, що політ світлий, але не всі погодяться з тобою, що політ — це обов'язково щось світле. Дехто боїться літати. Як для тебе, що тут у метафорах ти зашивала? Для тебе це тільки якийсь позитив чи все ж таки в цій меланхолійній історії є щось і сумне?
Я думаю, що навіть ті, хто бояться літати в літаках, їм всім класно політати уві сні, бо це таке відчуття, коли ти невагомий. Для мене політ — це свобода. І якраз у такий час, у який ми живемо, багато хто з нас позбавлений свободи вибору, свободи пересування. Тому мені здається, що це така мрія, і от там, до речі, є фраза "Лети, як велична світла мрія". І це також відсилка до літака "Мрія", який ми втратили. Тобто це, знову ж таки, надія, мрія, коли ти перебуваєш у такій реальності, яка в нас зараз є.
Поза ефіром ти розповіла, що першою цю пісню почула твоя донька. Розкажи, якою була реакція?
Так, я надіслала їй цю демку і попросила, щоб вона її послухала в моменті, от коли вона дійсно вже буде сидіти в літаку і чекати на відліт. І так і сталося. Я таки дочекалася. Через три тижні вона, сидячи в літаку, послухала її, вцілому там і тексти, і музика вже були. І вона записала мені "кружечок", у якому плаче, і це був дуже зворушливий момент. Тому для мене кожна пісня — це як розкрити душу. Іноді я в інтерв'ю щось там розкриваю про якісь особисті речі, а потім думаю: може, не варто було. Ну тобто настільки це щось цінне і моє.
Якщо зазирнути саме в процес створення, як ця пісня складалася технічно, емоційно? Це все ж таки був якийсь швидкий, інтуїтивний момент чи ти довго шукала, сумнівалася, переписувала?
Якось довго я над звучанням працювала. Щось мені там не подобалось, те, як звучить, баланс. Але основна частина в плані музики, аранжування, гармонії досить швидко склалася. Я дуже кайфонула, бо я сама там грала на гітарі, сама записала бас-гітару, ну а клавішні я завжди сама пишу. І, звісно, беквокали я дуже люблю писати. Тобто для мене взагалі запис і створення пісні набагато цікавіше і ресурсніше, ніж, наприклад, живі виступи. У мене дуже давно не було концертів. Зараз на "Лесі Квартиринці" 16 травня ми з Indie-Ya маємо виступити, і я так трошки хвилююсь, бо дуже давно не виступали.
Війна багато в чому розставила пріоритети — що дійсно цінно і що ти хочеш по собі залишити
Якщо відійти трохи зараз від самої пісні "Лети", в тебе насправді досить довгий творчий шлях з різними іменами — ти вокалістка гурту Indie-Ya, і є сольні проєкти K.A.T.Y.A та INAIA. В листопаді виповниться два роки, як ти випустила перший сингл під своїм справжнім уже іменем. Як змінилося твоє внутрішнє відчуття себе в музиці після оцих змін, коли ти нарешті почала співати під своїм іменем?
Я не шкодую про цей шлях. Для артиста це дуже погано — ти губиш аудиторію, люди не можуть тебе знайти, колись давно продюсери повидаляли відео. Але це дало мені змогу прожити кілька музичних життів, і це дуже цікавий досвід. І зараз для мене музика — це не якась там печія, що треба будь-якою ціною щось досягти. Для мене музика — це процес, терапія, це передусім мистецький акт. Я не женуся за якимись цифрами, слава Богу. Для мене це як заспокоїтися. І війна багато в чому розставила пріоритети — що дійсно цінно і що ти хочеш по собі залишити.
Ти на цьому етапі, коли вже звучиш як Kateryna Rohova. Для кого ти пишеш? Це все ж таки більше розмова сам на сам із собою чи десь є якась людина, яка чекає на твою музику і ти вимальовуєш цей портрет?
Я думаю, що хтось таки дійсно чекає на мою музику. І мені це завжди дуже приємно, коли люди про це нагадують: коли там щось нове? Але насправді я пишу для всіх. Я дуже люблю образи, метафори. Це дає змогу кожній людині відкрити щось своє в цій пісні, зрозуміти її по-своєму і, можливо на якомусь підсвідомому рівні щось збагнути, бо, наприклад, у мене в ЕР є пісня "Білі лебеді" — насправді вона про війну. Там жодного слова ні про Bayraktar, ні про війну, ні про ворога. Це все в музиці, воно просто, як на мене, таке трошки монотонне, там три такі фальшиві нотки постійно. Тобто це щось, що тебе гризе. Там є такий військовий барабан в кінці пісні. Тобто я вважаю, що не завжди все треба формулювати словами прямо, в лоб.
Для мене важливо робити те, що я відчуваю, саме тому свого часу я йшла від низки досить відомих продюсерів
Ми живемо в той час, коли багато артистів все ж таки вимірюють свою популярність або свій успіх цифрами, алгоритмами. Чи відчуваєш ти оцей тиск, і як вирішуєш для себе, де компроміс можливий, а де не варто?
Як Рік Рубін казав, що треба завжди робити трошки за гранню, виходити трохи за межі. Мені не подобається бути в якомусь потоці, мені не подобається поспішати, рахувати. Бізнес — це не про мене. Я дуже творча, як моя сестра каже, що ти як space cadet, тобто студент якоїсь космічної інституції. Я відірвана від реальності, і мені в цьому комфортно. Це те, яка я є, і це те, що я можу принести від себе в цей світ.
Ти сьогодні вже казала, що навіть люди, які бояться літати, насправді мріють це робити. А чи не думала для себе, що, можливо, цей страх іти в цифри, постійно щось рахувати — це певна мрія, але просто страшно туди йти?
Ні, рахувати — це точно не мрія. Ну, звісно, мабуть було б прикольно на стадіоні виступити, хоча колись давно я виступала перед п'ятьма тисячами людей, це дійсно прикольне відчуття, але для мене важливо робити те, що я відчуваю. І в жодному разі, якщо це та ціна, що я маю заплатити, — піти на компроміс зі своєю творчістю, зі своїм музичним баченням... Саме тому свого часу я йшла від низки досить відомих продюсерів, тому що я не хочу так.
Зараз у музичній індустрії є продюсери, від яких ідуть, але є в музичній спільноті ще багато обговорень про новий суб'єкт чи об'єкт — штучний інтелект. Як ти взагалі дивишся на це як авторка? Це все ж таки для тебе більше інструмент, який може допомогти в роботі, чи це такий замінник творчості?
Я б його використовувала дуже обережно. Тобто я не можу сказати, що треба від нього відмовитись, це зручний інструмент у певних випадках. Щодо творчості, я не використовую в музиці штучний інтелект, тільки свій. Для зведення це може бути корисним. У нього немає душі. Він може класно підібрати слова, рими, але, знову ж таки, він робить все за алгоритмами — те, що колись спрацювало, тобто це стандартна схема, яка працює. Якщо я хочу щось творче, щось нове, я краще зроблю якось це інакше, можливо дивно і несумісно, але це розширює межі мої особисті, виховує слухача і дозволяє зростати.
Ти розглядаєш ШІ як ризик?
Мені більше страшно від того, як виглядають зараз роботи: що вони танцюють досить так плавно, гнучко. Я боюсь оцього повстання роботів і машин, чесно кажучи, це мене більше лякає.
Якщо повертатися до образу польоту. Оцей новий етап для тебе — це більше про повернення все ж таки додому, політ додому чи про рух у невідоме? Куди ти летиш зараз як артистка?
Сподіваюсь, що не в трубу. Я от ніколи не любила це запитання, ким ти себе уявляєш через п'ять років? Я не знаю, хто я завтра буду. Таке життя зараз, що, дякувати Богу, я прокинулась. І для мене політ — це кожен ранок, коли я розплющую очі. Після складної ночі, після більш тихої, я чую птахів. Вийшло сонце. Я бачу своїх співгромадян заспаних, які все одно йдуть на роботу, які не здаються. І для мене політ — це те, що ми ще тут, ми живі і ми летимо. Насправді ніхто не знає, що буде завтра. Тому це дійсно якоюсь мірою політ у невідоме. І тому як артистка я зараз більше про себе думаю як про людину, особистість, і що є цінним для мене.
Розкажи, будь ласка, про свій політ в найближчий хоча б час, як ти його розплановуєш? Який твій музичний маршрут зараз?
Ну, по перше, зараз монтується відео на цю пісню. У мене давно не було відеокліпів. Я сподіваюся, що він сподобається. Концерт 16 травня, Indie-Ya, ми виступатимемо на фестивалі "Леся Квартиринка". Бажано б знайти собі класний лайв-склад музикантів. Це дуже важко, бо людина має бути тобі близька, щоб було з нею комфортно, бо музика — це щось дуже інтимне, і треба оцей конект мати, як з близькою людиною.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
